Світлана Рішко створює справжні дива з бісеру, аби допомогти іншим

Іграшки, ікони, ялинкові прикраси, браслети, намиста, килимки. Дівчина з Тячева навчилася перетворювати звичайні намистини на дивовижні вироби. Свої роботи закарпатка продає, а за виручені кошти купує для внутрішньо переміщених необхідне.

Чому та як захопилася дівчина бісероплетінням? Чи багато часу займає така робота? Чому вирішила спрямовувати кошти на добродійність? Про це та інше вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Кожен робить те, що вміє

Бісероплетінням Світлана захопилася нещодавно, утім за декілька років техніку вдосконалила настільки, ніби займалася цим усе життя.

«У нас із батьками сімейний бізнес. Коли був карантин, працювати ми не могли. З’явилося багато вільного часу, а чим зайнятися – не знала. Від нудьги почала шукати різні майстер-класи…. Знайшла з бісероплетіння. Подивилася, захопилася. Почала експериментувати. Потім пройшла ще декілька й інших майстер-класів, відшукала цікаві схеми. Свої роботи я продавала через соціальні мережі. Але не можу сказати, що дуже серйозно займалася виробами з бісеру. Не все завжди виходило, часом вироби переробляла. Але поступово техніка вдосконалювалася і мені ця робота почала подобатися. А потім почалася війна. Справи у нас ішли не дуже добре, а так хотілося підтримати тих, хто вимушено переїхав у наш край, адже їм було ще гірше. Утім… співчувати – це одне, а реально допомагати – зовсім інше. Поговорила з сестрою. Вона в мене вже багато років живе в Чехії. Оля й запропонувала зробити спільний вклад у доброчинність. Тобто вона купує і надсилає мені матеріали для роботи, а я плету та продаю іграшки. Кошти ж ідуть на допомогу іншим», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

За словами Світлани, від усвідомлення того, що вона може бути корисною людям, навіть на душі стає тепліше.

«Допомагаю не я одна. У мене подруги – волонтерки і кожна робить те, що може. Хтось розважає діток, хтось – годує цілі родини, а хтось у силу своїх можливостей заробляє кошти, за які потім чи продукти купуємо, чи оплачуємо оренду житла родинам внутрішньо переміщених. Кожна з нас робить те, що уміє, що може, до чого має хист. Але від розуміння того, що ти можеш зробити щось корисне для іншої людини, на серці стає тепліше. Це – дуже тішить і надихає!», – зізнається дівчина.

Працює з бісером закарпатка лише вечорами, бо вдень зайнята іншою роботою, однак запевняє, що творчий процес настільки її захоплює, що може плести й майже до ранку.

«Коли в руки беру намистинки, ніби спиняється час, ніби випадаю з дійсності. Буває, що отямлюся, а на годиннику 4-5 ранку. Тоді трохи посплю і знову до роботи. Не можу сказати, що я завжди була великою рукодільницею, але бісероплетіння мені дуже подобається. Клієнтів найчастіше знаходить мені сестра. Чехи дуже охоче купують мої іграшки, тим більше, знаючи, що долучаються до доброчинності. У нас продати виріб важче, бо люди досить сильно збідніли і скоріше придбають речі першої необхідності, ніж якісь цяцьки чи прикраси», – запевняє Світлана.

Дівчина стверджує, що вже й дня не може прожити без улюбленого заняття і скільки виробів зробила за останні два роки – порахувати не може, але їх точно декілька сотень.

Бісероплетіння – це релакс

Світлана Рішко вважає, що в бісероплетінні можна вдосконалювати свої навики до безкінечності, тож продовжує відвідувати цікаві майстер-класи.

«Тепер добре, бо багато чого відбувається у форматі онлайн. Тобто я можу і нові знання отримати, і нікуди їхати при цьому не потрібно. У самовдосконаленні немає межі, тому завжди рада, коли дізнаюся, щось новеньке. Не вважаю свої роботи ідеальними, але дуже стараюся, аби вони були максимально гарними і довершеними. У кожну вкладаю частинку себе самої», – наголошує вона.

Найбільш клопіткою роботою дівчина вважає вишивку, але цієї техніки також не цурається.

