Інна Качур «вишиває» склом квіти та ікони

Створювати прекрасне можна за допомогою будь-яких підручних матеріалів. Картину не обов’язково малювати фарбами… Декому на допомогу приходять звичайні шматочки скла. І такі полотна насправді не менш ефектні, ніж олійний живопис.

Інна Качур – не художниця, але обожнює творчість. Вона переконана, що у мистецтві може знайти себе абсолютно кожен, просто потрібно відшукати щось своє. Хустянка зізнається, що працювати з крихким склом непросто, але цікаво. І кожна її робота вражає елегантністю та витонченістю.

Чому закарпатка захопилася таким незвичним мистецтвом? Де шукає натхнення? Що потрібно вміти, аби створити картину зі скла? Про це та інше дівчина розповіла «Карпатському об’єктиву».

Мистецтво цікавило завжди

Інна займається творчістю з дитинства, але фах обрала зовсім не творчий – вона економістка. Утім у вільний від основного заняття час дівчина вже чотири роки поспіль створює за допомогою шматочків скла картини. Техніку вона сама називає «вишиванням».

«Я мріяла стати художницею, але батьки вважали, що це – несерйозно. Закінчила університет, знайшла хорошу роботу, виконала їхнє бажання і зрозуміла, що потрібно шукати час і для того, до чого завжди лежала душа. Трохи малювала олійними фарбами, трохи займалася рукоділлям. Але одного разу у Інтернеті натрапила на цікавий майстер-клас. Там професійний митець показував тонкощі роботи зі склом. Зацікавилася, почала пробувати й сама. Тим більше, що великих вкладень техніка не потребує. Одразу почало виходити непогано. Ось і «підсіла». Уже чотири роки, як «вишиваю» склом натюрморти, пейзажі та абстрактні композиції», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» дівчина.

Під майстерню Інна переробила власну дитячу кімнату. Каже, що поки дітей не має, займатиметься творчістю там. Якщо ж Бог пошле малят, бодай куточок для улюбленого заняття знайде абиде.

«Хоч помешкання в мене не дуже велике, а відходів під час робочого процесу чимало, це мене не засмучує. Рідні спочатку були не в захваті від моєї творчості, адже вся квартира була у шматочках скла. Мій творчий безлад найбільше дратував маму, яка є просто фанаткою чистоти. Проте з часом вона звикла і зараз навіть хизується подругам моїми картинами. Батько ж одразу мене підтримав і навіть приносив мені скляну тару для роботи, неодноразово купував акрилові або вітражні фарби для розпису деталей на полотні. Власну родину поки не створила. Однак впевнена, що творчістю буду займатися завжди. Можливо, колись іншою, але мистецтво живе в моєму серці», – зізнається умілиця.

Картину можна «вишити» й за день, а можна й за місяць

Для роботи шматочки скла Інна подрібнює і зберігає у спеціальних пакетах. Має інструменти для нарізання скла, його полірування.

«Під руками в мене й наждачний папір, і пінцет, і голка, і клей, і навіть молоток. Скло до полотна приклеюю, потім деталі підмальовую. Є й повністю не фарбовані роботи, з кольорового скла. Робота досить клопітка і затратна у часі. Невеличку картину можна зробити за добу. Із деякими великими працюю навіть більше місяця. Маю, наприклад, натюрморт із маками розміром 2 на 2 метри. Працювала над цією роботою ціле минуле літо. Але куди мені поспішати? Мене ніхто не підганяє. Творчістю найчастіше займаюся або вечорами, або у вихідні. Усе роблю виключно для себе і мрію, що колись відкрию персональну виставку десь у галереї та покажу світу свою творчість», – зізнається хустянка.

Картини дівчина не продає, іноді дарує поціновувачам свого таланту та друзям.

«За весь час створила близько двох сотень робіт. Велику частину роздарувала. Якщо колись наважуся на експозицію, ці люди нададуть мені картини для виставки, а потім знову заберуть їх додому. Продавати роботи ніколи не пробувала. Не впевнена, що змогла б, адже навіть відомим художникам зараз збути свої твори непросто. У людей мало грошей, більшість купують тільки продукти. Нелегкі часи наразі. Деякі картини я створювала конкретним людям у подарунок, бо їх така творчість щиро зацікавила», – наголошує умілиця.

Насправді дивовижні роботи Інни Качур захоплюють. Скло виграє дивовижними відтінками і переливається, надаючи картинам ще більш вишуканого вигляду.

«Якщо скло викладати шарами – спочатку темніше, потім світліше, вийде цікавий ефект, який ніколи не передати за допомогою фарб, – ділиться тонкощами закарпатка. – Якщо на картину посвітити ліхтариком, барви будуть переливатися. Є ще техніка художнього сплавляння скла «ф’юзинг». Вона також унікальна і в ній працює дуже мало митців».

За склом – на звалище

Майстриня зазначає, що у творчості не шукає легкого шляху і зазвичай у роботах поєднує одразу декілька технік

«Мені подобаються експерименти і я залюбки завжди пробую щось нове. Мене надихає можливість спробувати себе в чомусь раніше невідомому. Якщо виходить добре – результат окриляє. Якщо ж щось не вдається, переробляю до тих пір, поки не вийде бездоганно. Загалом робота зі склом не є легкою, бо воно дуже крихке. Не раз ранила себе, травмувалася, руки, пальці всі були у крові… Але це – мій шлях і мене він влаштовує», – стверджує вона.

Єдине, що завдає у творчості незручностей – постійні пошуки матеріалу для роботи.

«У нас вдома не пункт прийому склотари, не склорамочна майстерня, ми взагалі не вживаємо алкоголь… Тож скла мені постійно не вистачає. На жаль, доводиться збирати пляшки на берегах річки та на звалищах, випрошувати у знайомих. Але тішить те, що цим я роблю світ довкола себе чистішим, борюся із забрудненням природи, – із посмішкою розмірковує дівчина. – Таким чином зі звичайного непотребу я створюю гарні речі і це – мотивує та заспокоює!»

Нещодавно Інна почала створювати не тільки сюжетні картини, не лише настінні панно, але й ікони.

«Скляну ікону я вперше побачила декілька років тому в невеличкій капличці в Іспанії. Там була у 2019 році на відпочинку з подругою. Тоді ще я не займалася такою творчістю, як зараз. Утім ця робота мене дуже вразила і я завжди хотіла спробувати щось подібне відтворити. Довго не могла наважитися, бо до ікони потрібно підходити з чистими думками, без образ на серці. Але нещодавно таки спробувала. Вийшло непогано. Подарувала роботу знайомому священнику і він був від неї у захваті. Зараз у моєму доробку всього три ікони. Але надалі працюватиму в цьому стилі більш плідно», – каже дівчина.

А ще Інна мріє спробувати себе у художній ліпнині.

«Часто хочеться мати для картин гарні незвичні рамки. Не такі, як у всіх, а індивідуальні… неординарні… Утім у майстернях, як правило, пропонують традиційні. Ексклюзив відмовляються виготовляти. На жаль… Я ж бачу свої роботи у трохи іншому, більш стильному «обрамленні». Сама з деревом працювати не вмію, різьбою не займаюся, тож аби вийти з ситуації потихеньку пробую все нові й нові види мистецтва. Індивідуальні рамки можуть ще більше прикрасити полотна і стати не їхнім доповненням, а невід’ємною частиною. Якщо обрати правильну техніку, то можна створювати справжні шедеври», – переконана майстриня.

Особливо хочеться хустянці мати унікальні рамки до ікон.

«У своїй уяві я одразу промальовую, який кінцевий вигляд повинна мати робота. Якщо бодай одну деталь випустити, задоволення результатом буде неповним. От так у мене з іконами. Немає таких рамок, як мені хочеться. Тому замовила форми через Інтернет і робитиму «оздоблення» сама. А навчитися можна абсолютно всьому – головне мати бажання!», – переконана Інна Качур.

Марина АЛДОН