Медсестра з Запоріжжя випікає на Закарпатті шедевральні торти

Аліна Опанасенко до війни працювала медсестрою. У березні минулого року переїхала з подругою та дітьми до Хуста. Відтоді живе на Закарпатті. Знайти роботу за фахом обидві молоді жінки не змогли, тож вирішили зайнятись кожна чимось новим. Ірина – зараз шиє на замовлення одяг, хоча раніше була бухгалтером, а Аліна почала випікати торти.

Як жінка відкрила у собі кондитерські таланти? Чому реалізовує себе саме в такому напрямку? Чи важко оздоблювати випічку? Де цьому навчилася? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Замовили торт на хрестини, але він видався дорогим

Аліні – 32, вона – молода мама. Чоловік залишився захищати Україну, а вона переїхала у безпечне місце, аби не наражати на небезпеку своїх маленьких синів.

«У мене в подруги чоловік із Хуста. Я знала, що на Закарпатті у них великий будинок, бо декілька разів приїжджала разом з нею до Хуста відпочивати. Ми – і подруги, і куми. Наші Стас та Василь – найкращі друзі. Коли почалися інтенсивні обстріли міста, чоловіки одразу просили нас збирати речі та їхати. Самі ж пішли на війну. Ми з Ірою порадилися і вирішили, що за кордон виїжджати не будемо, поїдемо на Закарпаття, адже після смерті мами Василя величезна хата там все одно стояла порожньою. Усе б нічого, але знайти роботу у Хусті – серйозний квест для тих, у кого сильні нерви. Єдине, що нам пропонували – за копійки продавати в магазині, або ж іти на завод і працювати з ранку до ночі та практично при цьому не бачити дітей. Моєму Віталіку всього 4 роки, Сашку – 5, а донечці Ірини – всього 3 роки. Як таку малечу покинути? У садок Віталіка віддати я не можу, бо в нього проблеми зі здоров’ям, він повинен бути постійно під наглядом. Отже, ми з подругою сіли, порадилися і вирішили, що потрібно щось робити самим. Але займатися одним і тим же не стали, аби якщо одна не зможе заробити, ми могли жити з прибутків іншої. Так сталося, що справи в нас обох пішли добре і замовлення маємо обидві», – розповіла «Карпатському об’єктиву» жінка.

Але як без спеціальної підготовки запоріжжанки змогли так успішно реалізувати плани?

«Іра колись навчалася на кравчиню, має диплом коледжу. Вона шиє так, що на показі мод не соромно показати. Але свого часу мама порадила їй закінчити ще й курси бухгалтера, бо планувала, що коли піде на пенсію, звільнить місце для доньки. Так і сталося. Я ж вдома була медичною сестрою у приватній клініці. Свою роботу обожнювала. Але тут, де не зверталася, мене не брали. Вдома випічкою тортів підробляла й раніше, фактично відколи народився Сашко. Тоді не хотілося сидіти без діла у декретній відпустці, тож закінчила декілька кулінарних курсів, маю сертифікати. Усе почалося з того, що на хрестини ми замовили торт і він видався мені надто дорогим. Тоді поставила собі за мету навчитися і самій не просто випікати якісь солодощі, а професійно їх оздоблювати. Так колишній досвід зараз і став у нагоді. Крім того, згодом зрозуміла, що та майстриня за свою роботу просила зовсім небагато», – зізналася Аліна.

Перших клієнтів жінка знайшла через соціальні мережі та знайомих. А потім люди вже й самі почали її шукати та просити спекти і гарно оформити торт.

«Як би це дивно не звучало, але я сама солодощі практично не вживаю. Не те щоб боялася набрати зайву вагу, просто з більшим задоволенням ласую м’ясом. Але знаю, яка для дітей радість, коли їм подають гарненький тортик. Знайти себе у іншому місті непросто, але можливо. Мені поталанило тим, що Ірина – дуже комунікабельна і в неї в Хусті було багато знайомих, адже вона тут бувала по декілька разів на рік уже впродовж 10 років. Вона пропонувала своїм клієнткам скуштувати тортика, показувала фото моєї випічки і її замовниці швидко стали моїми також. Декого власне вона знайшла мені через соціальні мережі. Я більш скромна і не вмію свої послуги так добре рекламувати.», – запевнила Аліна.

