Ворон Ной Еміла Поповича розмовляє краще за папугу

Звичайні ворони, яких ми бачимо щодня – неймовірно розумні істоти. Вони наділені неабияким інтелектом та можуть виконувати прості команди не гірше за собаку. Але й пам’ять у цих пернатих також дуже хороша, вони можуть запам’ятовувати слова і розмовляти краще за папуг.

У цьому, зокрема, переконаний Омелян Попович із Виноградова. Його ручний ворон Ной живе в нього вже шість років і з маленького немічного пташенятка перетворився на справжнього красеня і розумника.

Як чоловікові вдалося навчити птаха говорити, де його підібрав, чому не відпускає на волю та що ще уміє ворон? Про це закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Врятував від загибелі

Колись Омелян Попович розводив папуг, навіть їх продавав, але розмовляв із них усього один жако Петя. Інші, хвилясті, жили у великому вольєрі цілою зграєю. Про свого улюбленця чоловік турбувався до самої його смерті. А прожив пернатий майже 20 років. Після цього вирішив, що більше птахами займатися не хоче і віддав своїх хвилястиків племіннику, який дуже просив хоча б одну пташку. Років 5 у виноградівчанина пернатих не було зовсім, аж поки не знайшов на вулиці під деревом безсиле пташеня у зубах у свого кота.

«Як Мікі украв із гнізда пташеня – не знаю. Може воно й саме випало, а він просто підібрав, але ніс його додому, як трофей. Малюк був живим, але дуже слабеньким. Я відібрав його у кота і практично вигодував, як свою дитину. Спочатку ми назвали його з донькою Чіллог, що угорською означає зірка, думали, що ворона – самочка. Потім пташеня оглянув ветеринар і сказав, що це – самець і в нього поламане крило, літати навряд чи колись зможе, – зізнається пан Омелян «Карпатському об’єктиву».

Так би ворон і залишився Чіллогом, якби не один дивний випадок.

«У мене вночі одного разу у ванній кімнаті стався потоп. Прорвало трубу. Дружина саме купалася, а я спав. Вона за мною гукала-гукала, та я не чув. Так мене розбудив наш ворон. Він товк мене дзьобом по обличчю. Лише після цього я зрозумів, що щось сталося. Я перекрив вентиль, полагодив усе, бо сам знаюся добре на сантехніці, а Марія почала називати нашого улюбленця Ноєм. То спочатку було ніби жартома, але згодом він звик до нової клички. Тоді йому було десь 6-7 місяців», – наголошує закарпатець.

Ной має свою клітку, але живе на волі, може будь-що робити в будинку. Крило зрослося, та літає він так слабо, що у дикій природі б не вижив. Крім того, птах не вміє здобувати собі їжу, бо в родині його годують усім найкращим.

«Я для Ноя пророщую зерно, годую його провареним фаршем, даю трохи сирого курячого філе, запарені вівсяні пластівці. Він обожнює товчені горіхи, терту моркву та яблука. Також купую йому вітаміни для птахів у ветеринарній аптеці. А ще він любить красти у мене з тарілки макарони. Чомусь йому вони дуже смакують, хоча пернатих потрібно обмежувати у борошняних виробах, хліб Ной не їсть зовсім. Коли мій ворон був маленьким, навіть мух йому ловив, тепер вони йому чомусь зовсім не смакують. Із котом Ной не дружить, коли в нього поганий настрій, може трохи поганяти його по кімнаті. Але особливих конфліктів між ними не виникає. Я можу з ним виходити на подвір’я, знаю, що нікуди не полетить», – стверджує чоловік.

Собаці дає голосові команди

За словами пана Еміла, дорослу ворону навчити говорити не можна, але якщо вам трапилася нагода підібрати пташеня і воно не зможе вижити у природному середовищі, пернатий легко засвоюватиме як слова, так і різні команди.

«Як і собаку, птахів потрібно заохочувати пригощаннями, хвалити їх. Пропонуйте улюбленцю лише те, що йому подобається найбільше. Вивчити харчові вподобання не складно, – зізнається Омелян Попович. – Між іншим, кажуть, що самці легше піддаються дресируванню, ніж самки. Пташенята грайливі, навчання має проходити без криків і в формі сумісної розваги. Протягом першого року життя гарантовано, що якщо ви повторюватиме птаху певні слова і показуватимете їхнє значення, він стовідсоткового заговорить».

Якщо з котом у Ноя дружби не вийшло, то з пуделем Сюзі у них справжня любов.

«Сюзанні чотири роки. Вона дуже мила, позитивно налаштована до всього світу. Ной її виховував із маленької. Багато чому собака навчилася саме завдяки нашому ворону. Вони можуть разом гратися годинами. Або носяться по хаті з м’ячиком, або ж бавляться собі у здоганяли. Ной кличе її, як людина, дає їй голосові команди. І вона його слухає! А от на Мікія таїть із дитинства образу. Певно, кіт таки причетний до якоїсь пташиної трагедії. І Ной цього не забув. Сам ворон може виконувати до 30 команд, може приносити різні речі, наприклад, запальничку, сірники, ложку чи виделку… Ніколи нічого не переплутає! Він швидко все запам’ятовує, вміє говорити словосполученнями, його фрази завжди доцільні, ніколи не вирвані з контексту. Якщо я питаю його: «Де мама?» він може точно відповісти чи на кухні, чи на вулиці, чи в кімнаті. Може й капризувати. Скажімо, прошу його: «Подай мені зубну щітку», на що він може відповісти: «Візьми собі сам!», – стверджує пан Омелян.

За словами закарпатця, може Ной і бешкетувати, але господар ніколи за пустощі його не карає.

«Якщо дивлюся телевізор, а ворон хоче побавитись і я не звертаю на нього уваги, може просто дзьобом витягнути шнур із розетки. Малим любив «точити» паркет та стіни. Зараз уже цього не робить. Може щось украсти і розбити, наприклад, дзеркальце, тарілку, чашку для кави. Загалом красти йому страшенно подобається. Особливо Марія сердиться, коли цупить у неї сире м’ясо, як вона, наприклад, готує його для відбивних… У такі миті Ной завжди поруч із нею, аби при першій же нагоді тихо потягнути собі ласий шматок і десь заховати під диван. Потім тільки чуємо, щось нестерпно сердить. Ворони ж такі, вони люблять їсти трупи. У них це – на рівні інстинктів. Проти природи ж не вдієш нічого! Я й не сварю його, тільки можу помахати пальцем і сказати: «Поганий хлопчик!». У відповідь він відповідає: «Сам такий!». Також він уміє імітувати звуки, чим дражнить Мікія, особливо, коли йому хочеться на вулицю!», – із посмішкою зізнається виноградівчанин.

А ще Ной добре розрізняє людей, відрізняє своїх від чужих, на декого може навіть напасти.

«Він завжди дуже не любив одного сусіда. Повсякчас намагався атакувати, коли приходив. А потім цей чоловік напився, вкрав у мене бензопилу ще й мало не побив. Ной ніби попереджав, але я не розумів цього. Тепер уважно спостерігаю за реакціями птаха на гостей. Він дає точні сигнали: кому можна довіряти, може сісти на руку чи на плече, а кому ні – може пощипати добряче дзьобом, – стверджує ґазда.

Свого улюбленця пан Еміл вважає членом родини, ворон навіть спить у спальні разом із чоловіком.

«У нього є імпровізоване гніздо на полиці. Воно зроблене з гілок дерев, як плетена корзина, вимощене соломою та гусячим пір’ям. Справа в тому, що коли Ной був пташеням, його потрібно було часто годувати, я вставав до нього по 6-7 разів за ніч. Тож він звик бути вночі неподалік мого ліжка. Тоді він сидів у картонній коробці, а пізніше я подумав, що пернаті мають жити у гніздах і змайстрував йому такий «ліжник». Тепер він увечері сам туди вмощується, як квочка. Хоча іноді може й заважати спати, коли має нестерпне бажання побалакати», – запевняє Омелян Попович.

Закарпатець дуже пишається високими інтелектуальними здібностями свого підопічного і стверджує, що з усіх своїх домашніх улюбленців Ноя любить найбільше.

Марина АЛДОН