Вероніка Данилець із Виноградова має в колекції більше 5 тисяч ґудзиків

Колекціонування – задоволення приємне, але не завжди дешеве. Утім ніякі перепони не зупиняють тих, хто ставить собі певну мету. Не є проблемою навіть кордони…

Вероніка Данилець із Виноградова п’ять років займається колекціонуванням ґудзиків. Продовжує справу, розпочату колись мамою. Зізнається, допомагають їй друзі з багатьох країн і самій вдається поповнювати колекцію цінними екземплярами деколи навіть із мінімальними затратами. Своє хобі вважає цікавим і наголошує, що будь-що, що надихає людину, має право на життя.

Чому ж дівчина обрала собі таке дивне захоплення? Чим саме їй подобаються ґудзики? Хто її підтримує і допомагає? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Малою замість ляльок бавилася з ґудзиками

Вероніка розповідає, що маленькою завжди дуже любила ґудзики, бавилася з ними замість іграшок.

«Моя мама була кравченею, займалася пошиттям одягу. У нас у хаті завжди було багато шматків тканини, різних стрічок і… безумовно… ґудзиків. Власне вона й почала їх першою колекціонувати. Я могла годинами ці маленькі кольорові кружечки сортувати, милуватися ними, потім збирати. Не потрібно було й ляльок… Дещо нам дісталося у спадок навіть від бабусі. Вона ці дрібнички не збирала навмисне, просто завалялося десь 100 штук старовинних. Мама ж любила ґудзики купувати, раділа, як дитина, коли знаходила щось гарне. Хоча в ті непрості радянські часи насправді чогось гарного було небагато. Тож зажди, коли виконувала замовлення клієнтки, ґудзики купувала з розрахунком, що щось поповнить її скриньку. Дещо їй надсилали родичі з Угорщини. Там вибір завжди був набагато кращим, ніж у нас. Деякі ж ґудзики навіть робила власними руками, обмотуючи основу тканиною і щось вишиваючи на ній. Мене це все страшенно надихало і я разом із матір’ю раділа новим експонатам», – ділиться спогадами з «Карпатським об’єктивом» дівчина.

У колекції матері закарпатки було близько 2 тисяч різних ґудзиків. Ще 3 тисячі зібрала вона сама за 5 років.

«На жаль, мама покинула нас дуже рано. Хворіла…. Її смерть стала для мене страшною втратою. Декілька років не могла оговтатися від болю. А потім вирішила продовжити її справу. Ні, я шити не вмію і не люблю, я за фахом менеджер, але продовжила збирати те, що започаткувала мати. Аби підтримати мене у ті непрості часи, активно новими застібками допомагали друзі. Приносили щось чи не щодня… І на моєму обличчі знову з’явилася посмішка. Мені дарували по декілька десятків нових цікавих ґудзиків одночасно. Дехто замовляв навіть за кордоном, щоб тільки зробити мені приємний сюрприз. Я дуже вдячна за таку підтримку своїм подругам та родичам. Буквально за декілька років наша спільна з мамою колекція стала дійсно гідною уваги. Ґудзиків у мене тепер 5312! Це – серйозна кількість за такий незначний проміжок часу!», – запевняє дівчина.

Тож крім українських експонатів у колекції Вероніки Данилець є навіть старовинні угорські, чеські, словацькі, польські, німецькі, австрійські, французькі, навіть китайські ґудзики.

«Моя двоюрідна сестра купила на Інтернет-аукціоні в однієї німкені серйозну партію унікальних ґудзиків, маю навіть авторські роботи художниці з Японії, є в мене і металеві 100-річні британські експонати, є кам’яні невідомого мені походження, але найбільше пластмасових. Є зі стразами, з різними узорами, еластичні гумові, а також дерев’яні. Загалом у моїй колекції експонати приблизно з 20 країн світу. Це – дуже надихає і я впевнена, якщо мама бачить мене з неба, пишається!», – запевняє Вероніка.

У секондах можна знайти дуже цікаві ґудзики

Загалом про ґудзики дівчині відомо дуже багато, вона стверджує, що читає багато фахової літератури, бо це їй цікаво.

