Без світла, та з оптимізмом: закарпатський коваль замість мистецьких шедеврів робить «їжаків» та буржуйки

Хоч на Закарпатті не чути звуків пострілів, та наслідки війни відчули на собі майже всі. Труднощі торкнулися практично кожного. Це – і занепад бізнесу, і скорочення робочих місць, і зменшення зарплат, і подорожчання продуктів і… перебої з електропостачанням.

Багато наших краян нарікають на незручності. Але не всі! Є й такі, хто дивиться на життя з оптимізомом і продовжує працювати, щоправда для цього трохи перекваліфікувавшись. Але в той же час – бадьоро та з посмішкою на обличчі.

Коваль із Хуста Валерій Дьордяк до війни виготовляв у своїй кузні високохудожні вироби, адже за фахом є професійним митцем, головою об’єднання художників та народних умільців «Митець Верховини». Тому й не дивно, що кожна його робота завжди вирізнялася довершеністю і неординарністю, можна сказати – не мала рівних.

А як закарпатський коваль працює в реаліях сьогодення? Що саме виготовляє? Як налагодив роботу в ті періоди, коли і дома, і на роботі немає світла? Про це він поділився з «Карпатським об’єктивом».

Розпечене залізо, наче пластилін

Ковальство – дуже давня професія і наші предки, які зналися на обробці заліза, зазвичай, дуже добре заробляли.

Нині робота ковалів теж є затребуваною у суспільстві. Адже скільки лише кованих огорож у нашій області! А як подобаються краянам фігурні мангали для шашликів! А як люблять похизуватися перед клієнтами туристичні комплекси та приватні оздоровниці, презентуючи ексклюзивні статуетки від найкращих місцевих авторів, особливі лавиці для відпочинку, або ж незвичні світильники…

До 24 лютого Валерій Дьордяк із Хуста мав чимало замовлень саме такого плану. Наприклад, його музичні ліхтарі в одному з приватних комплексів просто вражають сюжетністю та унікальністю. А таких виробів у майстра безліч. Він сам уже точно не знає, скільки. Його ж авторства вказівник із підсвіткою у селі Кушниця, різні підставки для квітів у приватних колекціях не лише України, але й Європи, альтанки, декоративні перила… Загалом перераховувати можна довго.

«Я професійно вивчав техніки обробки металу, саме на цю тему у мене була дипломна робота. У ковальство прийшов не просто так. Працювати з залізом мені подобалося завжди, – розповідає пан Валерій «Карпатському об’єктиву». – Маючи творчі ідеї, можна створити абсолютно все, бо розпечене залізо схоже на пластилін. От бери з нього і ліпи усе, що хочеш! Щоправда, голими руками брати його не можна. Для цього є спеціальні інструменти. Крім того, можна працювати й самому, можна і з помічниками. Хоча ковальство аж ніяк не можна назвати легкою справою, проте цікавою – точно».

Різноманітні вироби митець робив найчастіше під замовлення. Крім того, займався вітражами, малював… Його всі роботи вирізнялися незвичайністю, кожній із них притаманний авторський стиль та особливий шарм. До того ж… фантазія у закарпатця – неймовірно багата, тож він завжди вмів вигадати щось креативне. Жоден його виріб ніколи не мав аналогів, усе виготовлялося практично у єдиному примірнику.

«У мирні часи я мав можливість експериментувати, втілювати в життя свої різні вигадки. Зараз роблю переважно те, що потрібно для держави. Навіть виставки, які організовуємо разом із художниками, в основному мають наразі виключно благодійну мету: роботи продаються і таким чином ми збираємо кошти на підтримку армії. Саме так нещодавно у нас пройшов, скажімо, симпозіум», – наголошує Валерій Дьордяк.

Зараз перемога кується не лише на передовій, але і в тилу

Робота кузні у військові часи також дуже змінилася.

«Зараз перемога кується не лише на передовій! Ми з хлопцями куємо її в тилу! Усюди головне – любити свою справу. У моїй роботі, звісно, потрібно мати й силу в руках, відповідну фізичну підготовку та величезне бажання. Вогонь, ковадло та молоток допоможуть перетворити шматок заліза на будь-що. Утім зараз це будь-що в основному – пічки буржуйки для бійців та протитанкові їжаки», – зізнається коваль.

Загалом робота кузні наразі дуже різниться від тієї, якою була раніше. У пана Валерія істотно поменшало і замовлень, і працівників. Утім він не закрився, продовжує працювати, незважаючи на труднощі.

«Їжачків ми відправляємо практично у всі куточки України. Є замовлення – одразу беремося до справи. Це і цікаво, і корисно, і потрібно. Робити «їжаків» насправді зовсім нескладно. Для цього зварюються шматки арматури таким чином, щоб кінці балок утворювали октаедр. Вони не дозволяють транспорту рухатися далі, встановлюються на дорогах. Тому «їжаки» мають бути міцними, аби витримали вагу танка. Незважаючи на простоту, така конструкція водночас, як кажуть наші хлопці, є найбільш надійною. Скільки саме їжаків ми зробили від початку війни – навіть гадки не маю. Їх ніхто не рахував… Дуже багато! Ми виготовляємо їх і одразу віддаємо. Робимо «їжаків» загалом різного типу – коли які саме потрібно», – запевняє чоловік.

Також, за словами Валерія Дьордяка, взимку зріс попит на буржуйки – спеціальні пічки, якими можна грітися у окопах та загалом у будь-яких польових умовах.

«Природно, що оскільки зараз зима, у нас пішли замовлення на буржуйки. Хоч їх робимо значно менше, ніж «їжаків», та у нас просять і пічки. Найбільш надійною є буржуйка зі старих газових балонів. Їх використовувати більше люди не можуть, а для нас вони – просто безцінна сировина. Ми їх розрізаємо і складуємо пічки. Вони також їдуть на передову!», – заявляє закарпатець.

Нині у кузні робота у розпалі. Майстри вправно приборкують вогонь і змушують залізо вигинатися, наче змійка.

«Мені подобається працювати з металом. Хоч і замовлень поменшало, це не привід опускати руки. Усі труднощі не будуть вічними, рано чи пізно життя повернеться на «круги свої». Звісно, хочеться більше часу приділяти саме мистецтву, але потрібно робити й те, що я можу, а інші не вміють. Як кажуть, кожному своє. У мене багато творчих задумів, але поки що за їхню реалізацію не беруся, бо не до них. Тішить, що деколи можу викраяти хвилинку на малювання», – переконує митець.

Звісно, виключення світла не могли не торкнутися і роботи кузні.

«Світло вимикають, але ми зупинити виробництво не можемо. Купив генератор, аби процес тривав. Незважаючи на складнощі, ми не маємо права просто опустити руки. Коли немає електрики, працює генератор. Таким чином ми можемо виконувати свою роботу безперебійно», – розповідає пан Валерій.

У його майстерні багато різних інструментів і кожен із них має своє призначення. Гучні звуки не заважають роботі. Піч нагріває не лише метал, але й приміщення. Утім ковалям не холодно, бо в їхніх руках у всіх значеннях слова «кипить» робота.

На підлозі можна побачити готових «їжаків», а десь у кутку – буржуйки. Вони у кузні не затримаються надовго, бо на вироби вже чекають у різних куточках України.

А Валерій Дьордяк у майбутнє дивиться з великим оптимізмом, він переконаний, що уже дуже скоро у всіх нас усе буде добре, а він сам зможе повернутися до мирних занять і творчої самореалізації, роботою над цікавими експонатами… для душі…

Марина АЛДОН