42776
12:33 2.022024

Закарпатка перемогла рак та зраду, а тепер мотивує інших

Цікаве 35112

Коли у найважчі хвилини кидають найдорожчі люди, здавалося б, відчай може зламати навіть найсильніших. Але для декого такі хвилини безнадії є можливістю довести іншим, що вони не такі, що зможуть подолати всі труднощі, що виживуть і будуть щасливими…

Хустянка Едіта Мейгеш декілька років тому опинилася сам-на-сам зі страшною недугою. Моторошний діагноз озвучили їй під час вагітності. Дізнавшись про рак, її кинув чоловік, відвернулися деякі друзі, які боялися, що молода жінка проситиме в них гроші на лікування. Але вона знайшла як внутрішні, так і матеріальні ресурси та одужала, народила здорову донечку і зараз допомагає боротися з психологічними проблемами іншим. Більше про себе та свої життєві перипетії закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усі просили перервати вагітність

Едіта навчалася у столиці на психолога. Там познайомилася з Володимиром. Кохання закінчилося весіллям, але радість тривала недовго. Невдовзі хустянка зрозуміла, що вагітна, а потім дізналася про хворобу…

«Я вчилася на другому курсі. Мені було тільки 18. Я щиро кохала Володю і вірила в те, що будемо завжди разом. Новина про те, що у нас буде дитина, трохи Володю засмутила, хоч він був старшим за мене на 6 років, уже працював, добре заробляв. Це, чесно кажучи, дивувало. Я вирішила взяти академ-відпустку і поновити навчання, коли доньці буде хоча б два роки. Під час одного з планових обстежень мене насторожив схвильований вигляд лікарки. Вона сказала, що в моєму організмі відбуваються незрозумілі зміни, не пов’язані з вагітністю. Потім були ще усілякі додаткові аналізи, відвідини різних спеціалістів і нарешті мені оголосили вирок: рак. Пропонували зробити аборт… Але мама сказала, що я мушу виносити дитину, бо якщо помру, їй буде хоча б для кого жити. Мене її слова засмутили, здалося, що рідна людина заживо мене збирається ховати… Але промовчала, бо й сама хотіла бодай залишити у цьому світі по собі доньку», – поділилася Едіта думками з «Карпатським об’єктивом».

Але найстрашніше чекало жінку вдома… трохи згодом…

«Мій діагноз Володимир сприйняв досить спокійно, спочатку навіть трохи утішав, але дитини наполегливо радив позбутися. «Ти скоро помреш, а я що буду з донькою робити. Вона мені не потрібна!» – повторював він декілька днів поспіль. Було важко чути від нього такі слова, але я мовчала… Коли зізналася подругам, що в мене проблеми зі здоров’ям, деякі з них одразу заявили: «У мене немає грошей, не зможу тобі нічим допомогти» і потім просто більше ніколи не телефонували. Було боляче, неприємно, але трималася. Останньою краплею над «і» стала розмова з чоловіком. Якось увечері він прийшов і заявив мені: «Послухай, тебе через кілька місяців не стане, а мені потрібна жінка. Шукай собі нове житло, бо до мене за кілька днів переїде Іра. Я подав на розлучення і починаю будувати нові стосунки». Я втратила дар мови. Скандалів не влаштовувала, просто запропонувала з’їхати йому самому, адже це була не його квартира, ми її винаймали». Він цинічно посміхнувся і почав збирати речі. Одним словом, опори в мене не було зовсім і можна було здатися хворобі. Та я сказала: «На зло вам усім неодмінно одужаю!», – запевнила вона.

Звичайно, в такі моменти більшість людей просто б перестала боротися і чекала, коли недуга переможе… але Едіта хотіла жити і виховувати свою дитину…

Зустріч, яка перевернула все життя

Закарпатка почала лікування, але грошей дуже бракувало. Крім того, їй порадили шукати клініку за кордоном. Так вона познайомилася з Оксаною, представницею благодійного фонду, що допомагав онкохворим.