«Французи занивають ґудзики «бутонами», саме через це колекціонери цих маленьких елементів одягу отримали назву філобутоністів. Вперше разом філобутоністи зібралися у 1939 році у США. А китайський збирач ґудзиків Бу Джинфаг навіть потрапив до Книги рекордів Гіннеса. У його колекції 110 тисяч екземплярів різних застібок! Вважається, що перші на світі ґудзики з’явилися ще у стародавньому Римі. Утім найдавніші зразки цих «прикрас» археологи датують ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Знайдено їх було у долині ріки Інд. Зроблено було прикраси з черепашок. Між іншим, у моїй колекції є ґудзики-мушлі. Також дуже цікаві. Між іншим, матеріалом для деяких виробів у давнину служили кістки, камені, глина. Колись одяг, прикрашений ґудзиками взагалі вважався предметом розкоші. Наприклад, костюм французького короля Франциска І оздоблювало 13,6 тисяч золотих ґудзиків. Багаті люди взагалі часто мали на одязі ґудзики з позолотою або з коштовними каменями. Зараз такі експонати зберігаються переважно в музеях, але дехто має їх і в приватних колекціях. Щоправда, ціна на таку річ обходиться в суми з багатьма нулями у доларах», – наголошує вона.

Сама Вероніка нерідко знаходить вельми цікаві ґудзики у секонд хендах.

«Там багато брендових речей із унікальними ґудзиками і купити їх можна недорого. Іноді продаються навіть самі ґудзики. Є між ними й незвичних форм, й із трьома замість двох або чотирьох дірками, і з різними написами, малюнками. Навіть продається, скажімо, здавалося б, проста сорочка, потерта, вицвіла, а ґудзики на ній можуть бути раритетом. Тоді я купую річ для ганчірки, а ґудзики з неї відрізаю для колекції. Загалом сорочкові ґудзики – окрема тема. Їх у мене чи не найбільше. Тим часом мені дуже подобаються металеві, міцні, блискучі. Або ж люблю авторські роботи. Наприклад, одна знайома майстриня відливає їх епоксидної смоли. Вони всі всередині з живими квітами і є справжнім витвором мистецтва. Щоправда, один такий крихітний виріб може коштувати і 100 гривень, і більше», – зізнається закарпатка.

Найбільший ґудзик колекціонерки розміром майже як десертна тарілка, а найменший важко навіть помітити на долоні.

«Ці екземпляри десь відшукала ще мама. Я навіть не знаю, звідки вони. Малесенький, здається, німецький. Він – 2 міліметри у діаметрі. Скоріш за все, з іграшкової одежі. Найбільший – 24-сантиметровий – сувенірний. Його можна носити на кофтині як брошку. Років цій прикрасі 60, а може й більше. Ґудзик зроблено з натурального дерева і він завжди, як новенький. Є в мене і один срібний ґудзик. Він – також старовинний. Його мені подарував один знайомий дідусь, дізнавшись про моє хобі. Казав, що ґудзик із австрійського кітеля», – запевняє дівчина.

Але найбільш улюбленим ґудзиком Вероніки є інший…

«Це – старовинний олов’яний виріб із Норвегії. Його мені три роки тому привіз мій хлопець. Йому, у свою чергу, подарував друг, який знав про моє захоплення. Прикраса оздоблена гравіруванням, використовувалася не як застібка, а просто для окраси одягу. Що цікаво, носив її чоловік, напевно, великий модник. Якби я продала свою колекцію на аукціоні, переконана, стала б дуже багатою. Та я її ніколи не продам, вона для мене є цінною», – наголошує закарпатка.

Дівчина стверджує, що дуже мріє, щоб коли в неї буде власна донька, продовжила її справу.

«Колекціонуючи якісь речі, людина в повсякденному житті займається іншою роботою. Із власного бюджету завжди знає яку суму можна виділити на придбання нових екземплярів. Це не займає ні багато часу, ні не потребує особливих знань. Звісно, потрібні вкладення, але вони не є захмарними. Тому дуже хочеться, щоб мої діти продовжили розпочате ще мамою. Звісно, мрію про доньку і дуже прагну, аби вона так само, як і я, любила ґудзики», – зізнається Вероніка Данилець.

Також дівчина каже, що у неї в планах колись зробити вдома музейну кімнатку з ґудзиками, яку б могла показувати гостям, або організувати для друзів просто виставку своїх надбань.

Марина АЛДОН