Хустянка вишиває бісером писанки та ікони

Розкішні великодні яйця, оздоблені намистом та сяючими камінцями, мають неймовірно вишуканий вигляд. Наші талановиті майстрині придумують усе нові й нові цікавинки, аби їхні вироби стали ще кращими. Звичайні дерев’яні заготовки, «одягнені» у тканинні «кожушки» та причепурені розкішною вишивкою й візерунками з бісеру, перетворюються в руках Анастасії Бізонич у справжні шедеври, що нагадують знамениті Фаберже.

Великоднім декором закарпатка займається всього два роки, але за цей час майстерно опанувала різні техніки рукоділля. Більше про своє захоплення майстриня розповіла «Карпатському об’єктиву».

Подарунок для доньки

Захоплення вишивкою та намистом у пані Анастасії почалося з того, що донька виходила заміж і турботлива мати вирішила сама причепурити їй сукню до урочистої події.

«У 2023 році Мирослава вирішила офіційно оформити стосунки із Михайлом. Вони фактично жили разом уже 8 років, виховують двох дітей, але «розписані» не були. Одягнути обручки змусила їх війна. Зять казав: що завгодно може статись, і він не хоче, щоб його сини вважалися безбатченками, тож запропонував доньці піти до ДРАЦСу. Пишної церемонії не було, її ніхто й не збирався проводити. Був просто розпис і вечеря в кав’ярні  на 12 осіб. Сукню Мирося купила собі простеньку… вона хоч і біла, але не весільна. Мені ця святкова одежина зовсім не сподобалася. Але про якусь іншу донька і чути не хотіла. Тоді я запропонувала трохи її оздобити. На щастя, отримала схвалення. Я завжди мала хист до рукоділля, але перед тим, як братися до роботи, передивилася безліч різних майстер-класів, вивчила багато нових технік у пошуках ідей. Саме тоді і спало на думку використати напівкоштовне каміння, стрази та бісер у роботі. Мені це так сподобалося, що згодом захотіла ще щось прикрасити в такому ж стилі», – розповіла умілиця «Карпатському об’єктиву».

Сукня нареченій дуже припала до душі і щаслива мати зрозуміла, що повинна більш серйозно зайнятися бісерною вишивкою.

«Невдовзі я взялася за першу ікону. Теж для доньки. Працювала над нею два місяці, хоч вона й невеличка. Процес затягнув і в голові одна за одною зринали все нові й нові ідеї. Наближався Великдень і мені захотілось зробити експеримент із писанками. Через мережу придбала 10 дерев’яних заготовок, бісер і шовкові нитки. Із першими писанками впоралась швидко – практично за два тижні. Тоді закупила нові заготовки, знову взялась до роботи. Перші вироби дарувала рідним, подругам, колегам. Тішило, що вони подобалися всім без винятку. Це мене надихало і мотивувало творити далі. Працювала у вільний від основної роботи час. Вечори відтоді проводжу не за читанням дописів у соцмережах, а слухаю приємну музику і творю щось цікаве», – зазначила хустянка.

У доробку майстрині не тільки писанки. Бісером вона «пише» і картини, і створює брошки, і ялинкові прикраси. Але писанки займають особливе місце у серці Анастасії Бізонич.

«Важко сказати, скільки часу займає робота над одним пасхальним яйцем. Усе залежить від того, що саме на ньому буде зображено. Якщо мова просто про тканинну «обгортку» і невеличкий мереживний орнамент, можна впоратися і за вечір-два. Якщо ж потрібно вишити серйозний візерунок або повністю причепурити всю поверхню писанки бісером, то це може зайняти навіть тиждень і більше. Але я нікуди не поспішаю, працюю для себе, для власного задоволення, тож часозатрати для мене не мають жодного значення», – пояснює вона.

Крім власне намистин, майстриня причепурює свої вироби блискітками, різними камінцями, перлинами, самоцвітами, золотими нитками. Дерев’яні заготовки, як правило, обтягує оксамитом. Іноді декорує писанки мініатюрними іконками.

«Ідеї або знаходжу в інтернеті, або придумую сама. Є чимало готових схем, які є дуже корисними на початкових етапах роботи. Уже згодом можна додати фантазію і вигадувати щось самотужки. Але це вже тоді, коли є відчуття стилю і достатньо майстерності для того, аби втілити задум у життя. Працювати над писанками, як правило, починаю щороку в лютому. А над ялинковими прикрасами труджуся з жовтня до кінця грудня. У січні можу вишивати ікони чи картини. Улітку ж більше мудрую над брошками та різними заколками для волосся. Тобто, рік у мене розписаний. І таким чином навіть жити стало цікавіше. Є мета, є до чого прямувати, є куди рухатися. Вважаю, що якесь хобі корисно мати кожному!» – запевняє умілиця.

Найскладнішим пані Анастасія вважає у своїй роботі процес обтягування яйця матерією.

«На цьому етапі в хід ідуть усілякі шпильки. Часом навіть руки трусяться. Хвилююся… Принаймні це я найбільше не люблю робити, – зізнається вона. – Якщо оксамит натягнуто недостатньо сильно, на поверхні писанки можуть з’являтися складки. Якщо ж перетягнуто, шви можуть розійтися. Зшивати половинки, між іншим, не так легко, як комусь здається на перший погляд. Шви повинні бути рівненькими, акуратними, незважаючи на те, що їх потім маскую вишивкою».

Головне, як переконана майстриня, у роботі з бісером – не квапитися і робити акцент на якості, а не на кількості виробів.

«У моїй колекції близько 300 робіт. За два роки це зовсім небагато, хоча й не дуже мало. Писанки не продаю ніколи, тільки дарую. Це чудовий весняний сувенір для тих людей, які мають особливе значення у моєму житті. Неймовірно тішить, що мої зусилля цінує кожен, хто отримав від мене такий подарунок. Адже створення виробу ручної роботи – це не тільки затрати на підручні матеріали, але й як-не-як певний талант, уміння працювати з бісером, і, звісно ж… час. Радію, що наші земляки, навіть виїжджаючи за кордон, беруть із собою мої писанки. Дехто ж просить зробити «бісерне великоднє яйце», вже проживаючи далеко від рідної домівки. Отже, наразі мої роботи є в Угорщині, Чехії, Болгарії, Сербії, Німеччині, Канаді», – розповідає умілиця.

На майбутнє грандіозних планів хустянка не має, але вдосконалювати себе у рукоділлі однозначно має намір.

«Працювати з дрібними деталями мені легко. Я – майстер манікюру. Але ще ніколи не створювала габаритних виробів. Тому мрію про гігантську писанку. Уже скуповую для неї великі намистини різних кольорів, мереживо та інші підручні матеріали. Знайшла навіть людину, яка зробить мені заготовку. Щоправда, вона буде не дерев’яною, а з пінопласту. Цю писанку буду встановлювати у себе в холі у майбутньому перед Великоднем. Також хотілося б познайомитися в реальному житті з деякими майстринями з різних куточків України, з якими спілкуюся тільки через соцмережі», – зізнається Анастасія Бізонич.

Марина АЛДОН