Від екоторб до ікон: миколаївчанка виготовляє на Закарпатті унікальні речі з бісеру

Протягом останніх двох років через військові дії на Закарпаття переїхало чимало мешканців інших областей України. Тут вони зіштовхнулися з проблемою безробіття, яка є вже давно звичною для місцевого населення. Часто переселенці не можуть реалізувати себе у обраній професії і частина з них починає щось нове, нерідко мотивуючи до важливих змін навіть самих закарпатців.

Олена Петрова з Миколаєва живе у Хусті. Роботу за фахом знайти не могла, та й розуміла, що для представниці авіаційної галузі в маленькому містечку її навіть шукати марно. Тому одразу замислилася про те, що потрібно стартувати в житті з нуля. Пригадала, що колись бабуся навчила її шити, вишивати та виготовляти різні речі із бісеру. От саме цим дівчина і зайнялася.

Що саме надихнуло взятися за бісероплетіння? Скільки часу потрібно витратити на один виріб? Чи багато коштів необхідно вкласти, аби закупити матеріали? Про це Олена розповіла «Карпатському об’єктиву».

Для мами – сукня, для сусідки – екоторба

У березні минулого року Олена разом із матір’ю-пенсіонеркою та батьком-інвалідом переїхала до Хуста. Втекла від обстрілів. Квартиру одразу ж родина винайняла, хоч волонтери пропонували соціальне безкоштовне житло.

«Батько у мене не ходячий, нам потрібно було підшукати приватний будинок, аби він міг вільно пересуватися на візку, побути на свіжому повітрі хоч трохи. В умовах хостелу чи соціального центру довелося б жити десь на якомусь поверсі і тато б не міг навіть руками трави торкнутися. Він став би цілковито ізольованим від світу. Цього нікому з нас не хотілося. У Хусті ж ліфтів немає, як у Миколаєві. Вдома він спокійно навіть за покупками їздив… Ми розуміли, що житло треба шукати самим. Знайшли доволі швидко. Це – невелика, але простора і затишна хатинка на околиці міста. У нас є своє подвір’я, сад, город, альтанка, де любимо сидіти вечорами… Крім того, довкола фантастична природа, хороші сусіди», – поділися думками з «Карпатським об’єктивом» дівчина.

Однак на Закарпатті Олена зіштовхнулася з серйозною проблемою – не могла знайти роботу.

«Мама теж була не проти підробітку, але ж вакансій недостатньо. Немає місць для молодих, а де вже про пенсіонерів говорити! Тож я зрозуміла, що доведеться кардинально змінювати життя, щось робити самій, брати, як кажуть, бика за роги і власними силами «кувати» своє щастя, себто, дбати про особистий заробіток», – зізналася вона.

Розуміння того, чим саме зайнятися прийшло не одразу.

«Аби відкрити бізнес, потрібен стартовий капітал. А де ж мені його було взяти? Аби перекваліфікуватися, потрібен час. А кошти нам були необхідні вже. Я не могла жити за рахунок батьків-пенсіонерів. Аж тут одного разу нові друзі мами покликали її на весілля до дочки. У неї була паніка, бо не знала, що одягнути. І тут мене осінило! Ми купили їй у секонд-хенді сукню за 30 гривень, на 120 гривень я накупувала різного бісеру і зробила для неї такий наряд, що вона б і за 300 євро не придбала! Мама повернулася з весілля дуже задоволена і всім розповіла історію своєї сукні. Наступного ж дня я отримала своє перше замовлення – зробити для сусідки екоторбу. Вона просила малюнок з леками, або журавлями, аби був символ України. От із тієї миті я й почалася займатися творчим зароблянням грошей», – із посмішкою пригадує Олена.

Рукоділля потребує великих часових затрат

Миколаївчанка каже, що працювати з бісером доволі затратно, бо він дорогий, утім речі, виготовлені з його допомогою, стають настільки гарними, що вкладення можна швидко повернути.

«Працювати з намистинками – задоволення не з дешевих, до того ж, це займає багато часу, бо робота клопітка. Але й коштують такі вироби відповідно доволі дорого… Наприклад, за один вечір ікону вишити нереально. Для цього потрібно щонайменше два тижні, навіть місяць! І це при тому, що у вас є матеріал відповідних кольорів і час для ручної праці. А от, для прикладу, ґердан, можна виплести за два вечори. Щоправда, перед тим, як братися до роботи, довелося передивитися чимало усіляких відео уроків. Багато чому мене навчила покійна бабуся, тому, дякуючи їй, мені не складно, маю творче бачення, не боюся експериментувати», – зізнається Олена Петрова.

Загалом час, витрачений на роботу, на думку дівчини, залежить від складності малюнка, його розмірів та багатьох інших чинників.

«Останнім часом у роботі мені допомагає і мама, і навіть батько. Руками він може виконувати різну фізичну роботу, навіть радіє, що має можливість бути корисним. Я, крім бісероплетіння, ще й підробляю різними продажами у Інтернеті, працюю у одній столичній компанії менеджером дистанційно. Але цю роботу вдалося знайти тільки два місяці тому. А раніше жила виключно з того, що виготовила власними руками», – стверджує вона.

Вишиває бісером на замовлення Олена і картини, і виплітає з бісеру різні прикраси – сережки, браслети, чокери, краватки. Каже, що збути товар нескладно, бо всі її роботи – ексклюзивні, зроблені у єдиному примірнику.

«Найбільше мені подобається створювати такі речі, які можна прикрасити орнаментом. Особливо до душі квіткові. Механічна праця навіть допомагає стрес знімати. Людина просто відключається від усього, забуває про проблеми. Для мене вечорами бісероплетіння – це справжня медитація, релакс, заспокійливе. Часом знайомі просять оздобити вже готові речі. Це – не так цікаво, як щось робити з чистого аркуша, але нікому не відмовляю, бо не хочу нікого засмутити. І потім так приємно, коли замовники дякують, хваляться, що ці роботи полетіли до Америки чи до Чехії», – зізнається миколаївчанка.

Найскладнішим виробом, над яким Олена працювала більше місяця, майстриня вважає сумочку для подруги.

«Дівчина замовила коктейльну сумочку. Потрібно було одразу багато намистин певного кольору. Я замовила. Два тижні чекала. Потім ще місяць працювала над виробом, бо мала й інші замовлення. Загалом вийшло трохи не те, що хотілося, але Наталка залишилася дуже задоволеною. Їй сподобалося і для мене це – головне», – стверджує дівчина.

Наразі вже без бісеру свого життя Олена не уявляє, каже, що чим би не займалася у перспективі, завжди знаходитиме вільну хвилинку для творчості.

«Мене захопило мистецтво плетіння з намистин. Придбала собі вже й спеціальний верстат, маю багато різних схем, придумую нові і сама. Завжди хочеться створити щось цікаве, таке, чого ще ні у кого немає. Приємно, що моя родина мене підтримує, мотивує, допомагає. Тішуся, що маю багато нових хороших друзів, які нерідко власним коштом, аби мене підтримати, закуповують потрібні матеріали. Це дає віру в себе і в те, що моє хобі цікаве людям, що мої роботи їм подобаються. Раніше й подумати не могла, що працюватиму з бісером», – переконує вона.

Є в Олени і мрії, але поки що втілювати їх у життя вона не готова.

«Дуже хотілося б відкрити на Закарпатті сувенірну крамницю, аби там продавати не тільки власні вироби, але й продукцію інших хендмедерів, аби були якісь творчі зустрічі, знайомства, посиденьки, де б можна відпочити душею і поспілкуватися з людьми, які мають подібні хобі, дізнатися більше про них, показати себе. На жаль, у мене творчих знайомих мало, тому хочеться розширити коло спілкування саме в цьому напрямку. Крім того, мрію, аби нарешті закінчилася війна, аби в нашій державі знову запанував мир, щоб не гинули діти і не плакали за синами матері!», – наголосила миколаївчанка.

Загалом бажання у дівчини цілковито реальні і хочеться їй щиро побажати, аби все здійснилося!

Марина АЛДОН