Я – донька електрика! Мукачівка створює фігурки із дроту

Закарпатські майстрині вміють вражати талантами. Вони створюють дива з усього, що можна знайти поруч: із металу, дерева, гіпсу, тканини, ниток… Але не тільки. Ірина Довгань із Мукачева робить унікальні фігурки зі звичайного дроту. Навчилася вона працювати з матеріалом ще в дитинстві, коли просто не мала чим зайнятись. І її вироби вражають! Вони міцні, гарні, надійні, незвичні.

Тож що потрібно уміти, аби працювати з дротом? Скільки часу займає робота над одним виробом? Чим цікаве «дротове мистецтво»? Про це та інше умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Не було на кого залишити малою

Романтична творчість пані Ірини надихає, зачаровує і водночас дивує. Подібне побачити – рідкість. Проте, як зізнається сама ж майстриня, усе починалося в неї дуже банально.

«Мама працювала день-ніч, була дуже зайнятою і я нерідко залишалася вдома із батьком. Він нас із братом дуже любив. Саме з ним я вчилася готувати, прибирати, навіть шити. Але тато мав теж роботу. Від лагодив людям різні електричні прироби. Довкола нього були різні інструменти і усілякі дротики. Аби ми з братом не заважали працювати, він дозволяв нам бавитися з дротиками. І ми з них скручували собі різних чоловічків, тваринок, квіти, дерева. Нам було цікаво, а татко був спокійним, що ми нічого не накоїмо. Я мала тоді років 5-6, брат 8-9. Потім у процесі життя багато чим займалася, але дитяче хобі залишилися зі мною назавжди. Брат також став електриком. Зараз він живе і працює у Празі. Я – за фахом кондитер, але у вільний час займаюся творчістю», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» мукачівка.

Більш серйозно зайнялася фігурками з дроту Ірина два роки тому.

«Якось подруга показала мені в мережі фото робіт одного англійського майстра. Він займається «дротовим мистецтвом» і створює величезні скульптури із дротиків. Це мене запалило. Я розуміла, що моє давнє хобі можна перетворити на цікаве заняття, якщо трохи «підтягнути знання». От я й почала шукати усілякі майстер-класи. Мій рівень, звісно, був початковим, бо я робила все так, як відчувала… інтуїтивно. Тож на створення більш серйозних речей бракувало знань. У той же час розуміла, що тих, хто займається виробами з дротів, не так уже й багато. Тим не менше, майстра, який «підтягнув» мій рівень таки знайшла. Вірніше, знайшов для мене брат – у Чехії. Він жартома говорив, що донька електрика мусить уміти працювати з дротами. І я з ним згідна. Із того часу дротова скульптура стала невід’ємною частиною мого життя. Наразі вироби виготовляю не тільки для себе, але й на продаж. І найбільше клієнтів маю саме, між іншим, із Чехії, а не із Закарпаття!» – запевняє вона.

«Кульбабку крутила майже місяць»

Працювати з дротами, як стверджує Ірина Довгань, нескладно, але треба мати деякі інструменти і трохи фізичної сили.

«Мій чоловік каже, що я навіть у ліжко беру з собою плоскогубці, мовляв, на випадок, якщо щось терміново захочу зігнути. Насправді треба мати не тільки інструменти, але й чутливі пальці. Дріт потрібно відчувати. Це має відбуватися на якомусь внутрішньому рівні. Підбирати теж потрібно не дуже м’який, але й не дуже твердий матеріал, який гнеться, але не ламається. Цим забезпечує мене чоловік. Він, між іншим, теж дотичний до справи – займається кованими виробами і часом причепурює моїми скульптури металевими квітами, метеликами, усілякими жучками. Тобто все проходить у тандемі. І я дуже щаслива, що відчуваю підтримку рідних і дорогих серцю людей», – запевняє вона.

Ірина скручує з дротиків як абстрактні фігури, так і об’ємні форми тварин, людей, рослин.

«Найбільше подобається створювати скульптурки тварин. Найбільше у моєму доробку котиків. Загалом за останні два роки «накрутила» декілька сотень фігурок. Із одним виробом можна впоратися за вечір. Але часом працюю і по 2-3 дні. Кульбабку з дротиків «крутила» майже місяць, бо там було багато дрібних деталей, а у висоту вона 1,5 метра. Її подарувала мамі і вона причепурює її сад. Брату Василю в машину зробила янгола, який його береже в дорозі. Він його навіть висвятив у священника. А от для Андрія, коханого чоловіка, зробила коня. Він у мене з села, виріс на фермі і досі обожнює цих граційних красенів. Загалом наше подвір’я рясно обставлене скульптурами і квітами. Ми любимо затишок, оточуємо себе тим, що радує очі і тішить душі», – зізнається умілиця.

Серед найбільш незвичних робіт мукачівка називає дракона під ялинку.

«Це було торік. Мої друзі дуже хотіли зробити дочці сюрприз до Нового року. То був не рік Дракона, але дитина надивилася мультфільмів і мріяла про дракончика. Скульптура більше метра у висоту. Майже як і сама маленька Ліза. Працювала над нею чотири тижні. Але треба було бачити той щирий дитячий захват, ті крики радості, ті сльози захоплення на її очах! Усі зусилля були варті цього одного моменту», – зізнається майстриня.

А загалом, на думку закарпатки, метал – це не щось важке і холодне, а дуже зручний у роботі матеріал, який може бути гнучким, як пластилін.

«Із металевого дроту «ліпити» можна все, що тільки здатна придумати фантазія, – впевнена вона. – Навіть твердий шматок арматури можна розігріти і зігнути. Сам процес дуже цікавий і захоплює. Надихнути може також усе. Наприклад, іду вулицею, бачу пташку. Щось «клацнуло» у грудях і я приходжу додому, роблю ескіз та приступаю до роботи. Або дивлюся світлини у ноутбуці, помічаю якусь кумедну тваринку. Все. Розумію, що треба відтворити. Навіть уві сні приходять нерідко ідеї. Для мене важливо, аби виріб був акуратним і нешаблонним. Але досягти бездоганності можна тільки завдяки досвіду!» – каже мукачівка.

На майбутнє Ірина мріє про нові вироби і нові можливості.

«Я можу працювати і з болгаркою, і зі станками. Будь-який безформний метал здатна «оживити». Але хочеться ще спробувати деякі матеріали, втілити в життя ряд ідей. Поки не хотілося б озвучувати усього, що виношую. Та плани маю. І стосуються вони вдосконалення того, що вже вмію, так і опанування абсолютно нових можливостей», – стверджує Ірина Довгань.

Марина АЛДОН