«Моя історія трохи схожа на казку, але це моя – реальна казка, – зізнається жінка. – Я пішла до церкви помолитися і там не стрималася… сильно розплакалась. Мене побачив у такому стані священник, підійшов, запитав, що сталося. Розповіла усе, як було… Грошей на операцію мої батьки не мали, сама не працювала, чоловік кинув… І раптом… зажевріла надія! Отець Ігор сказав, що знає, хто мені допоможе. Він зателефонував своїй знайомій, Оксані, яка уже незабаром стала моїм янголом-охоронцем і рятівницею. Тепер ми – куми і найкращі подруги! Це знайомство перевернуло все моє життя. Справа в тому, що ця жінка свого часу опинилася у схожій ситуації і вийшла з неї переможницею. Її душевна щира сповідь повернула мені сили і мотивувала до боротьби», – запевнила Едіта.

Киянка домовилася хустянці про лікування у Німеччині, через свій фонд зібрала кошти на операцію, а згодом і на реабілітацію.

«Доньку я народила у Берліні. Там була під наглядом медиків, які до пологів не оперували мене, не проводили хімію, тільки медикаментозно гальмували процеси, але так, щоб не зашкодити дитині. У нас за таке ніхто не брався. Тож одразу після того, як Беата з’явилася на світ, мама з нею поїхала додому, а я залишилася і в мене почався складний період двобою з раком. Дитина у мене із першого дня на штучному вигодовуванні, тому я спокійно могла її довірити батькам. У перший рік свого життя вона мене майже не бачила», – зізналася жінка.

Лікування було непростим і тривалим. Закарпатка мало не втратила зір, позбулася волосся, схудла на 26 кілограмів.

«Від мене залишилася тінь. Я сама себе не впізнавала. Процедури були виснажливими, але операція пройшла успішно. Мені вперше дали шанс, сказали, що житиму. Реабілітація також виявилася тривалою. Декілька разів до мене приїжджала Оксана. Перебування в клініці у Німеччині дуже дороге, тому мені вона винайняла житло і я приходила до медичного закладу лише на процедури. Ходила весь час у масці, мені не можна було застудитися, захворіти на грип чи будь-яку іншу недугу, організм сильно заслаб. Харчування також мало бути спеціальним. Ліки там – теж недешеві… Було складно, але я навчилася цінувати життя, кожну мить, кожен схід сонця та кожне добре слово, сказане іншими. Надихала і донька. Мама часто телефонувала, показувала її, але я не могла Беату обняти і це трохи засмучувало», – стверджує Едіта.

Із Німеччини хустянка повернулася до рідного міста. Про навчання поки що довелося забути.

«Я раділа, що взагалі жива. Оновлювалася і насолоджувалася спілкуванням із донечкою. Володимир жодного разу не поцікавився, як вона, та що там вона… йому було байдуже, чи я ще жива, чи вже померла. Нас розлучили оперативно, за один день, бо він приховав факт моєї вагітності. Одружився з новою пасією уже через місяць після нашого розриву. Через спільних знайомих мені відомо, що нині вони з Іриною виховують сина. Я ж потихеньку оговталася від усього і повернулася до звичного життя. Зараз навчаюся заочно, аби мала змогу більше часу приділяти доньці. Я завжди хотіла бути психологом, допомагати людям, а тепер маю власний унікальний досвід, як мотивувати інших, підтримувати у найважчі хвилини. Тому вважаю, що професію обрала за покликанням і мушу отримати омріяний диплом», – наголошує вона.

Особисте життя Едіти Мейгеш також змінилося. Вона вдруге вийшла заміж і запевняє, що дуже щаслива.

«Іван – мій земляк. Він давно був знайомий із батьком, ремонтував у нього автомобіль. Якось тато розповів йому мою історію і він захотів познайомитися. Тоді я була в Києві і він дуже чекав на моє повернення. Із першого погляду не справив на мене великого враження, але був дуже хорошим співбесідником і виявилося, що між нами насправді багато спільного. Ми подружилися і вже за чотири місяці одружилися. Я справді щаслива з ним, бо Іван дуже відповідальний, турботливий, чудово ставиться до доньки і мріє про спільну дитину», – зізнається жінка.

Едіта також має бажання народити ще й сина, але поки що у планах передусім закінчити університет. Людям вона допомагає давно, але дуже хоче нарешті потримати в руках диплом. Жінка переконана, що своє щастя вимолила у Бога під час хвороби… тож тепер, на її думку, настав час просто жити і робити хороші вчинки.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах