Майстриня зі Сваляви створює вишукані речі з ниток, тканини та бісеру

Кажуть, що талановиті люди талановиті у всьому. І це насправді так. Наші землячки вміють створювати практично з підручних матеріалів багато цікавих і неординарних речей, при цьому відроджуючи традиції і одночасно впроваджуючи в життя щось нове, свіже, незвичне.

Вікторія Степанова зі Сваляви хендмейд полюбила з дитинства, а протягом останніх років практикує і з вишивкою, і з бісероплетінням, і фоаміраном, і з фетром, і з атласними стрічками і ще й навчає цього всього дітей. У доробку майстрині більше тисячі різноманітних робіт. Кожна з них унікальна і довершена.

Тож як опанувати стільки видів рукоділля? Де шукати натхнення? Із якими матеріалами працювати найцікавіше? Про це та інше умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Надихають учні і не тільки…

Пані Вікторія виросла у середовищі справжніх рукодільниць. Тож і не дивно, що й сама з юних років зацікавилася хендмейдом.

«І мама, і бабусі, і навіть прабабусі любили рукоділля. Скажімо, мама в’язала гачком, вишивала. Тож у цьому я зростала. Дуже хотіла навчитися працювати з гачком та нитками. Мама мене вчила, але їй важко чомусь давався цей процес. Тому я вирішила піти займатися до вчительки. У школі нам оголосили, що при Свалявському Будинку школярів працюватиме відповідний гурток і там можуть займатися дівчата із 3-4 класу. Одразу скористалася слушною нагодою. Й уже незабаром Наталія Володимирівна Гриценко, моя перша наставниця, навила мене справжній творчій магії. У дитинстві поталанило бути учасницею різних конкурсів, займати призові місця. Усе життя прагну вдосконалювати майстерність, бо це важливо у будь-якій справі. Між іншим, зараз сама працюю з дітками саме в цьому закладі і веду два гуртки. Перший – візажу, де школярі вчаться основам макіяжу, оскільки моя перша освіта – перукар-модельєр, а другий – більш творчий – виготовлення сувенірів та прикрас своїми руками. На візаж приходять дівчатка починаючи із шостого класу, а на рукоділля – із 3-4-го. Хоча робота в Будинку школяра стартувала в мене з туристичного гуртка. Якось, між іншим, проходила навчання, працюючи над спільним українсько-норвезьким проектом. І тоді, що добре запам’яталося, професор Федір Шандор, який наразі є послом України в Угорщині, давав нам виконувати різні креативні рукодільні завдання, наприклад, створити писанки в стилі робіт Енді Ворхола. І це було дуже цікаво. Я подарувала йому 5 краваток-метеликів ручної роботи. Отже, без рукоділля навіть не уявляю свого життя», – розповіла майстриня «Карпатському об’єктиву».

Наразі Вікторія Степанова займається дуже багатьма видами хендмейду і кожне з занять для неї є улюбленим і особливим.

«Якийсь один вид творчості як кращий для себе виділити не можу. Наприклад, є таке, що тиждень займаюся тільки бісероплетіннням, потім тільки в’язанням гачком. Коли що надихає, те й роблю. Натхнення приходить або під час творчого процесу, або надихають учні, чи якісь картинки у соцмережах. Рукоділля для мене – і хобі, і спосіб самореалізації, і в той же час у цьому напрямку займаюся з вихованцями. Загалом робіт у мене більше тисячі. Це – приблизно з 2020 року. В’яжу гачком, вишиваю бісером, виготовляю з нього квіти та прикраси, виготовляю усілякий декор із фоамірану, природних матеріалів (наприклад, великодній, різдвяний). Також полюбляю декупаж, вироби з фетру, працюю з атласними, велюровими стрічками. Здається, мало які матеріали не використовую. Собі, скажімо, вишивала і сорочки бісером, і сукні, і рушники, і картини, і багато іншого. Вишиваю не тільки бісером, але й хрестиком та гладдю. Із бісеру, для прикладу, плету браслети, ґердани – кутові, колові, звичайні, чокери, силянки, кривульки, кризи, брелоки» – зізнається умілиця.

Цікаво, що роботи свалявчанки дуже різні між собою, вирізняються яскравим поєднанням кольорів, акуратністю та стильністю. Кожна з них має власний шарм та певну родзинку.

Усьому вчилася сама

Є в доробку майстрині як гігантські композиції, так і крихітні вироби. Найбільшою є 90-сантиметрова оздоблена цікавим декором гільза, найменшою – 15-сантиметровий браслет.

«Усьому у творчості я вчилася абсолютно сама. Не купувала майстер-класів, просто вивчала інформацію, яка є у вільному доступі, переглядала різні відео, практикувала, експериментувала, – наголошує пані Вікторія. – Мені цікаво дізнаватися про щось раніше не пізнане. Стимулом для цього може стати абищо, навіть новий конкурс, адже дітей до подібних заходів потрібно готувати, але перед тим треба вчитися самій. Деколи мотиватором є власний 11-річний син. Він дуже любить малювати, також має творчу жилку, хоча сама я картини не пишу. Над власними роботами працюю недовго. Найбільше на один виріб витратила три тижні, а от за півтори години спокійно можу впоратись із нескладною річчю із бісеру. Скільки часу займала вишивка картин – сказати не можу, бо якось навіть уваги на це не звертала. Усе залежить від наявності вільного часу. На жаль, його в мене не дуже багато через основну зайнятість… А от сорочку можу вишити за 40 годин», – запевняє свалявчанка.

Свої роботи умілиця не ділить за складністю, бо впевнена, що поки немає навичок – непросто дається будь-яка справа, але з часом усе стає легко і цікаво.

«Браслет можна сплести за трохи більше, ніж годину. Але коли немає досвіду, це може зайняти і втричі більше часу. Сказала б, що силянки, кризи трохи важче плести, бо тут уже потрібно добре набити «руки», щоб впоратися. Улюбленого виду рукоділля в мене немає, подобається абсолютно все. Коли працюю, вмикаю легку музику, якісь українські фільми, серіали і просто «відключаюся» від усього», – запевняє вона.

Грандіозних творчих планів в умілиці немає, але й надалі закарпатка прагне працювати над новими роботами і разом із вихованцями створювати цікаві вироби.

«Звісно, хочеться з учнями бути активною, перемагати у конкурсах. Зараз маємо вже більше 40 нагород… й це тішить і мене, і дітей. Маємо і обласні відзнаки, і в Києві 1 та 3 місця. Загалом живу і працюю передусім заради нашої юні. У нас на Закарпатті діти й молодь неймовірно талановиті, старанні. Маю учениць, рівню майстерності яких можуть позаздрити навіть дорослі. Власне робота над собою спрямована найбільше на те, щоб більше знань дати саме своїм гуртківцям», – стверджує Вікторія Степанова.

Марина АЛДОН