42848
13:51 21.022024

Валентина Гриньо створює унікальні авторські ляльки, наповнені тирсою

Цікаве 6758

Коли вона створила першу ляльку, почалася війна. Іграшку замовниця не забрала, бо виїхала до Польщі. Через 5 місяців жінка знайшла маму дівчинки і подарувала їй ляльку, аби малеча просто пораділа.

Сама Валентина Гриньо у березні 2022 року з Харкова переїхала на Закарпаття. Тут вона продовжує займатися улюбленою справою, продає іграшки, аби мати засоби для існування, але нерідко дарує свої дивовижні роботи діткам, які пережили страшні миті бомбардувань.

Чому харків’янка захопилася лялькарством? Як хобі стало професією? Скільки часу займає виготовлення однієї іграшки? Більше про своє захоплення пані Валентина розповіла «Карпатському об’єктиву».

За два роки іграшки роз’їхалися по багатьох країнах Європи

Колись пані Валентина працювала бухгалтером, потім – перукарем, а останні роки – тренером із йоги. Коли почалися карантини, постало питання про чергову зміну кваліфікації.

«Тренажерні зали, косметичні салони в ті часи не працювали. Крім того, у мене хворів чоловік, за ним потрібен був цілодобовий догляд. Я шукала ідеї, чим зайнятися, аби могла працювати вдома. Так натрапила на майстер-класи з виготовлення ляльок. На щастя, мене фінансово підтримувала донька, яка вже давно мешкає у Німеччині, але жити за її рахунок абсолютно не хотілося. Тож ідея з іграшками мені сподобалась. Почала пробувати, виходило непогано, але майстерність потрібно було вдосконалювати. На продаж такі роботи не виставляла, дарувала їх сусідській малечі. У січні 2022 року помер Іван, мій чоловік. Тож аби відійти від горя, почала ще більш інтенсивно працювати. Отримала перше замовлення від молодої мами з Києва. Вона просила зробити ляльку для 9-річної донечки. Це мене надихнуло і в лютому я закінчила роботу, написала Дарині, що іграшка готова до відправлення. Вранці вона відповіла, що почалася війна і вона виїжджає, але куди ще й сама не знала. У мене був новий шок. Розуміла, що й самій потрібно евакуюватися, лунали постійні сирени, доносилися вибухи. Було дуже страшно. На щастя, Оксана, сестра покійного чоловіка, покликала мене на Закарпаття. Я одразу погодилася і незабаром уже була у неї. Звісно, Юля благала переїхати до неї, але за кордон без знання мови мені не хотілося», – зізналася «Карпатському об’єктиву» майстриня.

Майже два роки харків’янка живе у Хусті. Знайшла і нових подруг, і нових клієнток на свої вироби, утім історія з маленькою киянкою не давала їй спокою.

«Продавати іграшки мені допомагає Юля. У Німеччині в мене, між іншим, найбільше замовлень. Там ручну роботу дуже цінують. Також купують іграшки в Австрію, Англію, Францію, Італію, Нідерланди, Канаду, Іспанію. Зараз моїми ляльками бавляться дітки у багатьох країнах Європи. Купують їх і дорослі у якості сувенірів, або ж у подарунок для рідних. Це б мало тішити, але я не могла забути свою першу клієнтку. Кілька разів писала Дарині, проте вона не відповідала. Нарешті аж у листопаді минулого року вийшла на зв’язок. Виявилося, що вони з Ангеліною у Польщі. Я попросила адресу і запропонувала подарувати дівчинці іграшку, адже колись вона на неї дуже чекала. Справді, коли Ангеліна побачила ляльку, аж розплакалася. Її мама мені відео надіслала. Назвала іграшку дівчинка на честь бабусі. «Тепер Юся буде моїм янголом», – казала вона, дякуючи мені за приємний сюрприз», – наголосила жінка.

Побачивши реакцію Ангеліни на ляльку, пані Валентина вирішила подарувати ще декілька своїх робіт діткам із родин внутрішньо переміщених, які наразі мешкають на Закарпатті.

«Я зрозуміла, що бути корисною іншим дуже приємно. Коли ті дівчатка їхали сюди, вони залишали двома все, свої іграшки в тому числі. Треба було бачити, як вони щиро дякували за подарунки! А як дбайливо ставляться до ляльок! Коли згадую ті зустрічі, на очі досі навертаються сльози. Робити сюрпризи мені подобалося завжди. Загалом подарувала малечі десятків три іграшок», – зізналася жінка.

Менше, ніж за тиждень, ляльку не зробити

Ляльки Валентина Гриньо шиє зі спеціального трикотажу. Це – доволі непростий процес. Обличчя ж потім розмальовує фарбами.

«Текстильні іграшки – це цікавий і популярний сьогодні вид хендмейду. Їх наповнюю або синтепухом, або звичайною тирсою. Дехто просить саме тирсу, бо каже, що в дитини може бути алергія не штучні матеріали. Хоча наповнювачі є й гіпоалергенні…. Але якщо комусь до вподоби саме натуральність, не заперечую. Розпис – щоразу індивідуальний. Вбрання – так само. Шити я навчилася сама, ще у школі, навіть курсів не закінчувала, просто спостерігала за бабусею, а потім вона показувала тонкощі, давала поради. Крім ляльок маю в доробку ще й янголят. Наголошу, що матеріал для пошиття має бути не хоч яким, використовую тільки особливу бавовну. Волосся – зі спеціальної пряжі, її замовляю через Інтернет. Вона може бути різних кольорів. Деколи з матеріалами, оскільки вони досить дорогі, допомагають мені волонтери, деколи – донька, деколи – родичі», – стверджує умілиця.

У середньому аби зробити одну ляльку, як переконує майстриня, потрібно витратити щонайменше тиждень часу.

«Створити іграшку ручної роботи – це довгий тривалий процес. За один вечір із таким завданням не впоратися. Наприклад, аби пошити та одягнути ляльку висотою 30 сантиметрів, я працюю цілий тиждень. Буває, що й довше. Найменша моя робота – 12-сантиметрове янголятко. Воно зараз в онучки у Німеччині. Найбільша – лялька Санні. Її я шила для 8-річної дівчинки з Нідерландів. Висота ляльки 80 сантиметрів. Вона одягнена у джинси та балонову курточку. Навіть зі шкірозамінника кросівки для неї робила. Робота в мене зайняла 3 тижні. Утім дитина залишилася дуже задоволеною», – зізнається пані Валентина.

За словами харків’янки, зазвичай «одягнути» ляльку за часом виходить довше, ніж пошити її саму.

«Коли замовляють якісь особливі наряди, над якими я раніше не працювала, доводиться добряче з ними «повозитися». Наприклад, іграшкова царівна повинна бути у весільній сукні, як у якоїсь фотомоделі, чи в капелюшку, як у принцеси Діани. Намагаюся відтворити образ максимально точно, але насправді це дуже непросто. Буває таке, що лялька в мене готова за 5 днів, а елементи її гардеробу доводиться шити два тижні. Або ж комусь до снаги в’язані речі… У такому випадку ще й за спиці треба братися, або за гачок. Іноді причепурюю одяг ще й вишивкою. Найбільше у лялькарстві мені подобається розмальовувати обличчя своїх іграшок. Найбільше не люблю працювати над взуттям», – запевняє жінка.

У кожному своєму виробі умілиця намагається відтворити певний характер, образ, передати якісь емоції.

«Я завжди прагну дізнатися максимально багато про дитину, якій буде адресовано іграшку, аби врахувати особливості її характеру, смаки, захоплення. Мені приємно, коли дівчинка потім каже, що лялька схожа на неї саму і не розлучається з нею. Прошу матусь показати декілька світлин дитини, аби «впіймати хвилю», скласти собі уявлення про малечу. Найчастіше, між іншим, ляльки замовляють для дівчаток у віці 8-12 років. Тому завжди у якості бонусу до ляльки додаю ще якусь невеличку іграшку – песика, котика, метелика, сердечко, декоративну подушку», – наголошує Валентина Гриньо.

Майстриня зізнається, що у роботі її надихають саме дітки, адже найбільше вона прагне подарувати радість саме їм.

«Я сама і мама, і бабуся. Тому знаю, якою щирою може бути радість у малечі. Неймовірно тішуся, коли бачу сяючу посмішку на маленькому обличчі! Часом дівчатка мене розчулюють до сліз. Щоразу, працюючи над новим виробом, хвилююся, дуже хочу, аби іграшка сподобалася дитині, намагаюся не тільки передати через неї тепло своїх рук, але і вдихнути у ту ляльку душу», – каже умілиця.

На перспективу пані Валентина мріє опановувати й нові техніки лялькарства, вдосконалювати навички та радувати малечу новими виробами.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах