Червона Шапочка, Стенлі Іпкіс, олов'яний солдатик. Мукачівка створює казкових героїв із вати

Це – не звичайні ляльки, а цілі історії. За кожною – свій сюжет. Невеликі за розмірами та неймовірно цікаві за виконанням статуетки створює у вільний час Тамара Гарастей. Своє хобі майстриня вважає віддушиною і переконана, що у самовдосконаленні немає меж.

А все почалося трохи прозаїчно… Працювала бухгалтером у приватній компанії, здобула технічну професію, але після народження доньки відчула в собі потяг до творчості. Тож як любов до казок перетворити на справу життя? Як навчитися лялькарству? Як із вати створити іграшку? Про це умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усе почалося з люстри

Тамара ніколи не любила ні малювати, ні не займалася рукоділлям. Її більше приваблювали точні науки і вона завжди дивилась на речі раціонально, аж поки не стала мамою.

«Коли на світ з’явилася Вікторія, у мене в голові щось ніби перемкнуло. Кажуть, у когось починається післяпологова депресія, а в мене почався творчий порив. Захотілося своїми руками створити для донечки все – від одягу до іграшок. Між іншим, чоловік сам облаштував дитячу кімнату, самотужки зробив ремонт, змайстрував ліжечко, колиску, пеленальний столик. А от люстру ми робили разом. Звісно, могли купити, бо вибір у магазинах хороший, але хотілося чогось дуже ексклюзивного і цікавого. Тож це був мій перший у житті творчий проєкт. Усе, що стосується електрики, робив Вадим, а з мене була естетика та фантазія. Завдання виявилося непростим. Ідеї шукала в інтернеті. Саме тоді й запалилася іграшками, бо побачила, стільки всього вражаючого можна створити для дитини. Люстру ж я зробила з фоамірану. Із цього матеріалу часто виготовляють світильники. Вона в нас у формі грибочка-дівчинки. Із пластичною замшою зрідка працюю досі, утім більше наразі моя творчість спрямована на іграшки», – розповіла «Карпатському об’єктиву» мукачівка.

За три роки майстриня навчилася і в’язати гачком та спицями, і ліпити з полімерної глини та гіпсу, і «валяти» ляльок із вовни та вати.

«Протягом короткого часу я перепробувала масу всього. Проходила одні зі іншими курси, експериментувала, аби порадувати дитину чимось новим. Деякі майстер-класи купувала, деякі знаходила безкоштовні. Непотрібних знань немає, все, що опанувала, врешті-решт згодилось. Я відкрила в собі творчу жилку, яка спала 22 роки. Тепер вважаю себе дуже творчою людиною і не припиняю пошуки чогось досі незвіданого, – наголошує вона. – Лялькарству може навчитися кожен. Є багато майстринь, які вчать у онлайн-форматі справжніх див. Деколи курси за символічну плату, але в той же час дуже цінні. Їхати нікуди не потрібно. Ви вчитеся вдома біля родини, купуєте матеріали і одразу експериментуєте, щось самотужки створюєте, працюєте над помилками, виправляєте їх. Одним словом, я зараз впевнена, що знайшла себе і іграшки – саме те, в чому можу себе реалізувати. Це ж цікаво не тільки для малечі. Дехто з дорослих навіть колекціонує ватні ляльки і за кордоном за них готові платити чималі кошти».

Між іншим, казкові герої Тамари є не тільки серед закарпатців, але і в Німеччині, Угорщині, Чехії, Польщі, Австрії, Канаді.

«Європейці більше цінують ручну роботу і є більш платоспроможними. Щоправда, якщо наших краян більше цікавлять, скажімо, Червона Шапочка, Буратіно, Мальвіна, то іноземців Стенлі Іпкіс, олов’яний солдатик, Чайлд Роланд… Але є й універсальні персонажі – Мауглі, Вінні-Пух, Дональд Дак, або ж просто тваринки, янголята чи звичайні милі іграшкові хлопчики й дівчатка».

Найбільше тішать готові вироби

Створити іграшку з вати досить легко, але довго.

«Над однією лялькою можу працювати і тиждень. Але один день, наприклад, приділяю тільки ліпленню облич, рук та інших елементів із полімерної глини чи гіпсу або ж холодного фарфору. Один день їх розмальовую акриловими фарбами. Потім із дротиків роблю каркас і вже його обклеюю. Утім для роботи потрібна не аптечна, а спеціальна вата. Вона продається на сайтах для рукоділля. Цей процес може зайняти декілька днів. Потім ще день у мене йде на декорування та доведення виробу до естетичного вигляду. Загалом працюю не постійно, а лише тоді, коли є можливість і час. Але весь творчий процес дуже захоплюючий і надихає. Найбільше тішуся, коли беру до рук готову ляльку. А от кращим мотиватором для мене є радість Вікторії, коли вона радіє новим казковим персонажам», – зізнається умілиця.

Улюблених робіт мукачівка не має. Каже, що всі для неї однаково цінні, бо вкладає в них частку душі.

«Рукотворні речі – ніби живі. Вони ж не з конвеєру. Із кожним виробом пов’язані якісь асоціації, емоції. Мої іграшки мають імена та характери. Найбільше до душі працювати з ляльками, але тваринок теж люблю робити, бо їх обожнює донька. Найбільше в моїй колекції котиків та песиків, але маю і зайчиків, і їжачків, і вовчиків, і ведмедиків, і жирафів, і бегемотів, і крокодилів, і слоників, і усіляких птахів – диких та свійських. Подобаються створювати і квіти та дерева, ягоди та гриби. Вони в мене, щоправда, незвичні, персоніфіковані, наділені людськими якостями, із очима, ротом, руками… Для мене вся природа жива, тож саме таким бачу наше довкілля», – запевняє закарпатка.

Тамара Гарастей переконана, що її роботи піднімають оточуючим настрій, адже випромінюють позитив.

«Навіть якщо лялька ніби сердита, вона все одно мила, – стверджує майстриня. – Мій посил – нести іншим іскру тепла свого серця і передавати щось світле, хороше. Загалом у моєму доробку близько тисячі іграшок. Деякі продала, деякі подарувала, а деякі – особисті речі, зроблені для себе та Віки. Можливо, в дитинстві мало бавилася, бо досі люблю ляльки».

На майбутнє мукачівка не хоче зупинятися на досягнутому, мріє освоювати нові техніки та створювати нові вироби.

«У лялькарстві багато напрямків. Можливо, колись опаную й інші. Пробувала, наприклад, в’язати іграшки гачком, але не шила ніколи. Прагну навчитися. Загалом маю куди рухатися. Навіть із ватою ще є над чим працювати. Можливо, колись, зроблю виставку виробів. Дуже б хотілося. Проте поки до такого кроку психологічно не готова. У всякому разі, працюватиму творчо й надалі, розвиватимуся і вчитимуся новому. Це ж і цікаво, і корисно!» – підсумовує Тамара.

Марина АЛДОН