Закарпатка народила доньку у 14 років. Зараз їй 54 і всі думають, що вони – сестри

Ранні пологи завжди є небажаними, однак на Закарпатті деколи дівчата народжують у дуже молодому віці. Дехто стверджує, що молодь сьогодні стала жити більш розпусно, але не завжди дитина у молодої мами є плодом забороненого кохання. Звісно, ніхто не схвалює розбещення неповнолітніх… Це – взагалі кримінальне правопорушення. Але не є чимось надновим. Раніше також бували випадки, коли дівчата до 16 років і навіть молодші вагітніли… та ставали мамами.

Оксана Павлич родом із Рахівщини. Коли вона в 14 років завагітніла, вдома був величезний скандал, мати поїхала з нею народжувати дитину до іншої області, а згодом сім’я переїхала до Ужгорода і маленьку Наталку всі вважали Оксаниною сестрою.

Як склалося життя обох жінок? Чим вони займаються? Чи мають родини? Про це пані Оксана розповіла «Карпатському об’єктиву».

Хлопцеві було начхати на наслідки

Закарпатка Оксана Павлич живе у великому просторому будинку під Ужгородом. Разом із нею мешкає уже доросла донька. Всюди жінки виходять разом, навіть займаються однією й тією ж справою.

«Ми обоє з донькою працюємо у сфері продажу. Маємо магазинчик… Не розлучаємось ніколи. Практично не сваримось. Нас всі вважають сестрами. Коли кажемо правду – нам не вірять!», – зізнається «Карпатському об’єктиву» жінка.

Зараз обидві щасливі та усміхнені, але так було не все…

«У дитинстві я жила в гірському селі на Рахівщині. Там провела 13 років. У батьків нас було троє. Я була наймолодшою. Маю двох братів. Один старший за мене на 16 років, інший – на 10. Тепер обидва мешкають у Чехії. Не можу сказати, що мої юнацькі роки були безхмарними. Батько працював у лісі, не раз приходив напідпитку, бив маму. Коли випивав, одразу ставав агресивним і я від нього дуже боялася, старалася навіть на очі не потрапляти. Мама ніде не працювала, займалася виключно домашнім господарством», – каже пані Оксана.

У 13 років так сталося, що закарпатка завагітніла.

«Була новорічна дискотека… Нас хлопці пригостили вином… Ми випили і я відключилася. Все пригадую, як у тумані. Однокласник мене проводжав додому і сталося те, що сталося. Він мене не ґвалтував, я не пручалася, бо юнак мені подобався. Молоде – дурне. Чи могла я тоді знати, чим усе закінчиться? Звісно, що ні. Зі мною ніхто не говорив на теми стосунків, навіть уявити не могла, що можу завагітніти. Хто тоді думав про якусь контрацепцію? Та ще й хлопчина був із дуже впливової родини… Йому було просто начхати на наслідки», – наголошує жінка.

Про вагітність вона дізналася пізно, точніше, що з донькою щось не так… помітила мати.

«Було літо. Я почала легко одягатися і в мене ріс живіт. На ранніх строках не мала ні запаморочень, ні токсикозу, були місячні. Просто ставала все повнішою і повнішою. Мама вирішила зі мною поїхати до міста на консультацію до гастроентеролога. Боялася, що в мене в животі якась пухлина. Мене ж відправили до гінеколога. Так і з’ясувалася правда. Мама дуже сварилася, а ще більше, коли дізналася, хто батько дитини. Проти родини Степана вона, як вважала сама, ніхто б не зміг нічого зробити. Коли ми повернулися додому, мама просила про вагітність нікому нічого не говорити. Особливо боялася, що дізнається батько. Вона пішла поговорити з родиною хлопця, та її навіть вислухати ніхто не хотів, у всьому звинувачували мене одну, називали шьондрою, розпусною дівкою. Які тоді ще були аналізи ДНК, аби щось доказати? То сталося рівно 40 років тому!», – запевняє закарпатка.

Батько побив вагітну доньку так, що до лікарні потрапила

Утім поступово селом почали поширюватися чутки про Оксанину вагітність, тож її батько про плітки дізнався також.

«Він прийшов додому традиційно під «кайфом». Почав мене страшенно лупцювати. Казав, що виб’є із мене дитину, аби не народжувала і не ганьбила його. Він вважав себе зразком глави сімейства, а ми з мамою були для нього ніким. Зі страшними побоями сусід відвіз мене в лікарню. Тепер би за домашнє насильство його посадили, а тоді, за радянських часів, нічого дивного в наджорсткому побитті дитини ніхто не бачив… Ну побив-так побив… значить було за що. Мене виходили лікарі, але в село ми більше не поверталися. Тимчасово оселилися в тітки в Ужгороді. Народжувати поїхали до Львова за два місяці до пологів. Мама дуже непокоїлася за мене, бо я була ще занадто молодою. Народила на 7 місяці, передчасно. Побої не пройшли безслідно, таки дали про себе знати. У лікарні з донькою провели більше місяця», – розповідає пані Оксана.

Тим часом вдома в неї кипіли пристрасті.

«Поки ми були у пологовому, батько напився і підпалив хату. Її загасили, але багато майна було зруйновано. Мама подала на розлучення. Старші брати на той час уже більш-менш міцно стояли на ногах, вони дали нам грошей, аби ми собі купили маленьку однокімнатну квартирку в Ужгороді. Наталку мама записала на себе, як свою доньку, аби мені не ламати життя. Я продовжила навчання у школі, потім закінчила технікум, нині це коледж, почала працювати і ми жили доволі непогано. Мама підробляла вдома. Вона шила одяг на замовлення і мала постійних клієнток. Донечка потроху росла, а я тішилась, що вона така розумниця в мене. Тоді ще Наталка й сама не знала, що я їй не сестра. Тож так повелося, що вона донині називає мене не мамою, а Оксаною!», – посміхається жінка.

У 28 знайшла кохання

Потроху життя жінки почало налагоджуватися, а її батько після чергового запою помер.

«Я нарешті почала заробляти більш-менш пристойні гроші. Працювала у сфері торгівлі, старший брат допоміг відкрити свою «точку». А тим часом батько продовжував пити і так допився, що з одного із запою так і не вийшов… помер у порожній хаті. Мати поїхала у село продавати будинок. Отримала не так уже й багато, але ми продали квартиру, доклали гроші і купили нову, більшу і кращу. Наталочка тоді вже була школяркою», – наголошує жінка.

Про якісь стосунки пані Оксана навіть не мріяла, занадто болісний досвід отримала у підлітковому віці… але кохання прийшло зненацька, коли його ніхто не чекав.

«Мені тоді було вже 28 років. Заміж не збиралася. Реалізовувала себе, була самодостатньою і не мала потреби у чоловіках. Дмитро був одним із моїх клієнтів. Він довго і наполегливо добивався моєї уваги… аж поки врешті-решт я не розтанула. Було страшно приводити додому когось… адже Наталка саме дорослішала і їй було 14. Діма був старшим за мене на 16 років. Утім із ним я не прогадала! Кращого чоловіка я б не знайшла на всій планеті! Він був дуже турботливим, відповідальним, люблячим і чоловіком, і батьком, дуже шанував мою маму. На жаль, 4 роки тому його не стало. Він помер від інфаркту. Чоловік побудував нам велику простору хату, з доньки буквально піщинки здував. У 29 років я народила спільного з ним сина. Зараз Денису вже 25 і він живе у Празі», – зазнається жінка.

Дочка ж так і залишилася біля матері…

«Наталка живе разом зі мною. Моя мати померла 15 років тому. У доньки двоє діток – син Миколка та донечка Алінка. Заміж Наталія вийшла у 20. У неї чудова родина, із зятем ми з першого дня знайшли спільну мову. Усі задіяні у одній справі. Доньці 40 років. Онучці – 19, а онукові – 17. Обоє навчаються в УжНУ. За сином сумую, але він там також одружився і вже має однорічного сина. Час від часу то ми їздимо до нього, то він приїздить додому», – запевняє Оксана Павлич.

За словами жінки, із дочкою в неї особливі стосунки, вона відчуває себе не просто її мамою, а найближчою подругою

«Ми з Наталкою завжди можемо поговорити на будь-які теми, між нами дуже близькі стосунки, просто якась спорідненість душ. Думаємо однаково, робимо однакові дії навіть на відстані. У мене було непросте життя, та я ні про що не шкодую. Добре, що доньку народила, що виносила, що вона в мене є… інакше… навіть не уявляю, як би склалася моя доля. А так.. у мене завжди був стимул, старалася заради неї, аби вона ні в чому не мала потребу, аби була щасливішою за мене у її віці. Дякую Богу за все! Він точно знає, як для людини краще!» – запевняє закарпатка.

Марина АЛДОН