Закарпатець із дипломом юриста працює водієм таксі у Польщі

Дмитро Сабов із Хустщини закінчив Харківську юридичну академію. Мрія бути хорошим адвокатом, але в одну мить життя перевернулося з ніг на голову. Він закохався у полячку, з якою познайомився в інтернеті. Їхати жити в Україну Зузанна не хотіла, а хлопець боявся її втратити. Тому кинув усе і виїхав до Варшави. Там він мешкає вже три роки. Як живеться Дмитру у польській столиці та чи не шкодує він про своє рішення? Про це він розповів «Карпатському об’єктиву»

Польську вивчив за кілька місяців

У дитинстві Дмитро гарно танцював, відвідував студію танців, проте батьки вважали, що бути танцівником – це несерйозно і хотіли, аби син здобув серйозну освіту, тим більше, що він добре вчився.

«Батько взагалі сердився, що я витрачаю купу вільного часу на своє захоплення. Він казав, що махати сідницями – не чоловіча справа, цим хай займаються жінки, – каже хлопець «Карпатському об’єктиву». – Мама мене більш-менш підтримувала, але професію просила обрати прибуткову, аби я міг родину годувати. Одним словом, я знав, що в мене є вибір – або бути юристом, або лікарем. Медицина мені ніколи не подобалася, тож більше пристав до пропозиції у сфері правознавства. Думав, що буду адвокатом, зможу бути корисним суспільству, буду допомагати людям, адже таке життя, що далеко не кожен уміє себе грамотно захистити. Ситуації ж виникають різні».

Коли юнак заявив, що хоче вчитись у Харкові, батько не заперечував. На державний йому вступити не вдалося, але рідні не засмутилися і охоче оплачували освіту сина… навіть планували відкрити йому десь у Хусті адвокатську контору.

«Я був хорошим студентом, мав гарні оцінки, навчання мені вдавалося легко. Але на п’ятому курсі шалено закохався… і мало не завалив іспити. Зузанна просто звела мене з розуму. Ми познайомилися у одній із соцмереж і дуже багато спілкувалися. Вона поділяла мої погляди на життя, нам подобалася однакова музика, одні і ті ж фільми, навіть про політику, незважаючи на те, що жили у різних країнах, ми дивилися під одним кутом. Але головне навіть не це… а те, що вона була танцівницею. Коли вона надіслала мені відео з віртуозним виконанням східних танців, я мало не збожеволів», – пригадує Дмитро.

Спілкувався закарпатець із коханою українською, а вона з ним – польською і на подив вони чудово розуміли одне одного.

«Ні на секунду між нами не було непорозуміння. Утім я захотів вивчити глибше польську, а вона українську. Вчили кожен самостійно. Приблизно за п’ять-шість місяців обоє опанували. Маю на увазі не просто розмовну мову, а читання і письмо. Для нас це не складна мова, головне вивчити нові слова і зрозуміти граматику», – переконує хлопець.

Жити в Україні дівчина не захотіла

Як тільки Дмитро Сабов закінчив університет, одразу почав малювати в уяві спільні плани на майбутнє з коханою… Однак вона жити в Україні не забажала.

«Я настільки закохався, що був ладен на все заради Зузанни. Звісно, усвідомлював, що на Закарпаття вона навряд чи переїде… Тож готувався до переїзду сам. Для батьків моє рішення було шоком. Вдома був величезний скандал. Батько зі мною довго не розмовляв. Він не міг прийняти мій вибір. Традиційно мама була більш лояльною. Потихеньку все налагодилося і я поїхав до Польщі», – каже Дмитро.

Але в чужій країні знайти роботу було непросто. Тим більше, що фізично працювати хлопець не вмів.

«Кілька місяців я «висів» на шиї Зузанни. Було соромно і неприємно. Однак вона не дорікала, усе розуміла. Аби працювати за фахом, треба було нотрифікувати диплом. Та мені не дуже вже й хотілося бути юристом, тим більше – у чужій державі. Я мріяв закінчати коледж і бути танцівником… як у дитинстві. Але поки що треба було знайти роботу… аби мати з чого хліб купити. Тож я працював і комірником, і будівельником, і на заводі складальником, і охоронцем, і кур’єром. Аж поки не потрапив до служби таксі», – зазначає закарпатець.

За словами хлопця, тепер він добре заробляє і цілком вдоволений роботою.

