Друге життя пластику. Закарпатка створює дивовижні речі із ПЕТ-пляшок

Зараз весь світ усвідомлює, яку загрозу для планети становить пластик. Оскільки він розкладається дуже повільно: 450-1000 років, а утилізується дуже низькими темпами, постає питання, що з ним робити. Закарпатські екоактривісти постійно б’ють на сполох, адже в області досі немає жодного переробного заводу, а товарів у пластиковій упаковці стає все більше і більше.

Тож що робити з ПЕТ-тарою? Роздільний збір відходів питання до кінця все одно не вирішує… Тож багато хто починає замислюватися про те, аби не викидати пляшки, а щось із них робити. Саме такої думки і Валерія Калинич із Тячева. Вона навчилася давати ПЕТ-пляшкам друге дихання і поділилася з «Карпатським об’єктивом» ідеями, де і як у господарстві використати те, що більшість вважає непотребом.

Надихає саме життя

Екоактивісткою себе 47-річна за карпатка не вважає, утім до природи ставиться завжди дбайливо і час від часу навіть долучається до різних екотолок. За фахом пані Валерія – дизайнерка, тож її багата творча уява дозволяє їй точно відтворити задумане, використовуючи для цього будь-які підручні матеріали. А надихнув її, як каже сама, на створення пластикових саморобок, сусід.

«У мене був сусід – дядя Міша, просто неймовірна людина. У свої майже 70 усе робив сам, мав просто золоті руки. Він із дерева всяке змайструвати вмів із металу, усе полагодив, усе підремонтував… Коли виходив із ладу якийсь побутовий прибор, завжди до нього бігла за допомогою… І от одного разу його дружина запросила мене попити каву, мовляв, її ґазда саме завершив будівництво альтанки, тож похвалитися хоче. Сказати, що я була вражена побаченим – це нічого не сказати! Просто шедевральна споруда з узорами стояла у саду цієї родини і милувала очі. Але головне, що зроблена вона була з пластикових пляшок, наповнених піском і скріплених між собою цементом. Три роки дядя Міша збирав ПЕТ-тару. Я й сама йому всю свою приносила і ось – альтанка готова! На жаль, уже два роки, як сусіда немає серед нас, а його жінка виїхала торік до сина в Угорщину, будинок продала і купила хату якась сім’я із Харківщини. Не знаю, чи «жива» ця альтанка, бо там мешкають нові люди і ми з ними поки що не пересікалися, не спілкувалися. А ще дядя Міша мав на городі досить велику теплицю з пластику. Вона була простенькою, але дуже ефективною. Тож я замислилася, що також можу щось робити із власного непотребу, а не просто викидати мотлох у сміттєву урну», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» Валерія Калинич.

За словами жінки, покійний сусід надихнув на творчість не лише її саму, але й інших людей.

«У мене кум є дуже допитливий. Він меблями займається вже багато років. Коли я повела їх із кумою подивитися на диво-альтанку, він одразу запалився, аж у очах іскри заблистіли. Сказав, що відтепер пластик не викидатиме, бо це – дуже корисна річ у господарстві. Зараз робить стільчики для саду із пластикових пляшок, столики всякі та ліжники. Навіть доріжки між грядками кришечками повикладав, аби ходити було легше й не заростали травою. Але пластикові вироби у нього не для продажу, а для себе та сім’ї. Технологія проста: пляшки потрібно скріпити між собою, попередньо наповнивши чимось, щоб не втрачали форму, це може бути звичайний річковий пісок, для прикладу, а потім обтягнути чохлом із матерії. Одна знайома також почала експериментувати і наразі робить світильники з пляшок. І вони в неї виходять набагато кращі за ті, які продають у магазинах! Ексклюзив справжнісінький! Тобто, не я одна надихнулася. Тепер же підштовхнути до творчості мене може будь-що. Саме життя дає теми для створення чогось цікавенького. Це можуть бути, як усілякі статуетки, так і різний декор для дому», – зізнається закарпатка.

Прикраси повинні бути сезонними

Перший виріб із пластику пані Валерія зробила два роки тому. Це був невеликий метелик для оздоблення квіткового вазону.

