Адріана Тюшка до зимових свят створює милих сніговиків

Здавалося б, аби займатися хендмейдом, потрібно бути людиною мистецтва. Адже вироби, зроблені своїми руками мають бути і гарними, і цікавими, і незвичними… Тут потрібна і фантазія, і вміння, і талант…

Вчителька математики з Мукачева зуміла поєднати творчість і точність. Рукоділлям займається давно. Вміє і шити, і в’язати, і вишивати. Її вироби випромінюють домашнє тепло і дуже милі, у в’язаних шапочках та шарфиках. Тож чи важко створити своїми руками новорічну іграшку? Скільки це займає часу? Як і чим надихатися в роботі? Про це та інше умільця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Матеріали можна купити недорого

Творча жилка, незважаючи на обраний фах, у мукачівки є з народження.

«У мене батько дуже гарно малював, – зізнається вона «Карпатському об’єктиву». – А його брат, мій дядько, був художником. Двоюрідний брат теж має хист до образотворчого мистецтва. Тож ця жилка присутня і в мене. Рукоділля дуже люблю. Це вже у мене від мами. Вона навчила всього. До того ж, я ще з того покоління, хто в радянські часи застав дефіцит одягу, тож вміти шити і в’язати у ті часи було просто необхідністю, якщо людина хотіла гарно одягатися».

Саме внутрішнє мистецьке налаштування, добрий естетичний смак та відчуття прекрасного дозволяють умілиці, наприклад, зі смаком поєднувати нитки, підбирати та компонувати кольори.

«В’язати вмію практично все, – зізнається вона. – Для сніговичків використовую здебільшого залишки ниток. Або ж зараз у секунді, в останній день завозу, можна купити дуже гарні якісні в’язані вироби. Практично ідеальні. Вони – пречудовий матеріал для роботи, якщо їх розплести. Бувають навіть там самі нитки. Або ж новенький одяг. Я пильно придивляюся, що мені може підійти для рукоділля. Я зв’язала за життя дуже багато різних речей. На жаль, шість років тому мала необережність впасти і поламати руку. Тому зараз габаритний одяг, якісь великі речі в’язати вже не можу. Дається взнаки травма. А раніше вив’язала стільки, що можна б тими речами було обвити всю планету».

Незважаючи на періодичний біль у руці пані Адріана все одно творчо працює.

«Сидіти без діла не можу взагалі, радію, що маю улюблену справу для душі, – стверджує мукачівка. – Колись шила для себе багато чого, вишила чимало усіляких серветок. Зараз переважно в’яжу. Мені це подобається, це мене розслабляє, заспокоює, приносить задоволення».

За роботою все на світі забувається

Основою сніговика, як ділиться досвідом закарпатка, є біла шкарпетка.

«Підібрати її правильно – ціла наука. Вона повинна бути еластичною, добре розтягатися, тримати форму, не створювати складки. Також важливо як і чим вона набита. Наповнювач підбирала довго. Зупинилася на подрібненому пінопласті, який добре кришиться. Його мені дають хлопці на ГІДі. У інтернеті якась турецька майстриня виставляла відео, як вона насипала у шкарпетки рис. Але такий виріб буде одноразовим. Тобто, зробила вона іграшку, Новий рік минув і все. Сніговик непридатний. Загалом сніговиків почала створювати саме запалившись ідеєю в мережі. А раніше шила ялинкові іграшки з фетру. У пошитті мені найбільше імпонує техніка печворк. Із залишків тканини можна пошити багато дуже гарного як для себе, так і для друзів».

Загалом роботи над сніговиками вистачає, незважаючи на те, що процес здається доволі простим.

«От стоять набиті сніговики. Починаю їх одягати. І раптом шапка не підходить – не той розмір. Або ж не пасують ґудзики. Починаю шукати інші… Треба перебрати цілу купу, поки знайду потрібні, аби пасували за кольором, формою. Але за роботою забуваю про все на світі», – зазначає пані Адріана.

Варто додати, що вже третій рік умілиця займається доброчинністю – віддає цілі партії сніговиків на реалізацію волонтерам. І вилучені кошти під час ярмарків вони потім використовуються для добрих справ, для допомоги тим, хто має в цьому найбільшу потребу. Раніше ж виготовляла іграшки тільки для малечі рідних та знайомих.

«Діти дуже люблять гратися зі сніговичками, – стверджує мукачівка. – Хоча процес виготовлення іграшки – справа затратна у часі. Але емоції, подаровані іншим, варті всіх зусиль. Адже приємно бачити посмішку на вустах дитини, а в її очах щирі іскри щастя. Найдовше доводиться в’язати шапочки. Це робити я почала ще з другої половини літа. За вечір можу зв’язати щонайбільше дві шапочки з шарфиками. Вироби треба ж іще й позшивати, зробити помпон. А от наповнити за день можна 10 сніговиків».

У минулому пробувала вчителька шити і скандинавських гномів. Ідею так само побачила в інтернеті. Але їх зараз продається так багато, що вирішила «перемкнутися» на менш розповсюджених сніговиків. Торік їх майстриня створила аж сотню.

«Я маю багатьох друзів-волонтерів, тож віддаю вироби дівчатам. Маю знайомих діток, хрещеників, племінника, тож роздаю іграшки і їм. Наприклад, півторарічний син племінника так гарно грався сніговиком, що батьки не могли у нього його забрати. Діти знімають шапочки, шарфики з іграшок, потім їх одягають, шарфик зав’язують по-своєму… і це їх захоплює. Крім того, вироби дотре тримаються на твердій поверхні, їх можна ставити під ялинку. Деколи в мене пів кімнати у сніговиках. Виготовляю їх багато. Усі роботи в мене акуратні. Якщо щось не подобається – просто відкладаю», – зазначає закарпатка.

Улюбленої кольорової нами вона не має, але сніговики в неї є «хлопчики» та «дівчатка».

«Стараюся робити парні вироби, – каже майстриня. – Наприклад – синя та рожева шапочки. Чи синя і жовта. Або ж блакитна і біла. Компоную, аби однакова кількість була «хлопчиків» та «дівчат». Найкращий вигляд мають вироби у світлих і пастельних кольорах. Темні пробувала створювати, але самій не подобаються. Пробую ще контрастувати з барвами, але іграшка повинна бути веселою».

Найчастіше умілиця для роботи підбирає ще й відповідний настрій, працює тоді, коли спокійна. А от надихає в роботі її сам процес.

«Я вмію налаштовувати себе на творчість, – розповідає вона. – Завжди стараюся в роботах щось вдосконалювати, змінювати, робити іграшки кращими. Загалом радію, що маю цікаве захоплення і що можу втілити в житті усі задуми».

Тож хочеться щиро побажати мукачівці подальших успіхів, натхнення і нових не менш цікавих виробів.

Марина АЛДОН