Микола Томишин із Тячева за менше ніж рік обзавівся 500 кактусами і планує зібрати колекцію з 3 тисяч

Захоплюватися квітами Микола Томишин почав ще маленьким. Утім потім у житті було не до рослин. Працював, ростив дітей, заробляв, щоб забезпечити родину. У минулому році після смерті дружини чоловік вирішив, що потрібно знайти собі хобі для душі, аби відновити душевну рівновагу і відійти від сумних та тривожних думок. Тоді ж вирішив почати вирощувати кактуси. Зараз у нього ціле царство сукулентів і він навіть планує весною організувати виставку. Рослини чоловік не продає, тільки дарує молоді, власними руками вирощені «кактусенята», а також обмінює свої «колючі квіти» на нові сорти. Про своє незвичне захоплення закарпатець поділився із «Карпатським об’єктивом».

Кидався зі справи до справи, поки не знайшов своє

Микола Томишин усе життя пропрацював водієм. Робота серйозна, чоловіча. Тож коли він захопився квітникарством, для синів це стало справжньою несподіванкою.

«У мене двоє дорослих дітей. Обидва сини одружені, маю 4 онучок. Утім у них своє життя і живуть вони окремо. У гості, звичайно, навідуються доволі часто. У минулому році померла моя дружина. Разом ми прожили довге і щасливе життя. Втрата стала для мене великою трагедією. Ми були разом більше 30 років. Особливо важко було вечорами, коли лягав у ліжко. Тривожні думки мене не покидали. Не було бажання жити взагалі. Тоді я зрозумів, що аби не збожеволіти, потрібно чимось зайнятись. Спочатку захопився садом… але це заняття сезонне, що робити взимку, коли природа засинає? Тоді я надумав щось вирізати з дерева. Але художнього таланту Бог кому не дав, тому краще й не починати лізти в мистецтво. Мені не подобалося, те, що виходило. Закинув. Купив пару папуг. Із ними стало, звісно, веселіше, але все одно душі чогось не вистачало», – розповідає чоловік «Карпатському об’єктиву».

У пошуках захоплень пройшло кілька місяців, але визначитися закарпатець так і не міг…

«У брата саме було День народження і треба було їхати його привітати. Він живе у Хусті. Я купив йому подарунок, а для дружини квітку підібрати не міг. Справа в тому, що вона не приймає букетів, не любить зрізаних квітів, каже, що це – мертві рослини. Їй можна дарувати щось лише в горщиках. Отже, я зайшов у квітковий магазин і почав роздивлятись. І так мені припав до душі один кактус, що купив його. Ларисі він також дуже сподобався. Виявилося, що в неї вдома аж три десятки різних сукулентів і вони їй дуже подобаються. Вона мені аж екскурсію провела. І це мене так захопило, я так надихнувся, що відразу зрозумів – буду розводити кактуси! Перші консультації щодо їхнього догляду дала мені саме невістка», – вдоволено ділиться думками пан Микола.

За тиждень було вже 40 кактусів

Із того часу чоловік закохався у сукуленти. Та й у нагоді йому стало дитяче захоплення квітами.

«Малим я багато допомагав мамі. Вона дуже любила троянди, – пригадує він. – Вони теж колючі. У нас було багато різних сортів. Мама їх прищеплювала, поливала, удобрювала, підгинала, щоб виростали нові кущі. Потім обмінювалася з подругами. А ще в нас були різні кімнатні фіалки. У ті часи не було такого розмаїття квітів, як зараз, люди жили бідно. Але фіалок ми мали досить багато, горщиків 30… і всі різних кольорів. Їх поливав тільки я. Фіалки дуже легко розмножуються – відірвав листок, поставив у воду, з’явилися корінці і вже маєш нову квітку. Із кактусами теж просто, бо вони дають «діток». На одному «стовбурі» може бути їх і кілька десятків. Я їх відсаджую і вирощую. Кактуси, до речі, у мами також були і я любив доглядати за ними. Щоправда, видів було два чи три, точно вже й не пригадую».

Перший кактус чоловік купив собі наступного ж дня після Дня народження братової дружини. За кілька днів – ще декілька. Потім почав звертатися до знайомих, просив «діток»…

«За тиждень у мене було приблизно 40 кактусів. Більшість, звісно, маленькі. Дехто просто віддавав мені свої вже великі разом з горщиками. У мене з’явилося бажання піклуватись про них, шукати нові види. Я зрозумів, що це – те, чим я і повинен займатися. Мені справді стало легше на душі. На жаль, більшість кактусів цвітуть не просто так. Аби вони розквітли, треба добре «попітніти». Та в мене вже влітку деякі розквітали. Один білим, два – рожевим і один червоним кольором. Маю ще жовтий, але у мене поки не цвів, хоч купив зі цвітом. Але квітка наступного дня відпала. Аромат у кактусів божественний! Різкий, але п’янкий. Мені дуже подобається. Переважно розквітають на ніч. Насправді цвітуть усі кактуси, але для цього їм потрібно створити сприятливі умови. Наприклад, маммілярія. У неї квітки маленькі. Приблизно 1 сантиметр. Цвіт може бути бежевого, рожевого або червоного кольору. Та є нюанс. Аби цей кактус зацвів, треба аби було біля нього до 16 годин світла. Якщо менше – не розквітне ніколи. А от астрофитум особливого догляду не потребує. Взимку він взагалі впадає у сплячку. Цвіте лише влітку. Квітки приблизно 8 сантиметрів у довжину. Серединки можуть бути або жовтими, або червоними. Сама квітка біла. Ці кактуси мають рости у невеликих горщиках. У багатьох вдома є опунція. Рід великий. У ньому більше 300 різновидів. Цей кактус цвіте не влітку, а у вересні. Квіти – світло-жовті. Про цей сукулент існує цікава легенда. Якось давні племена ацтеків побачили посеред пустелі гарний великий кактус. На ньому сидів орел, який тримав у дзьобі змію. Люди прийняли це за знак із неба і заснували там поселення, яке дістало назву Мехіко. Опунція навіть зображена на гербі Мексики, із тим же орлом із народної оповідки, який тримає гадика у дзьобі. Маю ще один цікавий кактус – пейот або живий камінь. Це – особлива рослина, яка містить галюциноген. Колись його використовували аборигени у своїх магічних ритуалах. На вигляд кактус досить непримітний і нагадує справді невеликий камінь. Коли розквітає, зверху з’являється маленька квітка рожевого кольору. Цвіте вже на третій рік. Під час цвітіння його треба інтенсивно поливати», – ділиться думками Микола Томишин.

У колекції все нові і нові сукуленти

Зараз у закарпатця приблизно 500 кактусів. Але він продовжує їх збирати, бо мріє про велику колекцію.

«У мене вже всі підвіконня у квітах. Треба буде обладнати якесь спеціальне приміщення. Я не лише купую чи вимінюю кактуси, але й вивчаю вид, його особливості, правила догляду, історію рослини. Зараз у інтернеті можна знайти багато цікавої інформації. І це насправді дуже захоплює. Адже, аби кактус зацвів, йому треба підібрати спеціальне місце, правильно зберігати вологість ґрунту, вибрати місце для сплячки, дотримуватися температурного режиму, освітлення та ряду інших факторів, – стверджує чоловік. – Якщо кактус усе не розквітає, треба спробувати його пересадити. Але цвітіння цих рослин – справжній подарунок долі. Ці миті варті довгих місяців турбот! Дуже хочу мати хоча б 3 тисячі сукулентів», – зізнається закарпатець.

Деякі кактуси чоловік вирощував навіть із насінин.

«Вони ще дуже маленькі, але це можна цілком реально зробити у домашніх умовах. Найкраще починати влітку, потрібно максимум сонячного світла. Але ще й варто підсвічувати лампами. Насіння я кував через інтернет. Просто заради цікавості. У результаті на сто відсотків не був впевнений. Та у мене вийшло! – радіє пан Микола. – Із ґрунтом також є чимало роботи. Він має бути стерильним і пухким, щоб добре пропускати повітря та вологу. Людина, у якої брак вільного часу, ніколи цим займатися не буде. Мені ж потрібно мій час чимось заповнити».

Кактуси чоловік любить настільки, що розмовляє з ними, гладить їх.

«Кожне «дитятко» має ім’я. Я навіть таблички роблю, щоб не забув, кого як звати. Збоку це може видатися смішним, та всі вони – мої діти. Я з ними розмовляю, як із людьми… і знаю, що вони мене чують та віддячують – швидким ростом. Поки сукуленти маленькі, вони можуть знаходитися по декілька в одному горщику, потім їх розсаджую, кожен має мати власну «хатинку». Поливаю їх за спеціальним графіком – взимку рідше, влітку частіше», – наголошує він.

Для кактусів Микола Томишин мріє побудувати спеціальну теплицю, але вже не у цьому році.

«Зараз із опаленням не дуже райдужно, ціни високі, тож квіти будуть і далі поки в кімнатах, а от на наступний рік планую зробити спеціальну теплицю, уже навіть вирішив, де її прибудую до хати. Із обігрівом ще думаю – або від світла, або на дровах, але точно не газом, бо він дорогий. Моє хобі взагалі задоволення не з дешевих, та це мене не зупиняє і не засмучує. Грошима допомагають діти, вони ж роблять мені нерідко розкішні «квіткові» подарунки, адже знають, що мене ніщо так не порадує, як новий кактус. Тому на перспективу в мене великі плани. Головне, щоб Бог дав державі миру, а мені – здоров’я, аби все задумане можна було втілити в життя», – підсумовує закарпатець.

Марина АЛДОН