«Пластик має унікальні властивості і під дією нагрівання може змінювати форму. При умілому використанні це – своєрідний пластилін. Тобто ви вільно вирізаєте з нього практично все, що забажаєте, згинаєте легко, фарбуєте акриловими фарбами чи лаком і отримуєте бажане. Якщо користуватися ще й полімерною глиною, можна виготовляти взагалі шедеври. Над першим метеликом працювала майже добу, бо не розуміла тонкощів роботи з матеріалом. Потім посиділа в Інтернеті, почитала всілякі матеріали, глянула на досвід інших, помилувалася їхніми рукотворними дивами і зрозуміла, що також зможу творити прекрасне, робити світ довкола себе чистішим і гарнішим. Тим більше, що бажання мала величезне!», – зізналася вона.

Мешканка мальовничого Тячева стверджує, що не шкодує про те, що захопилася «пластиковою творчістю», адже матеріал є абсолютно безкоштовним.

«Якщо ви зіпсували пластикову пляшку – це не проблема, адже ви за неї окремо не платили. І це – вже великий бонус! Тому варто експериментувати. Вперше не вийшло, вдруге – неодмінно буде краще. Із пластику я роблю іграшки для онуків, фігурки для саду, плету кошики для білизни, підставки для фруктів, майструю годівниці для птахів, бокси для брудної білизни, різне кухонне приладдя. Загалом є такі роботи, на які витратила і 10 хвилин часу, але й є такі, над якими працювала і по 2 місяці. Але хендмейд – тільки хобі, а не основне заняття. Тому однозначно стверджувати, що один виріб можна зробити за тиждень, інший – за два вечори – не можу. Тут уже як поталанить вивільнити хвилинку і як багато у мене на той момент у запасі матеріалу. ПЕТ-тару я іноді збираю у лісах чи біля води, дещо приносять мені знайомі. Інколи вони навіть замовляють щось із виробів для себе», – стверджує пані Валерія.

Свої клумби закарпатка теж причепурила різними пластиковими «тваринками» і вони в неї «цвітуть» цілий рік.

«Люблю робити з пляшок різні квіти для саду. Взагалі рослини обожнюю, тож мені хочеться, аби цілий рік у нас було літо. Особливо подобаються маки, іриси, соняхи та тюльпани. Їх у мене найбільше. Звісно, прикраси мають бути до сезону, тож маю і зимовий декор, скажімо, кульки для ялинки, яка росте в нас перед хатою і яку до Різдва щороку прикрашаємо, і пластикові «писанки» для того ж дерева до Великодня, і… так би мовити… демісезонних зайчиків, котиків песиків, лисичок, їжачків, ведмедиків та усіляких пташок», – запевняє жінка.

А ще… Валерія Калинич полюбляє долучати до роботи малечу.

«Я провожу безкоштовні майстер-класи для малят. Переважно тоді, коли в діток канікули у школі, аби мали чим зайнятися і щоб уміли цінувати природу, не засмічували її пластиком. Це дає їм розуміння своєї ролі в охороні довкілля і в той же час спонукає до креативного мислення, допомагає проявляти фантазію та майструвати. На мою думку, уроки трудового навчання у школі повинні б бути саме такими. У мене самої двоє онуків, вони ще дошкільного віку, але дуже люблять мені допомагати щось майструвати. Тож я зрозуміла, що можу зацікавити своїм хобі й інших дітей і одночасно робити корисну справу. Малечі дуже подобаються такі заняття і часом вони роблять таку красу, що дорослі повірити не можуть, що все це зроблено руками дитини», – каже вона.

Утім багатьох хвилює ще одне питання: а що робити з кришечками із пляшок… і закарпатка знає, як їх правильно використати!

«Про раціональне використання кришечок я думала з самого початку. Сусід дядя Міша ними виклав у альтанці підлогу, тобто сформував дуже гарний орнамент, просто опускаючи «закрутки» у бетон, а потім покривши поверхню лаком. Вийшла така казкова мозаїчна плитка. Тож я одразу замислилась, що буду з ними робити сама. Варіантів багато. Першими кришечками, коли почала працювати з пластиком, декорувала квіткові горщики для саду, потім почали з’являтися нові ідеї. Наприклад, просто склеюючи їх між собою, можна створювати предмети для оздоби інтер’єру. Що з них роблю особисто я? Маю декілька корзин для сміття, зроблених саме з кришечок, годинник для коридору, декілька іграшок-роботів для моїх хлопчиків і масажний килимок. Крім того, обклеюю ними сарай, аби в майбутньому перетворити його на казковий будиночок. Загалом тут усе залежить від людської фантазії, адже застосування можна знайти всьому, як і перетворити непотріб на вторинну сировину для виготовлення нових гарних речей!», – зізналася пані Валерія.

Марина АЛДОН