Закарпатець виготовляє лижні велосипеди, видає їх в оренду і збирає кошти на допомогу переселенцям

Закарпатці – люди винахідливі, але в той же час скромні. Наші земляки вміють зробити щось цікаве практично з нічого і ще й при цьому зацікавити інших.

Лижні велосипеди або сноубайки – не вигадка сучасності, але коштують вони дуже дорого. Тож Микола Паш із Тячівщини змайстрував собі диво техніки своїми руками… і навіть не одне. Наразі у закарпатця п’ять таких снігових роверів і він навіть дає їх покататися охочим, при цьому не встановлюючи за користування фіксовану ціну – туристи дають кому скільки не шкода для потреб нужденних.

Як хлопець додумався до такого? Скільки коштів вдалося зібрати і як саме він допомагає тимчасово переміщеним? Про це він розповів «Карпатському об’єктиву».

За день можна заробити 20-30 тисяч гривень

Миколі 24 роки. Він за фахом автомеханік. Знається на всьому, що має колеса, – жартома каже сам про себе.

«Готовий такий велосипед коштує від 1500 доларів. За такі гроші можна купити вживану машину. Таку суму я б ніколи не дав за засіб для розваг. Кататися на лижах вмію з маленького, спорт просто обожнюю, тому вирішив, що чому б не спробувати змайструвати лижний велосипед самому. Вперше я на такому катався у Буковелі ще 9 років тому. Перший свій сніговий ровер змайстрував 5 років тому. Спочатку катався на ньому сам. Потім замовили друзі, зробив і для них. Взяв чисто за матеріали, не заробив нічого. Вони були дуже вдоволеними і ми кілька років поспіль їздили в гори кататися. Зараз у нас багато людей, які втратили житло, родини, все майно і все цінне для душі із різних куточків нашої держави. Я познайомився з однією дівчиною, у якої в Маріуполі загинула вся сім’я. Дуже захотілося її підтримати. Наразі вона живе в Хусті. Звати її Софія. Тож саме їй першій почав збирати кошти», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» хлопець.

Якщо влітку Микола з друзями групувалися і збирали донати завдяки платним сплавам по Тисі, то зараз хлопці вирішили, що саме пора для того, щоб отримати користь від зимового відпочинку, тож задіяли свої лижні велосипеди.

«У мене зараз 5 велосипедів, плюс ще два є в моїх товаришів. Час від часу ми їздимо на різні гірськолижні траси, катаємося самі і видаємо в користування наші ровери. Фіксовану ціну не встановлювали, але люди пропонують самі чималі кошти, коли розповідаємо історії про те, кому і для чого конкретно збираємо. Є такі дні, що можемо заробити й до 20-30 тисяч гривень», – зізнається він.

На що ж Микола використовує гроші?

«Передусім купуємо продукти і ліки для тих, хто замовляє. Крім того, не кожен переселенець має з чого оплатити собі житло, тож декому ми допомагаємо або повстю, або хоча б частково заплатити за проживання. Справа в тому, що є мами з маленькими дітками, які не мають змоги працевлаштуватися і жити з виплат також їм важко, бо малеча постійно хворіє. Взагалі у нашому краї знайти роботу непросто навіть самим закарпатцям. Тож що дивуватися, що переселенці також позбавлені такої можливості», – розмірковує Микола Паш.

Інша справа, що їздити до гірськолижних спусків Микола і компанія можуть не щодня, бо в кожного з хлопців є основна робота. Утім навіть посеред робочого тижня вони працюють над тим, щоб організувати допомогу тимчасово переміщеним.

«У нас є родини і мами, сестри збирають для діток та дорослих теплий одяг, речі, потрібні для школи канцтовари, іграшки, часом допомагають знайти та купити якусь побутову техніку. У кожного, одним словом, є своя місія і свої завдання», – посміхається хлопець.

Як же зробити лижний велосипед?

За словами Миколи, далеко не кожен звичайний велосипед підходить для того, аби його переробити на лижний.

