Закарпатка на Балі: сюди їдуть за просвітлінням, у 16 років підпилюють зуби та можуть мати 4 дружин

Жити в екзотичній теплій країні – мрія багатьох! Багаті українці їздять зимувати в Індонезію, де просто казкові курорти. Таке, звісно, по кишені не всім… але декому таки таланить!

Як каже закарпатка Діана Грабар, сама вона на острів потрапила випадково. Але мешкає там уже рік і ще трохи планує залишитись. У невідомій раніше країні її вразило абсолютно все: від людей, до розкішної природи та фантастичного океану.

Тож як опинилася наша землячка за тридев’ять земель від рідної домівки? Чим там займається? Що її шокувало найбільше?

Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

На Балі прилітають або народжувати, або за просвітлінням

За словами Діани, українців на острові, меншому за площею, ніж Закарпаття, досить багато. Часто це – туристи, але не завжди…

«Площа Балі – 5 780 квадратних кілометрів, Закарпаття – більше 12 тисяч. Населення там 4,3 мільйона. Небагато, але більше, ніж у нас. Рослинність буйна, місцями, в горах, дещо нагадує Карпати. Утім природа там тропічна, острів знаходиться посеред Тихого океану. Хоч входить до складу Індонезії, де сповідують іслам, релігія тут своя – локальний різновид індуїзму. Саме слово «Балі із санскриту перекладається як «герой», місцевою говіркою його називають «Острів богів». Тут багато храмів, але храмом може бути і кожен будинок. Всюди на вулицях можна побачити жертвопринесення, але це – не щось страшне і доісторичне, а дари природи та пахощі (благовоння). Від цього тут свій специфічний, але приємний запах», – зізнається дівчина «Карпатському об’єктиву».

На Балі закарпатка приїхала у минулому році.

«Родом я із Мукачева, але моя старша сестра вже багато років мешкає в Києві. Із нею я і потрапила сюди. Чоловік Оксани – досить багатий підприємець і йому хотілося, аби дружина народжувала доньку не вдома, а тут. Сам через справи він летіти з нею не міг, тож попросив мене. Ми хотіли у березні повернутися, але через війну залишились. Тут безпечно і маленька Ніколь має хороші умови для розвитку. Щоправда, візу кожен місяць треба літати продовжувати. І це коштує близько 220 доларів. Будиночок винаймаємо. Цікаво, що у вартість оренди тут часто входить не те, що є у хаті, а які краєвиди відкриваються з вікна. Ми тут уже більше року і за цей час я познайомилася з багатьма земляками. Дехто летить сюди просто аби перезимувати, бо зима на Балі тепла, снігу немає ніколи. Є й такі, кого цікавить власне отримання просвітління – занурення у такий особливий стан, коли людині відкривається непідвласне раніше. Для цього люди відвідують центри йоги, медитують, занурюються у духовні практики. Природа цьому також сприяє. Населення тут ділиться на касти, найбільше фермерів. Вони багато працюють, але й багато відпочивають. У році є аж 230 вихідних. Громадський транспорт розвинений доволі погано, багато хто їздить на мотобайках. Взагалі я б сказала, що Балі – країна мотоциклів. Хоча автомобілів тут також чимало, але більшість населення обожнює швидкість саме на двоколісному «залізному коні»», – ділиться думками дівчина.

Дозволено багатоженство, але мало хто цим привілеєм користується

За словами мукачівки, на Балі багато вулканів, часто стаються землетруси.

«Хоч під час таких лих гинуть люди, населення з землетрусів не робить проблеми, не боїться, – каже вона. – Взагалі місцеві ніби існують одночасно у двох паралельних світах: нашому, видимому і вищому, невидимому. Через те, що Балі – ісламська держава, тут дозволено багатоженство. Чоловік може мати аж чотирьох жінок. Але вдруге взяти шлюб глава сімейства має право лише після письмової згоди першої дружини. На практиці це в основному стосується лише людей із вищої касти, бо кожне весілля лягає на плечі нареченого, він має значні витрати, тож прості люди переважно утримуються. Брати жінку з чужого села заборонено, одружуються лише зі своїми. А от після розлучення діти завжди залишаються з чоловіком, жінка може забрати з собою лише власні речі, які в неї були до заміжжя»

Але найбільше Діану вразив один місцевий ритуал…

«Є тут також цікава традиція. Молоді, коли вона досягає 16-18-річного віку, підпилюють зуби. Це мене, власне і шокувало найбільше. Тут вважають, що таким чином у юній особистості втихомирюють шість духовних гріхів: обжерливість, дурість, гнів, заздрість, жадібність і хіть. Часом ритуал проводять на весіллях. Підпилюють шість зубів, різці та ікла. Лише після цієї процедури молода людина може стати на шлях дорослого самостійного життя. Мені 22 і я тут вважаюся дитиною, бо мої зуби підточує лише особистий стоматолог вдома… під час прийому. Для інших – табу», – посміхається вона.

