Як у Малому Раківці Різдво відзначали 70 років тому і тепер

Я народилася і виросла в гірському селі Малий Раковець, що на Іршавщині. Про різдвяні традиції написала декілька матеріалів. Перший був опублікований у газеті «Корзо» у 1998 році, де я працювала коректором та журналістом-початківцем. Наразі у власному архіві маю багато фотознімків та декілька відео коляд. Зауважу, що у нас, як і у багатьох населених пунктах слово «Різдво» з’явилося згодом, а на свято відзначення народження Ісуса Христа казали «коляды», «сяткы». Це визначення збереглося досі. «Ладимеся до коляд, до сяток», – казали люди. У грудні та у перші дні січня малораківчани різали (заколювали) годівника. Годівник – вигодоване протягом року чи трохи більшого часу свинча. У спеціально облаштованих приміщеннях будили (коптили) садовими деревами шовдарь, солонину, пікницю. Робили майоші (гурку), шойт (зельц), які споживали самі та пригощали колядників, гостей під час сяток.

Ми дуже чекали сятки, бо хотілося поїсти смачного і порзного. У селі люди строго дотримувалися посту. Старші люди протягом цілого говіня не вживали м’ясо, молочні продукти. У гінні дні (вівторок, четвер, суботу, неділю) нам, дітям, можна було порзнитися, але лише молочкою, яйцями.

У цьому матеріалі я розповім, як відзначали коляди 70 років тому. Своїми спогадами зі мною поділилися мамина тітка Юганка Зейкан (1946 року народження).

Наперед забігаючи, скажу, що в основі зимових сяток завжди були коляди, відзначення народження Ісуса, Василя, Водощі, Івана Хрестителя. І аж ніяк не застілля з багатьма наїдками та напоями. Різноманіття страв з’явилося на початку 90-х минулого століття. Хоча село і гірське, але в ньому все родить, отож люди здавна вирощують картоплю, моркву, буряки, квасолю, кукурудзу. Закладали сади з плодових дерев, переважали різних сортів яблуні, груші, сливи, горіхи. Вирощували в основному для себе, бувало, що частину продавали.

Старожили досі ревно бережуть прадідівські традиції.

Отож, слово моїй співрозмовниці – Юганці Зейкан. У лютому їй виповниться 78 років.

– 6 січня зранку мама місила тісто на хліб та книш (корачун) у дерев’яному кориті. Як тісто викисло (виросло), то мама валяла його і ставила у круглі теплі. В одну клала книш. У нього ставила дрібку солі і головку часнику. Хліб пекла у печі. Спечений книш ставила у кімнаті під стіл на перебоєни і дошки, на яких там стояли відра із водою із криниці. На дошку ставила вишитий рушник на велику пасхальну кошарку. На неї сіна або отави, а потім той книш. І той крачун там стояв усі сяткы до Нового року, до Василя. На Василя няньо ставив крачун на стіл, виймав з нього часник, сіль і починав різати. Усім хатнім давав по куску. Ми їли. Часник і дробок солі потім 18 січня, на Бабин вичур давалося корові, щоб на ниї нич не вадьовало і босорканя не могла відібрати молоко.

Зранку жони баяли, щоб курки неслися. Сипала на розігріту таблу на шпорі зерна тинґириці. Сиплючи куркам, примовляли: «Тю-тю-тю, мої несучки, а чужі – серучки. Щоб у вас так пукали яйця, як ісі кокоші».

Худобі давалося сяченої паски.

– Які страви готували на вечерю?

– Були 3-4 страви. Такого кільчигу, як тепер, не було. Варили пасулю, потім її заправляли смаженою цибулею на домашній олії. Голубці з тинґиричаної каші з квасної капусти. До каші додавали дрібно порізані сушені гриби, смажену цибулю, солили, перчили за смаком. У ті роки рис не так просто було дістати, купити. Варили булі в лупині або пекли в бловдері. На сербаня – левеш з грибів. До нього – різанці з тіста.

Якщо був шовдарь, то ставили варити. Наступного дня мама підбивала дзяму.

Цілий день ніхто нічого не їв. Коли прийшов перший колядник, а він приходив, як змирькалося, як на небі сходила перша зірка, сідали вечеряти. Перший колядник мав прийти із ліщиновим прутом, якщо не мав, то господарі завертали його і казали, щоб ішов за прутом або най прийде потім, як хтось буде із прутом. Але зазвичай хлопці готувалися до коляд, то вдень ішли у гущу, де рубали ліщинові прути. Той прут так і називали – «колядник».

– Що робили з тим прутом?

– Тим прутом мати била доньок, починаючи від старшої, примовляючи: «Так би за тобов йшли женихи, як колядники на сятый вечір». Той прут прятався за селемено. Коли велася корова до бика, то господар чи господиня вдаряючи примовляли: «Так бись ся убстала тілна, як сись ся прут убстав у хижі». Прут зберігався до других коляд. Ним також швакали корову, якщо не могла отелитися.

– Що давали колядникам?

– Мама пекла такі малі булочки, як пасочки. Їх давали колядникам. А ще – горіхи або яблука. Гроші не давали. Перший колядник мав зайти до хати і там колядувати. Боже варуй, аби того дня або вечора прийшла жона. Її тіряли (проганяли), у двір та в обшаря (на обійстя) не пускали. Дітвачки (малі хлопці) ходили колядувати із звіздою (зіркою Давида), колядували під вікном.

– Коли сідала родина за стіл?

– Як перший колядник поколядував, мама застеляла стіл чистою скатертиною. Ставився часник, сіль, страви, запалювалася свічка. Помолилися. Сідали їсти. Поїли, встали, помолилися, а вже потім колядували. З напоїв був узвар, розсіл, вино. Ніхто не напивався і не переїдався.

Лягали спати. Поспали пару годин і йшли до церкви на сейношноє. Служба ішла довго, години три. Приходили додому і тоді до незаміжньої дівчини, яка вже була відданиця, приходила коза. Коза – то гурт хлопців-холостяків з гуслями, гарможкою, бубеном. Один із гурту одягався козою. Козарі колядували, з дівчиною танцювали. За це їх пригощали, але всі страви були пісні. Лягали спати. Вранці ішли на Утренню. Ми жили у присілку Плитянки, до церкви треба йти майже годину. Як повернулися додому, то лише тоді вже їли порзне. Найперше пили гарячу дзяму, бо тоді були сніжні та морозні зими. Їли шовдарь, колачі.

З обіду починав ходити бетлеген. Бетлеген ходив колядувати селом три дні. 8 січня ходили колядувати з церкви, церковна коляда. 8 та 9 січня ми йшли до церкви на службу. На другий день коляд було мированя, давали дору. До родичів, сусідів ходили колядувати лише чоловіки. Жінки були дома і приймали колядників, бавили дітей, худобу шорили (годували, поїли, доїли корову, козу).

– Дякую, що приділили мені час і поділилися спогадами. Щасливих Вам сяток.

…Я пригадую, що наша баба Марія на Святий вечір приносила із пивниці жовту диню, розрізала її на декілька частин і ставила до розігрітого бловдера. Пекучка, присипана цукром, була дуже смачна і солодша меду. Мама пекла штруґлі з горіхами, маком. Так як няньо був грибарь, то ми робили запаси грибів, отож на святковому столі були гриби мариновані, випечені в борошні, котлети з грибів. Кутя з’явилася у нас у 1990 році, коли старша сестра навчалася у Львові. Їздячи на заробітки по світах, малораківчани перейняли чужі традиції і стали готувати на Святвечір 12 пісних страв. А на сятки – найрізноманітніші страви різних національних кухонь світу. Різдво святкують по-старому – 7-8-9 січня.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора, зроблене у різні роки