Найбільш божевільні ідеї виявляються найбільш цінними

За словами майстрині, рецептів тортів у неї багато, а от оздоба – щоразу індивідуальна.

«Найбільше замовлень у мене було в минулому році на Новий рік. А так… просять зробити щось оригінальне до ювілеїв, на дні народження діткам, на хрестини, на свята до садочків, у школи, на корпоративи. Навіть коли маю просте замовлення, скажімо, тістечко з нагоди приїзду гостей, не можу віддати виріб без хоча б мінімального декорування його чимось цікавим… хоча б кремом та фруктами. Коли я починала тільки працювати з тортами, найбільш популярною оздобою була мастика. Із нею легко працювати, вона – ніби пластилін. Зараз у мене просять декор із цукрової карамелі, з рисового паперу, з ізольмату, комусь до снаги – натуральні ягоди, комусь – шоколадні фігурки, комусь – потрібна французька меренга», – стверджує вона.

Якщо спекти торт можна за декілька годин, то його декорування, як зізнається Аліна Опанасенко, може зайняти і дві доби.

«Хоч прикрашати вироби довше, але цікавіше. Саме оздоблення мені найбільше до душі. Усе мусить вийти досконало. Колись мені найскладніше давалося рівняння боків тортів. На початку ця робота могла зайняти навіть годину. Зараз можу впоратися й за 10 хвилин. У середньому виготовлення одного торта займає 2-3 доби. Спочатку займаюся власне випічкою, потім – кремом. Лише відтак – декоруванням. Рецептів власне бісквітів маю більше трьох десятків, кремів – ще більше. А от декор завжди обирає сама людина або із запропонованих мною варіантом, або ж приходить із власними ідеями», – каже жінка.

Деколи, за словами Аліни, вона працює і до 2-3 годин ночі, аби встигнути виконати замовлення вчасно.

«Загалом я людина дуже відповідальна. Якщо комусь пообіцяю щось і навіть коли часу обмаль, можу не спати, та замовлення виконаю вчасно. Між іншим, гарний торт – справді задоволення не з дешевих, адже крім власне продуктів потрібно накупити чимало усілякої техніки та професійного інвентарю. Також необхідно мати додатковий холодильний, аби торт не увібрав у себе інші запахи, скажімо, ковбас чи копченого м’яса», – наголошує кондитерка.

Особливо мешканка Запоріжжя любить декорувати випічку на зимову тематику.

«Тут можна проявити дуже широкий політ фантазії, використовувати зображення казкових персонажів, кульок, ялинок, свічок та багато іншого. Крім того, навіть в умовах війни потрібно жити далі і створювати собі святковий настрій. А в холодні дні ці емоції відчуваються найглибше. Загалом оздоблення – це окремий вид мистецтва, бо яким би торт смачним не був, якщо його негарно подати, то й їсти не буде бажання», – зізнається Аліна Опанасенко.

Натхнення майстриня нерідко черпає у Інтернеті, але дещо підказують їй самі ж замовниці.

«Деколи люди приходять просто з божевільними ідеями, але сказати їм цього я не можу, тож починаю думати, як втілити задум у дійсність. Тоді власне спадають на думку цікаві вирішення питання і в результаті усе виходить дуже гарно. Тож із часом я стала навіть вдячною за найбільш нестандартні пропозиції щодо оздоби тортів», – стверджує вона.

На перспективу у жінки особливих планів немає, хоче просто, аби закінчилася війна, аби поруч був коханий чоловік і щоб вона з дітьми та подругою повернулася до рідного міста.

«Головне для усіх нас – це мир. А все інше якось додасться… Будуть і гроші, і захоплення, і дозвілля. Дуже хочеться повернутися у власну квартиру. Але поки що, на жаль, це небезпечно. А сини потроху звикли до Закарпаття, навіть вільно спілкуються з сусідськими дітлахами місцевою говіркою. Закарпаття мені дуже подобається. Тут спокійно, затишно, щирі та привітні люди. Утім додому хочеться все одно», – зізнається Аліна.

Марина АЛДОН