«Згідно з польськими законами, аби працювати таксистом у населених пунктах, у яких проживає більше 100 тисяч осіб, посвідчення водія недостатньо, потрібно закінчити ще спеціальні курси і отримати відповідний сертифікат. Курси досить цікаві, бо там вивчають не лише правила дорожнього руху, але й місцеві юридичні та правові норми. Для мене це було відкриттям. Але я успішно склав іспит і отримав роботу. Навчання платне – 300 злотих плюс 150 за сертифікат. Але це не хабар, усе – офіційно. Також, аби таксувати, потрібна ліцензія, вартість якої складає, залежно від того, де людина буде працювати – від 200 до 450 злотих. Таксувати можна зі своїм транспортом, а можна працювати у фірмі на службовому. У місяць можна заробити близько 3 тисяч злотих, це приблизно 23 тисячі гривень. Але робочим є не кожен день, можна додатково ще десь підробляти або вчитися. Я поки що вибрав навчання», – запевняє він.

Наразі хлопець закінчує школу танцю і планує працювати ще і в цьому напрямку.

«Навчання платне, але я можу собі дозволити. На місяць – 150 євро, це приблизно 5400 гривень. Танцівник у Польщі заробляє близько 4500 злотих на місяць. Тому знаю, що гроші, вкладені в освіту, повернуться. Крім того, я матиму час ще й на таксування, адже до цієї справи вже також прикипів душею, – зізнається Дмитро.

Тож чим нашому земляку так подобається таксувати?

«Таксист – це цікава професія. Ти відчуваєш себе сповідником. Люди розповідають різні історії. Якби в мене був літературний талант, уже б книгу видав. Насправді слухати інших приємно, а водіння мене розслабляє. Варшава дуже гарна як вдень, так і в у сутінках, гарно підсвічена, вишукана архітектура всюди, чудові краєвиди. Утім найбільше мені до снаги заміські маршрути. У мене є вже свої постійні клієнти. І це дуже приємно. Спочатку, аби завоювати прихильність пасажирів, я дарував кожному по цукерці. Це дуже підкупляло людей. Тепер уже цукерки дарують вони мені», – посміхається хлопець.

Які ціни у Польщі

Загалом життя в Польщі Дмитру подобається. Про те, що переїхав, не шкодує.

«Ми з Зузанною торік побралися. Зараз чекаємо на дитинку. У нас буде хлопчик. – радіє Дмитро. – Найголовніше, що маємо житло, бо оренда дорога. На наші гроші – приблизно 13-17 тисяч гривень. На околицях можна знайти, щоправда, наполовину дешевше. Нам квартира дісталася у спадок від бабусі. Два роки тому вона померла. Зузанна жила саме з нею, а не з батьками. Коли я переїхав, то теж мешкав разом з бабусею. Вона була чудовою людиною, світла їй пам’ять».

Загалом ціни у Польщі різняться від українських, наприклад, інтернет там коштує дорожче – 350-400 гривень на місяць, а от плата за телефон – майже як у нас – 150-200 гривень.

«Літр бензину тут на наші гроші коштує 32 гривні. Поїдка на громадському транспорті в місті – 25 гривень. Ціни на деякі продукти дешевші, ніж у нас. Скажімо, кілограм сиру – 150 гривень, рису – 22 гривні, яйця по 4, 50 за штуку. Їсти м’ясо ми теж можемо собі спокійно дозволити. Наприклад, кілограм курячого філе вартує 150 гривень, яловичини – 220 гривень. Хліб тут дуже смачний. Коштує 19 гривень за 500-грамовий батон. Літр молока у пакеті – 15 гривень. Картопля дорожча – 11 гривень за кілограм. А от літр олії – 65 гривень. Банани – 30 гривень за кілограм, борошно – 26 гривень», – зізнається закарпатець.

Повертатись додому Дмитро Сабов не хоче, адже в нього тут родина, не тільки робота.

«Я виїхав не на заробітки, а щоб бути поруч із коханою, – серйозно каже він, – Звісно, до батьків у гості ми будемо приїздити, але згодом, коли народиться і трохи підросте син. Моя мама у нас гостює час від часу. А мені поки що потрібно у поті чола працювати, вчитися, аби потім забезпечити дитину усім необхідним. Розмовляти з хлопчиком будемо не лише польською, але й українською. Він повинен знати своє коріння і любити не лише Польщу, але й Україну, бо в його жилах тектиме і українська кров»».

Марина АЛДОН