Як на Різдво колядують на Тячівщині: гроші готують ще в листопаді, першим чекають у хаті на хлопчика, не впустити колядників – гріх

Закарпаття – край дуже багатий на традиції. І на Різдвяні свята різноманітних звичаїв та обрядів чи не найбільше. На Різдво люди чекають із особливим нетерпінням готуються до свята ще з листопада. І не тільки постом, але й коштами.

«Карпатський об’єктив» дізнавався про найцікавіші традиції наших земляків на Тячівщині.

У сучасному світі піст – не проблема

Іван Сойма родом із Калин, але живе вже багато років у Тячеві. Каже, що в його селі досі зберігається багато цікавих звичаїв.

«Передусім Різдво починається з підготовки до нього. Багато людей постяться протягом 40 днів, у окремі дні можна їсти рибу, але на м’ясо у нашій сім’ї під час посту суворе табу. Яйця та молочну продукцію дехто вживає, але зараз можна купити майже все пісне, тож посту дотримуватися не важко», – каже чоловік «Карпатському об’єктиву».

До розмови долучається його дружина Ганна, яка повністю підтверджує слова голови родини.

«Тепер і пісний майонез є у продажу, і всякі печива, і цукерки, і сир тофу. Гріх не поститися. Крім того, маємо багато грибів, із сої можна приготувати фактично те ж саме, що й із м’яса – і підливу, і котлети, і відбивні, і пельмені», – наголошує жінка.

А пан Іван запевняє, що піст – це лише початок підготовки до святкування і.. не хлібом єдиним живе людина.

«Треба очищати не лише тіло, але й душу, – стверджує він. – Я перед Різдвом неодмінно йду сповідатися і причащатися. На саме свято обов’язково всією родиною відвідуємо богослужіння протягом усіх трьох днів. Ідемо до церкви також на Святвечір та кожну неділю. Віру ж потрібно підкріплювати не лише молитвою, але й добрими справами, тому під час посту необхідно робити добро – допомагати вдовам, сиротам, а зараз – іще й військовим та переселенцям!».

Про свої добрі справи чоловік говорити не хоче, але запевняє, що робив їх також чимало.

«Добро любить тишу. Гріх хвалитися добродійністю. Як написано у Біблії: «Твоя права рука не повинна знати, що робить ліва!» Якщо вихвалятися хорошими вчинками, то для чого їх взагалі робити? Так поступають лише політики! А нормальні люди творять свою справу без слів!» – наголошує закарпатець.

Також він зізнається, що гроші до свят родина починає збирати за місяць-два до нього.

«Перед святами знайти банкноти номіналом 10, 20 або навіть 50 гривень проблематично. Навіть у магазинах здачу не хочуть видавати. Доводиться розраховуватися карткою, або брати замість дрібних грошей цукерки чи сірники. Благо, що зараз сірники – річ корисна в господарстві, бо світло вимикають щодня і потрібно чимось запалювати свічки. А в минулі роки я не знав, що з ними робити. Не палю, тому вони мені були зовсім непотрібними. Хіба що влітку десь на пікніки їздили і розводити багаття, аби наварити уху чи напекти картоплі або ж шашликів», – посміхається Іван Сойма.

Ґазда має привітатися з худобою

Щодо самого Різдва, то за словами чоловіка, на Тячівщині досі збереглося багато просто унікальних звичаїв.

«Колядувати починають ходити у нас переважно діти від 4 років. Першим у хату запускають хлопчика. Не добре, коли першою приходить дівчинка. Розумію, що це звучить дивно, але багато родин цієї традиції дотримуються досі. 6 січня увечері вся сім’я сідає за святковий стіл вечеряти. Перед прийомом їжі господар має помолитися. Страви усі повинні бути пісними. Кутю в нас не готують, не прийнято, хоча в останні рік-два робимо і її. Але переважно подаються грибні страви та з грибів. Стіл має бути застелений вишитою скатертиною. Також ми запалюємо свічки. Після вечері вся родина разом колядує. І лише після цього у хату можна впускати колядників. Утім тепер уже на обід ходять діти. Шкода їх. Що робити… впускаємо! Адже обставини зараз склалися особливі і це всі усвідомлюють! Зима ж… сутеніє швидко, вуличне освітлення не вмикають… можна кожного зрозуміти!» – каже Ганна Сойма.

Її чоловік додає, що з найменшими колядниками йдуть розносити світом (містом або селом) благу звістку дорослі – або батьки, або дідусі.

«У мене – шестирічний онук. Я з ним і сам ходив колядувати, бо страшно дитя саме відпускати, – розмірковує чоловік. – Тим більше, що ми не порушували традицій і йшли колядувати лише після того, коли на небі зійшла перша зірка. А о такій порі всюди було вже темно!».

Пані Ганна зізнається, що сама вчила маленького Ігоря старовинних колядок.

«Я пенсіонерка і в мене є час займатися з дитиною. Ми разом вчилися колядувати. Він знає щонайменше 12 церковних пісень. «Це – і «Нова радість», і «Во Віфлеємі», і «Бог ся рождає», і «Небо і земля», і «Добрий вечір тобі, пане господарю», і «Сумний святий вечір», і багато інших», – наголошує жінка.

Вона переконана, що зараз багато хто з батьків вчить своїх наступників всього одну-дві колядки і це – дуже погано, бо забуваються неймовірно цінні народні традиції.

«Колядки – це фольклор. Це – наше духовне багатство. Ми маємо і самі їх знати, і передавати наступним поколінням. Втратити те, що нам передали пращури – непрощенний гріх. Ми повинні відроджувати своє, пам’ятати своє, нести у світ своє», – запевняє Ганна Сойма.

Пан Іван розповідає і про інші цікаві тячівські звичаї до зимових свят.

«Ґазда має свої особливі функції на Різдво, – запевняє він. – Треба обійти всю худобу, привітатися з нею: «Христос ся рождає!». Звісно, тваринки не скажуть у відповідь нічого, тож самому потрібно й відповідати: «Славімо Його!» Утім вітання – це ще не все. Заходячи, наприклад, у курник до курей, можна сказати: «Добрий вечір вам, мої несучки! Приносьте нам яйця.» Тобто треба бажати курям, качкам, гусям, індичкам нестися, корові, козі – давати молоко, кроликам – плодитися, свинкам – хрюкати. Можна також віншувати домашній худобі бути здоровою: «Обисьте були всі здорові, усі сятки святкували і разом із нами других ся дочекали!». Також господиня може пригостити тварин якоюсь їжею зі святкового столу, аби вони також відчули радість народження Спасителя. Адже Він народився у яслах… саме не в багатій хаті, не у розкоші, а між тваринками. Тому про домашніх улюбленців забувати не можна. Це ж стосується і песиків та котиків. Ми завжди їх частуємо на Різдво. Та й живе наш пікенес Муся та сіамський котик Лоці у будинку», – наголошує чоловік.

Усім хрещеникам потрібно дати гроші за колядки

На Різдво на Тячівщині завжди приходять у гості колядувати хрещеники. І коли їх дуже багато, господарям це коштує чималих статків.

«Хрещеникам ганьба дати 20-50 гривень. Їм дають від 100 і більше. Переважно 200-500. А коли їх дуже багато, а в декого є навіть по 80, то грошима запасатися треба завчасно, аби не вдарити обличчям у бруд. У нас не запустити у хату колядників – велика ганьба і непрощенний гріх. Тому про «плату» їм треба думати завчасно. Незнайомим дітям даємо по 20 гривень. Сусідам – по 50. Хрещеникам – по 500. У мене їх 5, у дружини – 7. Це – нормально».

Онук родини Соймів Ігор у цьому році заколядував 4 тисячі гривень. У нього є три пари хрещених і в кожного він побував, поколядував. Крім того, ходив по сусідах і друзях родини, співаючи колядки. Гроші всі батьки хлопчика вирішили віддати на ЗСУ і Ігорчик через це тільки радіє, бо йому ще кошти зовсім не потрібні, все, що бажає, купують дорослі.

«Бетлегамашам, тобто ватагам колядників, які ходять із Вертепом у нас дають 1000 гривень. Ми живемо на околиці міста і до нас завітали всього дві групи. Але ми їм дуже раділи, бо дивитися цікаві інсценівки біблійних переказів на сучасний мотив у радість навіть дорослим… не кажучи вже про малечу. Наша трирічна онучка Софійка була у захваті. Вона таке диво-дивне спостерігала вперше», – запевняє пані Ганна.

Загалом на Тячівщині у цьому році почали колядувати ще 25 грудня. Триватимуть колядування до свята Водохреща. При цьому колядники мають не лише проспівати церковні пісні, але подякувати ґаздам і повіншувати щось добре усій родині, до якої завітали. У деяких селах нашого краю з колядниками разом ходять й представники церков і люди збирають кошти на храми.

Марина АЛДОН