Рожевий бренд Мукачева: сакурове селфі, джем та квітковий дощ

Сакура — відомий символ Японії та японської культури. Він означає тлінність життя і мінливість буття. А все тому, що, спостерігаючи щороку за красою цієї рослини і дивлячись на недовговічність її цвітіння, японці почали розмірковувати над тим, що прекрасне не вічне, а життя швидкоплинне і тендітне.

Таким самим бурхливо-прекрасним, але недовговічним – як весняне цвітіння – було і життя японського бога Нініги, котрий спустився з високих Небес на острови Японії. Обравши собі за дружину доньку гірського бога на імя Квітуча розгнівав її батька. Він розповів Нінізі про свій первинний задум: якби бог вибрав собі в подружжя старшу доньку Скелю, життя нащадків Нініги було б вічним і міцним – подібно до гір і каменів. А так воно буде як весняне цвітіння – прекрасним, але короткочасним.

На Закарпатті також існують свої легенди, коли та як сакури з’явилися на території Срібної землі. Найчастіше можна почути дві версії. Перша – легенда. Буцімто, сакури в подарунок австро-угорському імператору Францу Йосифу І везли японці. Дорогою вони зупинилися на нічліг у Мукачеві. Дуже швидко про гостей дізналося все місто. Вночі хтось із місцевих украв саджанці цінного дерева у послів. Згодом продали їх, як фруктові дерева, в Ужгород. Оскільки сакура не дає плодів, то ужгородці чекають на них до цих пір. Ось така версія.

Друга версія звучить більш реалістично. Після Першої світової війни Закарпаття ввійшло до складу Чехословаччини. Головним містом Підкарпатської Русі став Ужгород. Нова влада розпочала грандіозне будівництво урядово-житлового району Ґалаґов. До речі, сьогодні одна його частина – Малий Ґалаґов – претендує бути включеною до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Саме там у 20-х роках ХХ ст., були висаджені сакури. Місце виявилося вдалим та загалом м’який закарпатський клімат сприяв життю екзотичних саджанців. Тому вже згодом сакури почали висаджувати і в інших містах Закарпаття. Зокрема, з’явилися вони і в місті над Латорицею.

Сакури – дерева, які в кінці квітня та на початку травня перетворюють Мукачево в справжню рожеву оазу. Оскільки цвітіння триває до двох тижнів, то встигнути зробити гарне фото на фоні японської вишні намагаються не тільки місцеві, але й жителі з різних куточків України.

Тетяна Пентюк з Умані – одна з тих, хто не залишається байдужим до сакурового цвітіння. Разом зі своїми колегами часто подорожує Україною та фотографується в гарних місцях. Закарпаття відвідувала тричі, але саме цвітіння сакур вдалося побачити тільки один раз, у 2018 році. «Закарпаття зачаровує завжди, це одне з улюблених місць для подорожей Україною. Мукачево відвідали в кінці квітня, але піку цвітіння ще не було. Дерева тільки почали рожевіти та розпускати квітки. Особливо я полюбляю квіти і квітучі дерева, тому завжди радію, коли маю змогу помилуватись такою красою. Сакури та магнолії – це, мабуть, одна з головних візитівок вашого краю, і тому велика вдячність людям, які їх висаджують та доглядають за ними. В нашому місті, декілька років тому, також висадили алею сакур, але вони ще дуже маленькі. Можливо, згодом Умань теж буде містом сакур», – розповідає жінка. Зважаючи на те, що Тетяна живе мандрівками, обіцяє ще не раз повернутися в Мукачево, аби знову застати саме пік цвітіння.

Уже майже експерт із «сакурознавства», мукачівський екскурсовод Максим Адаменко каже, що гості міста завжди просять повести їх туди, де можна насолодитись цвітом на повну. «В таких випадках веду гостей на вулицю Ужгородську, там у нас знаходиться найдовша алея сакур – це майже півтора кілометра висаджених дерев. Також у Мукачеві є найстаріші дерева-сакури, їх висадили ще в 1926 році. А ще бінарні сакури квітнуть одночасно білим і рожевим кольором», – розповідає Максим Адаменко. Та екскурсовод вважає, що такої кількості сакур, яка вже висаджена в місті, цілком достатньо.

«Сакури – це вже трохи хвороба. Думаю, що краще садити якісь інші породи дерев, і не повні вулиці, а так, як робили чехи, я – за біорізноманіття. Справа в тому, що вони в рік цвітуть тиждень-два, а весь рік ця вулиця буде просто зелена. А є такі дерева, які можуть квітнути і довше», – зазначає чоловік.

Та все ж на декілька дерев сакури в Мукачеві цього року стало більше. Їх, разом із чоловіком, для себе висадила Лєна Жук. Поки усі просто милувалися або ж робили селфі на фоні рожевого дерева, дівчина з Мукачева втілювала в життя набагато грандіозніші плани – створювала перший в Україні сакура-джем. Спеціально для «Карпатського об’єктива» Лєна трохи привідкрила деякі деталі свого крафтового виробництва.

«Я дуже люблю квіти та рослини. Ми вже тривалий час готуємо варення з кульбабки та інших дарів природи. Щодо сакури, то я завжди трошки її збирала, висушувала, як гербарій, гралася з квіточками, шукала варіанти, як їх можна застосувати. І тут якось ми з чоловіком снідали і він мене спитав, чи не хотіла б я приготувати варення із сакури. Звісно, я хотіла! Але через те, що 99 відсотків дерев сакури в Мукачеві росте біля дороги, я тривалий час просто відкидала цю ідею із сакуровим джемом. Справа в тому, що для нас дуже важливо, аби складові нашої продукції були екологічно чистими. До прикладу, по кульбабки ми їздимо у гірські райони. Часто на вершинах ще лежить сніг, а підніжжя вкриті жовто-гарячими «сонцями». Тому ми почали обдзвонювати екскурсоводів у Мукачеві та друзів, аби знайти те дерево, квіти якого можна було б сміливо використати для приготування смачного ексклюзива. І таке дерево знайшлося! В інтернеті на наше прохання відгукнулася привітна господиня. Її сад розташований на березі річки. Тому ми навіть жартуємо, що ця сакура п’є воду з Латориці та не знає спалахів туристичних фотокамер. Впевнені, це вплинуло і на смак джему. Потім почалися експерименти і нічні, і денні, багато сировини перевелося, вилилося, але ми все ж досягли того ідеального смаку, який шукали. Сакура-джем готовий!» – розповідає дівчина.

Лєна Жук додає: маючи вже готову рецептуру, планують виготовляти тепер більше джему. Вже навіть встигли висадити свої сакурові дерева, та їм ще треба підрости, аби згодом стати сакура-джемом. Тому поки рожеві квіти вони шукають у різних екологічно чистих місцях та приймають замовлення від гурманів, які не проти скуштувати ексклюзивного смаколика.

Але і це не всі сакурові дива. Наразі Закарпаття накрив квітковий дощ, або, як його ще називають у народі, – сакуропад. А отже саме час зробити гарні фото на фоні рожевої ковдри!

Ірина ГРАБКО