https://rx.ua
33684
15:41 17.102020

«Не бійтеся дати собі другий шанс на щастя» – історія закарпатки, яка вирішила кардинально змінити своє життя

Цікаве 954

Наша героїня статті – закарпатка Аня Ковальчук (ім’я ми на її прохання змінили) переїхала з України до США вже майже дев’ять років тому. Тепер вона проживає і працює у місті Сан-Франциско.

А все почалося з того, що після невдалого шлюбу вона вирішила обірвати всі контакти з минулим і розпочати життя з «чистого листка». Але після цього рішення був складний час і шлях пошуку роботи, роздумів про майбутнє, цілеспрямованої подачі анкети для участі у лотереї Green Сard, довге очікування на результати, поїздки у Київ на співбесіду в посольство США тощо. У підсумку минуло майже п’ять років, коли вона вперше зійшла з літака в аеропорту американського Нью-Йорку.

Загалом розповідь Ані вийшла дуже відвертою і повчальною. Далі пропонуємо її розповідь, як кажуть, із перших вуст: «У Сполучених Штатах я вже практично дев’ять років. Переїхала сюди, бо вважала, що потребую глобальних змін у своєму житті. І мріяла про те, щоб переїхати кудись далеко за межі України. Були навіть думки про переїзд за океан, адже мала невдалий шлюб і колишній чоловік продовжував впливати на моє життя – хотіла я цього чи ні.

…Ми з ним познайомилися ще у студентські роки, закохалися і одружилися на випускному курсі. У нас було безліч планів – нове житло, вагітність, народження і виховання дітей і все таке… Спочатку все було добре, але десь через рік він почав зловживати алкоголем із своїми «друзями молодості». Я постійно просила його зупинитися і щоразу отримувала обіцянку, що вже все – «це було востаннє». І так щоразу. Ми почали постійно сваритися і мирилися. Дійшло до того, що нас уже мирили наші батьки. Але чоловік тільки обіцяв і все.

Крім цього, я працювала на нормальній роботі, а чоловік довше трьох місяців ніде не міг затриматися. Його постійно звільняли через те, що завжди приходив на роботу в неадекватному стані. За таких обставин про вагітність і народження дитини я й думати не хотіла.

А одного разу він взагалі прийшов додому дуже «заведеним» і почав сваритися зі мною із самого порогу, звинувачував у тому, що я обмежую його життя і «проведення його вільного часу», вказую йому, як треба жити і взагалі не знаю своє місце у сім’ї. А далі підійшов і вдарив по голові. Я від його удару впала і зламала собі руку.

Далі був жах: нестерпний біль, лікарня, заява у міліцію, розмови з батьками і адвокатом. Ця подія ніби перевернула все у мені. Я просто змучилася так жити і вирішила розірвати наш шлюб…

І коли все було вже позаду, я думала, що зможу почати все із самого початку, але вже колишній чоловік продовжував приходити і влаштовувати спроби повернутися та п’яні спектаклі. Не допомагали ні вмовляння залишити мене у спокої, ні виклики міліції. І у певний момент я вирішила поїхати так далеко, як тільки можу.

Так з’явилася думка про переїзд до Іспанії або Великобританії чи навіть до США, адже вже тоді володіла англійською та іспанською мовами на хорошому рівні. Крім цього, взялася за німецьку. А у певний момент я просто вирішила реалізувати ці плани за будь-яку ціну. Загалом, я пройшла довгий шлях і вже давно переросла ту себе, яка боялася і переживала про те, що скажуть люди. Зараз я зовсім інша. І дуже рада тому, що не побоялася у певний момент свого життя сказати «Ні».

Переїхавши до Штатів, уже приблизно через рік звикла до побуту і нового способу життя. Хоча до цих пір складно розуміти деякі нюанси в місцевій культурі та менталітеті. Але чим довше живеш в іншій країні, тим більше аспектів для себе відкриваєш, і це, скоріше, тривалий процес прийняття нової культури і спроб зрозуміти іншу країну та людей.