«Він має бути оснащений гусеницею та лижею, ровер повинен бути задньоприводним, із амортизатором. Головне колесо має бути з армованого нейлону, рама – з авіаційного алюмінію. Лижу можна виготовити з листового шматка металопласту, або замовити у столяра з дерева. У мене є знайомий, який мені виготовляє такі лижі, як фабричні… При чому в домашніх умовах! Самі велосипеди мені надсилають друзі з Канади, усе вони вживані, але в гарному стані. Більшість із них викинуті власниками, лише частина куплена за практично безцінь. При потребі лижу можна зняти і на її місце знову встановити колесо. У самій лижі має бути отвір для кріплення до рами. Маю розробки й іншого плану – встановити такі лижі, аби залишити на рамі обидва колеса. На такому велосипеді можна їздити взимку спокійно по будь-яких засніжених дорогах і при цьому людина пересувається легко і швидко, ніколи не впаде з ровера», – зізнається хлопець.

Звичайно, лижні велосипеди не обходяться закарпатцеві задарма, бо навіть із деякими рамами, аби довести їх до привабливого вигляду, доводиться ретельно попрацювати.

«Чимало деталей я все ж купую, або виготовляю сам. Не всі ровери в робочому навіть стані. Але це мене не зупиняє, бо займатися таким для мене – особлива розрада і для мозку, і для тіла. Є робота й із сидіннями, й із колесами. Тим не менше, більшість всього я можу зробити сам і мені не потрібно витрачати колосальних коштів на ремонт. Мої ровери – не зовсім сноубайки, але нічим за них не гірші. Кататися на них – неймовірне задоволення!», – запевняє закарпатець.

Також із гордістю Микола зізнається, що зі старого самокату для племінника зробив сноукуст і вже має кілька таких замовлень серед діточок.

«Одна біда, зими у нас останнім часом не надто сніжні. За снігом потрібно їхати у гори. У містах, наприклад, під час канікул молодь могла б кататися на різних таких «дивинках», але де і як… коли всюди асфальт чи бруківка. А загалом у світі зараз такі розваги неймовірно популярні, навіть відповідні фестивалі проводяться, які збирають тисячі не лише спортсменів та любителів зимових розваг, але й зацікавлених глядачів. Шкода, що в нашому краї таке не практикується, адже це б дало в бюджет області чималі додаткові кошти», – наголошує Микола.

Утім не лише з велосипедами працює хлопець. Основа його робота – усе ж автомобілі.

«Ми ремонтуємо машини для ЗСУ, для перевезення у гарячі точки гуманітарних вантажів. За саму роботу не беремо ні копійки, лише за витратні матеріали. Робимо все для того, аби бути корисними Україні, Закарпаттю, нашим людям. За останні пів року відправили у інші точки держави, де ідуть бої близько пів сотні різних транспортних засобів. Співпрацюємо з іншими майстернями, які займаються тим же, обмінюємося запчастинами, переспрямовуємо один до одного клієнтів, бо одні спеціалізуються на одному, інші – на іншому… Хтось робить проводку, хтось – двигни, хтось працює з кузовом, хтось – лише з фарбуванням. Багато волонтерів просто «переганяють» автівки з-за кордону, дехто – везе їх уже за призначенням. Одним словом, тут задіяна купа різних людей. І в кожного власні функції», – розповідає Микола Паш.

У планах Миколи – дуже почесна і благородна справа – купити Софії будиночок у Тячеві чи в Хусті. Утім для втілення у життя цієї мрії, як каже він сам, ще потрібно попрацювати.

«Історія цієї дівчини вразила мене настільки, що з ми з друзями дуже хочемо придбати для неї житло. Їй усього 20, а вона пережила стільки, що для декого це б зайняло цілих три життя. Тому ми збираємо кошти на хатку для неї. Повертатись їй немає куди, бо будинок знищено, нікого з рідних та друзів не залишилося. Її задовольняє навіть невеличке помешкання. Вірю, що за кілька місяців ми впораємося і наша нова знайома знову відчує себе щасливою!», – запевняє хлопець.

Марина АЛДОН