Синдром одинака: чому закарпатці засуджують неодружених

Передусім варто зазначити, що ситуація з одруженнями на Закарпатті є не катастрофічною, утім… через хвороби та війну минулий рік забрав життя багатьох чоловіків, тож у закарпаток вибір партнерів суттєво скоротився. Більшість представників сильної статі призивного віку наразі у зоні бойових дій, тож наша область торік не вийшла у «мінусах» серед числа тих, хто став на рушничок щастя, передусім лише завдяки переселенцям.

У той же час варто зазначити, що самотні люди обох статей у суспільстві нерідко почувають себе обмеженими, їх нерідко стороняться сімейні пари у них небагато друзів, а то й немає зовсім… адже більшість однолітків перебувають у шлюбі і часу на вільні посиденьки у них, звісно, менше, ніж у неодружених. Чому ж наші земляки не завжди з порозумінням ставляться до тих, хто свідомо чи несвідомо йде життям один? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Чи одружуються закарпатці під час війни?

Спочатку розберемося з офіційною статистикою.

Як розповів «Карпатському об’єктиву» регіональний координатор Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в Закарпатській області Олександр Горзов, у 2022 році на Закарпатті зареєстровано 6 767 шлюбів.

«Найбільше пар вирішили піти під вінець в Ужгороді. Відтак другу сходинку посідає Мукачево, третю – Тячівщина», – зазначив він.

Якщо порівняти з 2021 роком, то у минулому одружилося приблизно на 200 пар більше. Але яким дивом… в умовах війни? Усе просто! У області наразі мешкає величезна кількість внутрішньо переміщених осіб… і вони не просто живуть, але й поєднують долі. Крім того, торік українцям дозволили одружуватися за спрощеною процедурою, коли під час реєстрації шлюбу один із наречених або навіть обоє можуть бути відсутніми, якщо є при цьому відеозв’язок.

Тож новацією активно користувалися військовослужбовці. Із 24 лютого минулого року таким чином одружилося вже більше сотні пар.

Утім далеко не всі партнери ідуть разом через роки… не кажучи вже про все життя. Отже, торік рівень розлучень приблизно був таким же, як і в позаминулому році. За згодою сторін розірвали стосунки близько 300 пар. Ще близько 2,5 тисяч – за рішенням суду. Разом це – майже 3 тисячі. Тобто виходить, що кожна друга-третя родина розпадається. А це – знову збільшення числа самотніх людей у нашому краї… адже далеко не кожен із тих, хто розлучився, створює нову родину. І причин для цього може бути дуже багато.

Відвернулася найближча подруга, бо приревнувала чоловіка

Своєю історією з самотнього життя з «Карпатським об’єктивом» поділилася Вікторія Товт із Мукачева.

«Мені 43. Заміжньою ніколи не була, але завжди мріяла про дитину. Коли у 35 років зрозуміла, що щастя не знайду, вирішила, що потрібно народити малюка для себе. Адже самотнім навіть взяти з притулку дитя неймовірно важко, є купа бюрократичних перепон. Партнера довго не шукала. Мала одного знайомого, друга дитинства, із яким поділилася своїми планами і він погодився. Ми одразу домовилися, що він не нестиме за батьківство ніякої відповідальності, йому потрібно просто стати, так би мовити… донором. Сашко не є одруженим і ніколи не був, він дуже дорожить своєю свободою. Тому я одразу йому пояснила, щоб не боявся, що я потягну його до ДРАЦСУ… Він пристав на мої умови і я завагітніла. Народила сина, все було нормально. Олександр зараз мешкає у Чехії. Максим знає, що він його батько, вони спілкуються по телефону, але він нам не допомагає, та я й не потребую матеріальної підтримки», – зізналася жінка «Карпатському об’єктиву».

Та поки Вікторія була просто самотньою, знайомі ставилися до неї ще нормально, а коли народила і ніхто не знав від кого, подруги почали оберігати від неї своїх чоловіків, мовляв, аби не звабила.

«Я не маю гострої потреби у друзях, але було неприємно, коли після того, як мене вся наша компанія перестала запрошувати на спільні свята, а одна з подруг прямо заявила: «У всіх родини. Ти ж – мати-одиначка, шукаєш батька для своєї дитини. Ніхто не хоче, щоб ти вкрала з родини годувальника!». По-перше, я ніколи в нічию родину не лізла. По-друге, у мене свій бізнес і мені не потрібен чоловік, аби син мав годувальника, по-третє, я б не почала жити з ким попало лише для того, щоб просто мати штамп у паспорті і зватися заміжньою. У мене довго був шок, а потім просто змінила коло знайомих і зараз переважно спілкуюся з молодими дівчатами, які є так само самотніми, як і я!», – наголосила вона.

У той же час закарпатка каже, що не вона одна відчула до себе упереджене ставлення.

«У мене є одна працівниця. Їй 28 і вона з села. Каже, що там її називають «старою дівою» і на вулиці завжди питають, коли чоловіка до хати приведе. І так її вже дістали, що вона винайняла квартиру у Мукачеві і до батьків їде тільки на великі релігійні свята, аби менше пересікатися з пліткарками, яких так сильно цікавить чужа доля», – заявила жінка.

На жаль, справді, до неодружених у суспільстві часто застосовують стереотипне мислення, не розуміють їх. І стосується це не лише жінок, але й нерідко чоловіків.

Самотні – егоїсти, або нещасні?

Тож чому наші краяни не завжди лояльні до тих, хто не має пари? Чому діймають їх своєю цікавістю? Чому так сильно хочуть погуляти на чужому весіллі? Про це «Карпатському об’єктиву» розповіла психологиня Катерина Вайнраух.

«Людям хочеться, аби інші жили так, як вони, думали, як вони. Відступати від усталених традицій багатьом страшно. А часи ж змінюються і потреби кожного з нас – також. Але ж не кожна подружня пара щаслива у стосунках! І від цього нам також нікуди не подітись! Щодо незручних запитань, то деколи їх задають щиро, співчуваючи одинокій людині, бо думають, що їй самотньо, якщо немає партнера. Але так буває не все. Є й такі, хто переконаний, що неодружені – просто егоїсти, які живуть тільки заради себе і їм начхати на думку іншого. Чому хтось не створює родину – річ глибоко індивідуальна і питати про таке неетично, не треба ставити нікого у незручне становище і змушувати виправдовуватися або придумувати відповідь», – зазначає вона.

Спеціалістка додає, що треба відмовлятися від стереотипних кліше і не думати, що якщо жінка одна, то точно зазіхатиме на коханого подруги, або якщо чоловік неодружений, то він неодмінно потягне дружину знайомого у ліжко.

«Далеко не кожна людина навіть має внутрішню потребу в тому, аби з кимось жити. Є екстраверти і інтроверти, а є ще синдром одинака, коли просто самому більш затишно, ніж з кимось. Особливо це поширено серед творчих особистостей. І таких багато. Коли є емоційне піднесення й хочеться щось творити на благо людства, партнер може нерідко лише заважати, вимагати до себе уваги, якоїсь турботи, чи просити вечерю… у той час, коли іншого, як кажуть, «осінило» і йому не до земних дрібниць. Тому не варто всіх гребти під одну гребінку. Більше того, якщо людина шукає партнера лише для того, аби задовольнити суспільство чи батьків, навряд чи буде почуватися в родині у своїй тарілці і сяяти від щастя, коли одружиться», – запевняє пані Катерина.

А ще, як стверджує Катерина Вайнраух особливо не варто питати про когось про сім’ю після розриву стосунків, бо тоді чути такі запитання особливо боляче.

«Якщо зрадив партнер і це важко пережити, у душі – глибокі рани, ні з ким не хочеться навіть бачитися, не те що зустрічатися. А тут перестає сусідка і питає: «Ну що, вже є заміна? Коли на весілля кличеш?». На жаль, бувають і такі ситуації, – заявляє вона. – Жити без партнера – цілком прийнятна соціальна норма і зараз у світі все більше і більше людей свідомо відмовляються від шлюбу та ведуть спосіб життя самітників. Далеко не всі ми є добрими сім’янинами і не треба таких людей підштовхувати до того, що для них є тягарем. Якщо чоловік пив, ходив наліво, звісно, не кожна жінка захоче ще раз заміж і якщо дружина була непутньою, сварливою, так само партнер кілька разів подумає перед тим, як ще раз пов’язувати з кимось своє життя».

На жаль, ця проблема стосується не лише Закарпаття і навіть не лише України, вона має місце в усьому світі. Тож варто бути більш толерантними до тих, хто живе без партнера. Адже ніхто не знає, чому людина зробила саме такий вибір.

Марина АЛДОН