Загалом, як наголошує дівчина, на Балі багато цікавих традицій…

«Острів нікого не може залишити байдужим. Тут дивує і захоплює багато речей. Дещо нам важко зрозуміти, але все одно це чіпляє… Наприклад, коли сестра народила, їй сказати, що дитині до 3 місяців заборонено торкатися землі. Вважається, що малюк має зв’язок із невидимим духом і дотиком до землі може її осквернити. До цього віку немовлят можна лише носити на руках. Ще вважають, що до 4 років дитина перебуває під опікою 4 ангелів», – переконує закарпатка.

Також вона розповідає, що на Балі поклоняються воді і вважають, що вона очищає людину.

«Тут вірять, що вода має дуже потужну силу. Вона змиває з кожного бруд… духовний. Тож храми, побудовані біля води, користуються найбільшим попитом. А ще поклоняються рису, бо він є основною їжею. Садячи його, на полях встановлюють невеликі вівтарі для підношень богам. На острові вірять у магію і є багато всяких ворожбитів. До них звертаються, аби дізнатися долю, або у разі хвороби. Взагалі до шаманів завжди вишиковується багато клієнтів, а у лікарські установи ідуть одиниці. Аптек дуже мало… не так, як у нас на кожному кроці… Утім традиційна медицина тут також розвинена добре. Померлих не ховають, як у нас, а кремують, як у Індії. До речі, гроші тут також рупії», – стверджує Діана.

Багатомовний край, як Закарпаття

Іноземцю знайти офіційну роботу на Балі непросто, утім неофіційно працювати можна.

«Я працюю тренером із йоги. Займатися можна просто на природі, десь у затінку, бо тут страшна спека. Моя найкраща реклама – сарафанне радіо. Клієнти про мене дізнаються один від одного. Аби я оформлялася офіційно, потрібно було б мати інакші документи. Це – і затратно, і немає сенсу робити, бо невідомо, на скільки ще ми тут залишимося. Мої знайомі також переважно займаються тренерством, або працюють інструкторами з серфінгу чи з певних видів спорту. Замовляють їх в основному туристи. На Балі є своя мова, але англійську розуміють і спілкуються нею практично всі. Також населення володіє індонезійською. Це такий собі багатомовний край, як наше Закарпаття, де можна почути і українську, і словацьку, і угорську, і місцеву говірку… і всі усіх при цьому ще й розуміють», – наголошує Діана Грабар.

Також дівчина запевняє, що для українців ціни на Білі досить високі через те, що острів розрекламований, як туристична родзинка.

«Що варто тут купувати – це фрукти! Вони дешеві і їх величезне розмаїття. Раджу всім спробувати дур’ян. Його можна придбати і у нас. Він не дуже приємно пахне, але дуже корисний, а на смак нагадує полуницю з вершками. Крім того, тут можна поласувати широким асортиментом натуральних фрешів, коктейлів, соків. Одним словом, на острові варто очищати організм. У місцевих кафе можна скуштувати широке розмаїття місцевої їжі. Тут багато саме страв із рису та морепродуктів. Рис взагалі вважається їжею богів. Його варять, смажать, тушкують із овочами, додають у супи. Місцеві жінки часто носять корзини з продуктами на головах. А плести ці корзини дівчат навчають із 6 років», – заявляє Діана.

А ще на острові цікаво відзначають Дня народження.

«Якось на одне мене запросили місцеві. Воно відбувалося у храмі. Для цього потрібно мати на собі спеціальне вбрання. Спочатку вшановують богів, на честь яких зведено храм, роблять піднесення з фруктів, квітів та пахощів і лише після цього відбувається святкування. Свята та церемонії тут проходять весело, люди вміють добре веселитися і завжди посміхаються. При цьому, посмішки не награні, а дійсно щирі», – зауважує вона.

Загалом життя на острові нашій землячці подобається, але їй все одно вже дуже хочеться повернутися додому.

Марина АЛДОН