Закарпатці здійснили паломництво до Страдча – українського Єрусалиму

У Львівській області на лівій притоці Дністра (річка Верещиця) знаходиться село Страдч, яке називають українським Єрусалимом. Невелике за розміром та чисельністю, всього тисяча мешканців, але відоме своєю історією та святинями. Одна з найдавніших – Страдецька печера, підземний рукотворний монастир. Сюди щороку приїжджають паломники з усієї України та світу, щоб відвідати святині та пройти шлях Хресною дорогою, яка прирівнюється Єрусалимській.

29 березня закарпатці побували в паломництві у Страдчі. Організував поїздку отець Михайло Станинець, настоятель парафій у Поляні та Солочині Мукачівської греко-католицької єпархії. О шостій ранку наш комфортабельний автобус стартує із села Поляна. Священник благословить дорогу і паломників, розповідає про Страдч. Дорогою, яка триває п’ять годин, підбираємо людей з інших населених пунктів Свалявщини та Воловеччини, промовляємо молитви на вервиці, співаємо духовні пісні, молимось за мир в Україні, за захист наших воїнів. У салоні нас – 63, більша частина – жінки пенсійного та передпенсійного віку, троє дітей, один юнак та четверо сивочолих чоловіків.

Старовинна церква з чудотворними іконами та українцями у вишиванках

До Страдчу ми прибули об 11 годині. Дорогою через смерековий ліс піднімаємося на Страдецьку гору. На ній розміщена парафіяльна церква Успіння Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви. Це архітектурна пам’ятка 18 століття, але з сучасним розписом, де на стінах зображені українці у вишиванках. Довкола храму цвинтар, на якому здійснені поховання у різні роки. Могили доглянуті, ростуть квіти, встановлені пам’ятники. На території церкви та у приміщенні багато паломників з різних областей України. Декілька священників сповідають вірян, два правлять богослужіння. Після його завершення сповідальники отримують причастя, а вірники – благословіння.

Для нашої групи та паломників із Стрийської єпархії Служба Божа розпочинається о 12 годині. Пишемо записки за здоров’я, за всяке прошення, за упокій померлих рідних і воїнів, які загинули в боях за Україну. Молимось, просимо Божу Матір про заступництво та допомогу, поклоняємось чудотворним іконам. Після Літургії сповідальники приступають до святого причастя, всі присутні отримують благословіння.

Церква Успіння Пр. Богородиці збудована 1795 р. на місці колишньої дерев’яної церкви поч. XV cт. Під час Першої світової війни храм був пошкоджений вибухами гармат, 1927 р. його відбудували і реконструювали.

Парафіяльна церква має велику духовну і мистецьку цінність, бо в ній знаходяться: копія чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни (написана після Другої світової війни: оригінал, який сягає ще княжих часів, зник під час війни або відразу по її завершенні), запрестольна ікона Успіння Пресвятої Богородиці авторства Василя Дядинюка (ймовірно, XVIII cт.) та дві ікони намісного ряду іконостаса – Ісуса Христа з відкритим серцем та Матері Божої Неустанної Помочі, написані Антоном Манастирським. Крім того, розпис іконостаса виконаний, імовірно, рукою Олекси Новаківського.

Упродовж 1939–1941 рр. парохом Страдча був о. Микола Конрад, професор історії філософії та соціології Львівської богословської академії. Цього душпастиря разом із дяком Володимиром Приймою закатували енкавеесівці

26 червня 1941 р.: того дня о. Микола повертався після сповіді важкохворої жінки, а дяк його супроводжував. Понівечені тіла мучеників поховані на страдецькому цвинтарі. Під час свого пастирського візиту в Україну Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними Христової Церкви. Відтоді їхні могили стали місцем масових паломництв побожних християн.

У 2025 році церква стала ювілейним місцем.

Рукотворний монастир у печері

Страдецька гора є одним із відомих відпустових місць в Україні. Початки християнства на цій території сягають ще ХІ ст. Приблизно тоді прибулі монахи вирубали в кам’яному пагорбі монастирську церковцю із кам’яним престолом, проскомидійником, стільцем для сповіді, а також келії-ніші, дві кімнати та сходи.

Цей монастир проіснував недовго, до 1242 р. Повертаючись з військового походу, татари підпалили цю обитель і винищили людей, які тут переховувалися.

За народними переказами, на крики і плач невинно вбитих з неба зійшла Пресвята Богородиця і стала перед татарами зі словами: «Не руш! Стіна!» – огорнула замучені душі своїм омофором і повела у славі до оселі Небесного Отця. З того часу Страдецькі печери стали місцем паломництва, а назва села Страдч означає місце терпіння, страти, страждання.

Під час археологічних розкопок, які проводив у печерному монастирі український археолог Ярослав Пастернак, було виявлено велику кількість людських кісток. Згодом їх урочисто перепоховали неподалік від входу до печери, а сам передсінок лаври обмурували і освятили 1937 р. як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У часи комуністичного режиму, коли парафіяльний храм належав до Православної Церкви Московського патріархату, греко-католики регулярно проводили у церкві Матері Божої Нерушимої Стіни свої підпільні богослужіння.

Страдецька печера унікальна тим, що збереглася до наших часів без змін. Вона рукотворна, має вигляд довгого підземного коридору заввишки 2метри та загальною протяжністю близько270 метрів. У печері декілька відгалужень – це келії, в яких колись жили ченці. Також тут є невелика печерна церква з іконами та розп’яттям. У стінах церкви витесаний кам’яний стільчик для сповіді і жертовник для приготування Святих Дарів. У кінці коридору по кам’яній стіні стікають краплі, які символізують «сльози Богородиці». Відвідувачам зазвичай дозволяють пройти не далі, ніж до кам’яної церкви, оскільки протиснутися у гроти дуже складно.

Хресна дорога з величними скульптурами Ісуса

У 1936 р. завдяки зусиллям о. Миколи Вояковського, місцевого пароха, на Страдецькій горі була встановлена Хресна дорога, якій Папа Пій XII надав статус Єрусалимської (з єрусалимськими відпустами). Це означає, що кожен хто приходить на прощу до Страдчу і йде Хресною дорогою, має повний відпуст, що прирівнюється до відпусту в Єрусалимі і проходженні Хресної дороги Ісуса Христа. Раніше вздовж дороги стояли дерев’яні хрести, в радянські часи їх знесли. Відновили лише у 2003-2008 роках.

Сьогодні Хресна дорога складається з15 стацій. Це молитовні зупинки, кожна з яких відображає момент у дорозі Спасителя на Голгофу. Вздовж дороги немає лавок, а на 14 станції знаходиться каплиця з гробом Господнім.

Це була усвідомлена дорога

Після проходження Хресної дороги, яка тривала дві години, отримуємо повний відпуст. На той час ми вже добре проголоднілися. Обідаємо у Будинку паломника, який діє з жовтня 2021 року. Пісний борщ, гречка з рибою, салат з капусти, узвар були дуже смачними і відновили наші фізичні сили.

Хоча напередодні синоптики прогнозували дощі – ми взяли із собою парасолі, дощовики, але Бог почув наші молитви – опадів під час нашого паломництва до Страдча не було, а від холодного вітру нас захищав верхній одяг та головні убори.

Ми також відвідали монастир св. Йосифа отців Василіан у Брюховичах. Повернулись додому опівночі. Це була не просто поїздка в іншу область, у святе місце. Це була усвідомлена дорога. Дорога до Бога. У цьому основний сенс паломництва. Кожен з нас отримав відповіді на свої духовні запитання, Божу благодать, жертвуючи своїм комфортом, часом, силами і коштами.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора