Ужгородка виготовляє дивовижних реалістичних птахів із шерсті

Майже немає такої людини, б не захоплювали птахи, їхня велич та здатність до польоту. Майстринь пернаті також не залишають байдужими і вони намагаються їх відтворити у своїх виробах.

Ужгородка Корнелія Баньої створює унікальні вироби ручної роботи із вовни. Вони надзвичайно реалістичні і натуральних розмірів. У її творчому доробку є навіть лелеки. Але найбільше майстрині подобається домашня птиця: курчата, качата, гусенята.

Тож як зробити іграшку ручної роботи з підручних матеріалів? Що надихає умілицю? Скільки часу займає така непроста робота? Про це та інше ужгородка розповіла «Карпатському об’єктиву».

На дотик вироби теплі і ніби живі

У минулому пані Корнелія – продавчиня. Рукоділлю навчилася сама, переглядаючи в інтернеті майстер-класи інших умілиць. Іграшки її надихнули, адже й сама є молодою мамою і жінці захотілося щось своїми руками зробити для донечки.

«До декретної відпустки я працювала в магазині. Коли ж народила Нельку, а вона в мене завжди була дуже спокійною, тихою – тільки їла і спала, не знала, чим зайнятися у вільний час, як реалізувати свій внутрішній потенціал. Багато переглядала у соцмережах різні вироби хенд-мейду. Найбільше захоплювати іграшки. Зацікавила техніка сухого валяння. Ознайомилася з тонкощами і почала пробувати. Для роботи потрібно небагато – вовна та голки. Матеріал, звичайно, замовляю на спеціальних сайтах. Там же купую для іграшок очі, дзьобики, носики, якщо це, наприклад, не пташка, а ведмедик. У такій техніці можна «виваляти» будь-що, не лише пернатих. Але птахи займають у моєму серці особливе місце», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» закарпатка.

Варто зазначити, що на дотик іграшки з вовни дуже м’якенькі, приємні, від них віє якимось теплом, вони справді, наче живі.

«Дійсно, вони не такі, як синтетичні магазинні вироби. У кожен виріб вкладено часточку душі. Якщо потримати в руках мою синичку, її навіть не хочеться відпускати. Вона зігріває долоні і випромінює позитив. Утім такі іграшки не для гри, вони більш інтер’єрні. Хоча якщо дитина бавитиметься з ними, не проблема, бо натуральна шерсть не викликає алергії. Тут головне, аби малюк не відірвав і не засунув у рот око чи дзьобик. Крім того, вироби намагаюся робити такими, аби розмір кожної іграшки був реалістичним», – наголошує умілиця.

За два роки, відколи ужгородка почала займатися виробами ручної роботи, вона зробила більше двох сотень виробів.

«Спочатку над іграшкою працювала довго, не було навичок, шерсть плуталась і неправильно збивалася. Але все приходить із часом, і майстерність також. Невелику пташку наразі можу зробити за 2-3 вечори. Над більшою роботою працюю і тиждень-два, а над серйозною великою – іноді і місяць-два, або й три. Але це мене не обтяжує, а навпаки – надихає, мотивує та приносить неабияке задоволення не лише результат, але й сам процес», – зізнається Корнелія Баньої.

Техніці декілька тисяч років

Процес валяння майстриня вважає доволі трудомістким, але переконана, що цікавішого хобі вона ніколи не мала.

«Загалом є техніка мокрого та сухого валяння. Я займаюся сухим. Існує навіть легенда, згідно з якою цей вид мистецтва був відкритий ще за часів Ноя…. випадково… У ковчегові вівці роняли шерсть і топталися на ній. Саме так виникли перші у світі килимки з вовни. Тож основи цього заняття за тисячоліття так і не змінилися. Зараз за допомогою цієї техніки створюють не лише іграшки, але й килими, брошки, сумки, рукавички, навіть картини. Головне – мати зручну для роботи поверхню і навчитися правильно збивати голкою шерсть», – каже пані Корнелія.

Тож як зробити таку дивовижну пташку з цього ніби звичного матеріалу?

«Для роботи потрібно купувати спеціальну вовну. Вона може бути фарбована, а можна брати білу і фарбувати її самостійно. Основу іграшки можна зробити з дерева, глини, дроту і потім обклеїти сам каркас шерстю, а можна використовувати для «тіла» й тільки вовну, надаючи матеріалу поступово потрібної форми. Лапки для пернатих я роблю з дротиків, обмотуючи їх також шерстю. Вовна може бути різною, найдорожчою є найбільш тонка і повністю очищена. Досвідчена майстриня може працювати і з середньою. Голки також потрібно купувати особливі, звичайні для шиття не підійдуть. Вони пронумеровані і варто купити цілий комплект. Також під руками добре мати спеціальну щітку для шерсті і голкотримач, аби можна було зафіксувати одразу декілька голок, щоб пришвидшити роботу. Під час валяння також тримаю щоразу перед очима фото з тваринкою чи пташкою, над якою працюю», – ділиться секретами жінка.

Найбільша пташка умілиці має висоті 125 сантиметрів, найменша – усього 6.

«Мої пернаті всі натуральних розмірів, тому перед тим, як приступати до роботи, я вивчаю максимально багато даних про них. Отже, скажімо, колібрі є найбільш крихітною пташкою. Її висота не перевищує 6 сантиметрів. Саме такою і повинна була її відтворити. Але найцікавіше мені було працювати над лелекою. Я просто обожнюю чорногузів. Пернатого робила на замовлення. Висотою він більше метра. Зізнаюся, було непросто, але результатом залишилася задоволеною. Більшість моїх виробів – сантиметрів 15 у висоту. Це – зріст горобчика, синички, снігура та більшості дрібних пташок. Маю серед робіт папугу корелу, довжина якого з хвостом 33 сантиметри. Але найчастіше в мене замовляють милих курчат та каченят. Та й сама обожнюю домашню птицю, тож залюбки працюю над такими іграшками», – стверджує ужгородка.

Вироби Корнелії Баньої є не лише на Закарпатті, але і в багатьох куточках України та в інших країнах.

«У мене замовляють пташок навіть американці. Розлетілися мої пернаті майже по всьому світу. Є, наприклад, в Угорщині, Чехії, Німеччині, Канаді, Англії, Франції, Італії, Аргентині. Замовляли сіру чаплю, шпаків, голубів, пелікана, ластівок, різних папуг, сову, соловейка, сороку, навіть зозулю. Найважче було працювати над пеліканом, бо в реальному житті я цю птаху ніколи не бачила. Але впоралась і досить добре та швидко», – стверджує закарпатка.

Є в доробку умілиці не тільки пернаті, але й різні милі тваринки.

«Я створюю й усіляких звірят, наприклад, лисичок, зайчиків, котиків, собачок, бегемотиків, вовчиків, рибок. Утім вони невеликі – сантиметрів 20-30. І лише виключно пернаті у мене не відрізняються у зрості від оригіналу. Чомусь одразу взяла для себе це правило і досі його дотримуюся. Тішить, що рідні підтримують, чоловік постійно купує матеріали, сестра шукає замовників, обоє батьків пишаються, а донечка охоче спостерігає за тим, як працюю, не заважає мені. Думаю, коли підросте, буде навіть допомагати», – запевняє жінка.

У творчості, як зізнається закарпатка, її найбільше надихає саме життя та розмаїття природи довкола.

«Досить вийти на вулицю, прогулятися набережними, Боздоським парком чи загалом будь-де і вже людина окрилена. А коли на Ужі лебеді, взагалі можу милуватися ними годинами. Між іншим, пару лебедів маю у себе вдома і їх не дарую та не продаю. Мене саму вони зігрівають і тішать», – зазначає вона.

На перспективу у пані Корнелії є, звісно, свої плани і умілиця охоче ними ділиться.

«Дуже хочеться створити павича. Знаю, що над цим птахом дуже багато роботи. Пір’я, наприклад, хвоста, має бути розкішним і над кожною пір’їнкою потрібно попрацювати окремо. Така робота може зайняти декілька місяців. Проте результат повинен бути шикарним. Поступово скуповую матеріали і ближча до літа маю намір почати втілювати в життя свою мрію. До труднощів готова і переконана, що впораюся!», – запевняє майстриня.

Марина АЛДОН