«Найбільше часу займає вишивання. Наприклад, аби вишити одну ікону або картину, можна й місяць-два над нею працювати. Особисто для себе робила вишиванку. Це зайняло в мене 6 тижнів. На замовлення вишивала дитячий килимок дівчині з Чехії. Впоралася за місяць. А от невеличкий сувенірний гаманець можна вишити за 2-3 дні. Що ж стосується іграшок, то все залежить від їхньої величини. Невелику можна і за вечір зробити, а з більшою доводиться працювати і декілька днів, а часом – навіть тижнів», – зізнається умілиця.

Дівчина щиро радіє, що родина її у всьому підтримує.

«Мені приємно, що батьки пишаються мною. Мама навіть з роботи нерідко жене раніше, аби більше встигла зробити. Між іншим, моя економічна освіта у рукоділлі дуже стала у нагоді. У бісероплетінні часто потрібні математичні розрахунки, особливо, коли щось плету експромтом і не маю схеми. Деколи ескізи промальовую собі в зошитах у клітинку. Батько часто підкидує все нові й нові ідеї. А матеріальна підтримка сестри є просто незамінною!», – стверджує майстриня.

Робота Світлану не втомлює, навпаки, вона переконана, що коли над чимось працює – відпочиває.

«Це – своєрідний релакс, справа і для душі, і для людей. Дуже люблю працювати саме над іграшками. Зараз багато замовлень на дракончиків, символ 2024 року. Також працюю над ялинковими іграшками. До свят жінки замовляють і чимало прикрас – чокери, браслети, намиста, сувеніри для рідних. Кожен виріб намагаюся зробити унікальним і неповторним. Часто комбіную різні техніки, фантазую над формами, оздобами. Переконана, що жодна робота не повинна повторюватися. Радію щоразу, коли клієнтки мені дякують», – каже майстриня.

Намистин потрібно дуже багато

Найбільша робота Світлани Рішко – це настінне панно з зайчиками для дівчинки з Києва.

«Я працювала над ним 4 місяці. Його розміри 2 метри у висоту і 1,8 у ширину. Вийшло дуже гарно! Найменший виріб у мене має висоту всього 12 сантиметрів. Моя племінниця любить речі у стилі мінімалізму. Вона попросила зробити для неї крихітну ляльку. Зізнаюся, працювати з такими дрібними виробами ще важче, ніж із великими», – наголошує закарпатка.

На одну роботу середніх розмірів умілиця витрачає до 6 тисяч намистин. Зізнається, що іноді болять очі, але це її зовсім не засмучує.

«Тільки на одну ялинкову прикрасу у мене йде більше 3 тисяч намистин. Усі їх потрібно підбирати за кольорами, акуратно поєднувати між собою. Часом у очах рябить від такої роботи. Але зір у мене хороший! Тому трохи відпочиваю, відволікаюся і знову беруся до справи. Працюю під музику, одночасно можу щось наспівувати. Звісно, не в усіх є терпіння для бісероплетіння, але я загалом людина спокійна і мені до душі бавитися з намистинами», – запевняє дівчина.

Для деяких робіт майстриня використовує навіть ткацький станок.

«Є спеціальні станки для плетіння з бісеру. З його допомогою легко плести, для прикладу, ґердани, або масивні сережки. Утім користуюся я цим пристроєм нечасто, бо іграшки, як правило, плетуться вручну. Між іншим, із виробами для діток мені подобається працювати найбільше. Маю в доробку багато білочок, ведмедиків, зайчиків, собачок, котиків, пташок із бісеру», – наголошує вона.

На перспективу у дівчини є чимало планів і вона неодмінно планує їх втілити в життя.

«Ніколи не створювала з бісеру квіти та дерева. Дуже хочу навчитися. Мрію також побувати на якійсь виставці бісерних робіт, аби побачити не на картинці, а в натурі роботи професіоналів, потримати їх у руках, розгледіти деталі. Крім того, дуже хочеться зробити для племінниці з бісеру таксу в натуральний зріст, але для цього потрібно дуже багато бісеру, тож поки не наважуюся!», – зізнається умілиця.

Хочеться щиро побажати Світлані Рішко, аби всі її задуми здійснилися! Тим більше, що наснаги та цілеспрямованості їй не позичати…

Марина АЛДОН