Я, наприклад, до цих пір звикаю до того, що люди із ввічливості можуть щось сказати, але не мати це на увазі. Навіть коли запитують, як ваші справи, їм часто і не цікаво, як у тебе насправді справи, але просто при зустрічі вони зазвичай трохи говорять «ні про що» – це називається small talk.

Вже тут я познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком Майклом, а точніше Михайлом, адже він із Волинської області. Він приїхав по програмі навчання і залишився тут, бо не бачив перспектив удома. За професією він айтішник і вже багато років працює на себе – є фрілансером, якщо можна так сказати. Зараз має власну компанію, яка займається розробкою програмного забезпечення на замовлення.

Познайомилися ми на одному фестивалі, який влаштувала українська громада штату. Десь за два роки стосунків ми вирішили жити разом, а через рік подали заяву. Весілля не робили, а просто з друзями посиділи в ресторані, далі поїхали майже на два тижні в гори, де жили у маленькому дерев’яному будиночку. Такий у нас був «медовий місяць».

Пам’ятаю, як ми купили мені першу машину, бо тут без машини дуже важко. Громадський транспорт тут абсолютно не зручний. Для нас на 100%. Також пам’ятаю той день, коли ми вирішили купити собі квартиру. Тут це складна процедура, адже ціни просто космічні. Але взяли банківський кредит і поступово виплачуємо – це по грошах виходить ніби ми винаймаємо квартиру. Я сама фарбувала усі стіни і вибирала меблі. Майкл тільки допомагав із доставкою. Всі меблі купили в магазині Ікеа і збирали самі. Це так прикольно.

Згодом я завагітніла і народила донечку, яку ми назвали Соломія. Тож тепер нас уже троє. Наша Соля вже у садочку, але розмовляємо ми з нею двома мовами одночасно. Крім цього, я почала з нею вчити й іспанську. Сміємося, коли вона щось говорить і коли не може щось сказати англійською, то вставляє українські слова. Це так прикольно.

Я тут завершила навчання у коледжі. І працюю сьогодні в одній корпорації на посаді брокера. Постійно спілкуюся із нашими партнерами у Європі та Азії. Це ніби чоловіча професія, але тут дуже багато жінок працює за незвичними для українських жінок професіями.

Знаєте, що цікаво – у США є такий феномен, який називається networking, – ціла культура встановлення професійних зв’язків і знайомств для пошуку роботи, кар’єрного зростання, де потрібно себе презентувати… І це мені дуже допомогло. Як виявилося, я дуже легко спілкуюся з людьми, напевно, це український менталітет. А ще мої знання мов – крім англійської та іспанської, звичайно ж, володію українською, російською та німецькою. Крім цього, вже понад рік беру онлайн-уроки арабської. Чому арабської?

Напевно, так збіглося, що мій керівник на роботі – єгиптянин і він дізнався про те, які саме мови я знаю. Йому вже понад шістдесят років і одного разу він просто підійшов до мене під час роботи і запросив, як кажуть у нас на Закарпатті, «на каву». Я була дуже здивована і сказала, що заміжня, а він просто посміхнувся і сказав, що це не те, про що я подумала. Я була заінтригована і погодилася. Після роботи ми зайшли у перший по дорозі заклад швидкого харчування і досить довго говорили на різні теми, а потім він прямо сказав, що бачить у мені свою наступницю і хоче, щоб я почала вчити арабську мову, бо це мені дуже згодиться у майбутньому. Я подякувала за його думку і пообіцяла знайти час і курси арабської мови. На тому і розійшлися.

Сьогодні він постійно перевіряє мій рівень арабської. Спочатку я нічого не могла сказати, хоч і розуміла, але останнім часом уже краще – почала відповідати йому арабською мовою. Думаю, через два роки вже зможу вільно розмовляти, але з письмом ситуація набагато складніша. Та я не опускаю руки.

Насамкінець хочу сказати усім дівчатам – не бійтеся робити «важкі» кроки і не тримайтеся за тих, хто вас не цінує, адже світ величезний і ви обов’язково знайдете себе у ньому. І, більше того, ви зможете стати щасливими та зможете себе реалізувати у тому, що вам подобається чи до чого маєте нахил. Головне – вірити у себе і працювати у цьому напрямку».

Юрій КОПИНЕЦЬ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне