Пухнастики: хустянка робить ялинкові іграшки з вати

Свої вироби Галина Синьо лагідно називає «пухнастиками». Навчилася їх виготовляти практично випадково. Якось у Львові на різдвяному ярмарку донька попросила купити прикрасу для ялинки місцевої рукодільниці. Саме від авторки і дізналася перші секрети. Потім були пошуки інформації в Інтернеті, перші експерименти та перші невдалі спроби змайструвати щось своїми руками. Утім поступово техніка вдосконалювалася та іграшки почали виходити все кращими і кращими.

Зараз хустянка вже декілька зим поспіль наряджає свою лісову красуню виробами, зробленими самотужки. І це – не тільки кульки, але й фігурки янголів, діток, сніговиків, милих дранончиків та навіть морозива.

Як же з вати можна створювати такі дивовижні роботи? Чи важко над ними працювати? Скільки часу займає виготовлення однієї іграшки? Про це та інше закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Вата – це лише оболонка

За фахом пані Галина – не художниця. Але перебуваючи з донькою у декретній відпустці, почала творчі експерименти. На подив для себе, виявила, що хист до мистецтва таки має.

«Я поїхала у справах із чоловіком та Ангеліною до Львова. Це було 5 років тому напередодні зимових свят. Там саме запрацював ярмарок і ми вибирали подарунки під ялинку. Доньці тоді було 2 роки. Їй дуже сподобалася лялька у вигляді дівчинки у білій довгій шубці з зайчиком у руках. Але коштувала вона тисячу гривень. Я купувати не хотіла, та Віктор розщедрився і таки придбав. Я ж розговорилася з авторкою. Виявилося, що вона навчилася створювати такі дивовижні вироби за допомогою майстер-класів, які знайшла у Інтернеті. Коли вона сказала, що іграшка з вати – не повірила. Адже уявляла звичайну вату, яку продають у аптеках. Насправді ж для рукоділля є спеціальний матеріал, технологія ж створення таких іграшок не нова, а дуже давня», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

Отримавши елементарну інформацію про іграшки з вати, закарпатка вдома почала шукати більше деталей, поступово знайомитися з технологіями і з матеріалами.

«Власне вата – це лише оболонка виробу, точніше – одяг. Там потрібно ще й навчитися працювати з полімерною глиною, аби виготовляти лялькам обличчя. Я це роблю за допомогою силіконових форм, а потім просто вручну розмальовую заготовки акриловими фарбами. Крім того, у майбутніх виробів має бути «скелет», до якого всі деталі кріпляться. Його найкраще скручувати з міцного дроту. Тобто це – шия, тулуб, руки та ноги. Усе це потім обмотую фольгою, кріплю голову і лише після цього починається процес «одягання» ватою. При цьому вату купую білу, потім її фарбую. Вона повинна висохнути і лише відтак є придатною для роботи. Загалом – процес довгий, потребує певних знань, фантазії та витримки», – запевняє жінка.

Перші ідеї для іграшок вона знаходила в Інтернеті, як і майстер-класи з виготовлення ляльок. Далі ж почала придумувати й сама.

«Потрібно мати декілька видів форм для облич. Один день я, наприклад, займаюся лише ліпкою. Інший – розмальовую обличчя, ще в якийсь – фарбую вату. Тобто не можна сказати, що зробити іграшку реально за 3-4 години. Це – мінімум декілька вечорів. Над першими я сиділа тижнями. Зараз весь процес займає приблизно 4-5 днів. Власне обмотати ватою виріб мало, його також потрібно ще підфарбовувати, причепурювати, доповнювати певними деталями. Одним словом, якщо комусь хочеться все і заразу – так не вийде!», – наголошує хустянка.

Сніговики, янголи та відмочки…

Іграшки пані Галини не лише гарні, але й легкі, важать по 40-50 грамів. Їхня величина в середньому 15 сантиметрів.

«Найменша моя робота – це крихітна морквина. Вона – 7 сантиметрів завдовжки. Найбільший Санта Клаус – 70 сантиметрів. Він стоїть у нас під ялинкою вже два роки. Працювала над ним цілих три тижні. Матеріали купую якісні, аби дитина не мала алергії навіть бавлячись із ними. Ангеліна має декілька не ялинкових ляльок, а для забавок і дуже їх полюбляє. Навіть пробує мені допомагати у роботі, скажімо, фарбувати вату. А от чоловік скручує мені «скелетики». Я дуже невміло користуюся плоскогубцями, а в нього це все – справа декількох хвилин. Тобто з боку родини маю і поміч, і підтримку», – запевняє пані Галина.

Найбільше закарпатці подобається працювати над сніговиками.

«Їм не потрібно ліпити обличчя, з ними небагато роботи. Сніговиків, між іншим, «ліпила» навіть донька. Також мені до снаги працювати над янголами. Але до цих виробів ставлюся дуже відповідально, беруся до роботи тільки тоді, коли в мене гарний настрій і виключно позитивні думки. А от відьмочок можу «ліпити» саме тоді, коли сердита, коли хочеться кричати. Мене така робота заспокоює, забути про неприємності. Англеліна каже, що моїми руками для неї оживають казки», – з посмішкою зізнається жінка.

За словами Галини Синьо, кожна іграшка для неї, ніби власна дитина, адже у всі вироби вкладає частинку своєї душі та тепло власних рук.

«Для мене авторські ляльки є в певній мірі живими. Вони ж не з конвеєра. Над їхнім створенням завжди працює реальна людина, яка передає виробу частинку себе, своєї енергетики. Тільки коли сама почала працювати над іграшками зрозуміла, що просила та львівська майстриня за свою ляльку зовсім небагато. Враховуючи затрати на матеріали та саму роботу – це ще й мало. Бо ж кожна прикраса виготовляється в єдиному примірнику, вона є неповторною!», – переконує вона.

У цьому році новорічне дерево родини Синьо оздоблюватимуть яскраві зелені дракончики. Над ними майстриня саме працює.

«2024 рік буде роком Дракона. Ангеліна дуже любить динозавриків. Тож нашу ялинку мають оздобити ці милі і добрі створіння. Вони в мене симпатичні і зовсім не злі! Раніше ніколи не робила цих міфічних тваринок. Наразі експериментую вперше! Ангеліна жартома називає їх «закарпатськими шарканями». Просто вони в мене навіть трохи кумедні виходять, але з характером. Їх зовсім не обов’язково вішати на ялинку, вони можуть стати окрасою каміну, полиці, столу, чи доповненням якоїсь композиції», – зізнається майстриня.

На замовлення пані Галина іграшки не робить, але деякі з них – дарує дітям подруг і знайомим.

«Я ніколи не продавала вироби. Мені важко з ними розлучатися. Я такий собі «плюшкін», який усе гребе лише собі. Тим не менше, деякі ляльки таки дарувала іншим. Донька подруги дуже мріяла про котика-пухнатсика, так я їй віддала зі своєї колекції іграшку, потім у дівчинки, яка товаришує з Ангеліною був день народження і донька захотіла їй подарувати зайчика, я погодилася. Ще одну ляльку «виклянчила» від мене сусідка. Одним словом, виробів 20 за чотири роки, що займаюся цією справою, таки віддала іншим безкоштовно. Але не шкодую, бо новим господарям вони принесли радість і щирі емоції!», – запевняє Галина Синьо.

На майбутнє у хустянки також є творчі плани і вона працює над тим, аби втілити їх у життя.

«Хочу зробити метрового оленя з вати під ялинку. Із ним буде багато роботи. але матеріали для нього потроху закуповую ще з літа. Це буде – найбільш грандіозний для мене виріб. Донька дуже мріє про таку іграшку під новорічним деревом. Маю вже й ідею, як саме над ним працюватиму. Можливо, чоловік ще зробить із дерева для нього сани і ми помістимо у них фігурку Санта Клауса. Єдине, поки не знаю, де зберігатиму таку велику іграшку влітку, бо будинок невеликий і місця для всього мало. Також дуже хочеться зробити різдвяний вертеп із ватними пастирями, янголами, маленьким Ісусиком та тваринками. На жаль, у цьому році вже не встигну, але до наступних свят, гадаю, впораюся», – стверджує закарпатка.

Марина АЛДОН