Де цієї весни одягається найбільше закарпатців і чому

Весна… і багатьом закарпатцям хочеться оновити гардероб. Утім у брендових бутиках черг за тим, щоб приміряти обновку, чомусь немає. На ринках також покупців практично одиниці. А от біля магазинів із одягом із Європи зажди гамірно і людно…

Якщо колись у секондхендах одягалися найбідніші, то зараз там можна побачити цілком забезпечених людей. Чому вони надають перевагу покупкам вживаних речей? Невже наші краяни настільки збідніли? Чи є інше пояснення? Де ж одягається більшість мешканців області? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Вигідний бізнес

Марія – продавчиня одного з магазинів секонду у Хусті. Працює там уже два роки. Каже, що знає в обличчя усіх постійних клієнтів.

«Є в мене гуртовики. Вони приходять щодня. Але найбільше скуповують краму в останній день, коли ціни найнижчі. І не тому, що їм немає у що одягнутися. Зазвичай товар вони везуть у села і там продають. На цьому можна непогано заробити. Дехто займається продажем через Інтернет. І це – цілком нормально, адже роботи немає, а людям потрібно як у щось одягатись, так і з чогось жити, – розповідає жінка «Карпатському об’єктиву».

Звісно, так роблять не далеко всі. Дехто відкриває власні «точки збуту» не перекуповуючи речі, а самотужки відправляючись за ними навіть за «тридев’ять земель» за кордон. Хоча наразі у цій ніші конкуренція досить висока, але заробити на перепродажі все одно вдається багатьом, у кого є підприємницька жилка. Щоправда, часто купувати одяг доводиться всліпу, у величезних мішках.

«Я привожу собі сама товар. Їжджу за ним до Німеччини. У «тюках» може бути й дорога норкова шуба, і такий мотлох, що на ганчірки хіба що годиться. Але якісні речі завжди перекривають витрати. Є нові брендові вироби з етикетками. Є іграшки відомих виробників. Є речі для побуту та інтер’єру. Не завжди людей цікавить тільки одяг. Утім у містах ринок дуже переповнений, тому торгувати мушу у селах, де конкуренція мала або її немає взагалі. Найкраще розходяться товари для дітей. Малюки ростуть і їм постійно потрібно купувати новий одяг. Скажімо, курточки, кросівки, спортивні костюми не застоюються ніколи, – зізнається Маргарита Антонь, власниця однієї з «секонд точок». – Активно купують і постільну білизну, занавіски, скатерті. Якщо сезонний товар не придбали, або відкладаю до кращих часів, або віддаю бідним. Є в мене такі знайомі, кому сама приношу додому одежу безкоштовно – як дитячу, так і дорослу. Це – бідна багатодітна родина. Часом і продукти їм купую. Треба ж допомагати іншим. Утім є в мене клієнтки і такі, що можуть собі дозволити купити брендові речі навіть за 300-500 доларів, проте купують у мене, бо тут дешево.

За словами жінки, є люди просто шопоголіки, які не можуть щось не купувати і хоч у них шафи вже не закриваються, але вони все одно вирушають у пошуки чогось нового…

«Маю подругу, у якої одягу стільки, що магазин може відкривати. Більше ніж 2 рази вона жодну річ не одягає. Любить бути завжди модною і не шкодує на це коштів. Але потім свої наряди роздає всім знайомим… бо звільняє місце для покупок. Каже, що двічі на рік по 3-4 міхи викидає. Ну… якщо в когось азарт до покупок, то це особиста справа. Але такі жінки є… і не вона одна така!», – зізнається пані Маргарита.

А що кажуть покупці

Багато хто покупки вживаного одягу пояснює тим, що на новий просто не вистачає коштів, а купувати китайські вироби ширвжитку не хочеться.

«У магазинах усе якісне коштує шалених грошей. Я ж заробляю не так уже й багато. Маю двох дітей, їх теж одягнути потрібно. Чоловік працює за мінімалку, часто хворіє, доводиться купувати дорогі ліки. На ринку більшість одягу низької якості, що втрачає колір, або розходиться після першого ж прання. От і секендхенд залишається найбільш оптимальним варіантом, де завжди вдається знайти щось якісне і при цьому не за всі гроші. Там одягаюся і сама, і купую необхідне для своєї родини», – зазнається хустянка Оксана Ковальчук.

Такої ж думки і Ірма Попочич.

«Я пенсіонерка, – переконує вона. – Уже не велика модниця, але все ж – жінка. Тому хочеться мати хоч більш-менш пристойний вигляд. На дорогі магазини коштів не вистачає, а тут за невелику суму можу купити собі багато речей. Особливо вигідно брати в останній день. Одяг тут на вагу і літніх нарядів можна за копійки цілу купу собі підібрати. Тут навіть молоді багато, підлітків… вони знаходять собі кросівки фірми «Adidas», куртки «Roberto Cavalli». Є переселенці, є мами, які купують діткам іграшки. Є й багато чоловіків, які сорочки беруть, кофтини всякі, джинси. До речі, пенсіонерів у секондах чомусь саме найменше», – переконує жінка.

Мирославу 24 роки. Він також одягається у «магазині одягу з Європи» і вважає, що не бачить у цьому нічого поганого.

«Через війну зросла бідність у всій Україні. Багато хто втратив не лише роботу, але й житло, рідних. Зараз навіть на Закарпатті люди стараються купувати лише необхідне. Чоловіки не можуть поїхати на заробітки за кордон, тож і жінки стали більш заощадливими. Так, мені хочеться підтримати вітчизняного виробника і я знаю, що не від добра у секондхендах черги. Утім вірю, що все зміниться на краще. А принаймні поки що я без сорому приходжу в такі магазини, купую те, що подобається. У мене двоє синів-близнюків і зараз дружина вагітна третьою дитиною. Для донечки уже також придивляюся до нарядів, хоча вона ще й на світ не з’явилася. Повірте, секонд – це не лише економія, для декого такі крамниці – навіть стиль життя!», – наголошує чоловік.

Є й противники вживаного одягу

Однак скільки людей – стільки й думок. Тож і не дивно, що далеко не всім подобається купувати вживані речі.

Хустянка Оксана Подоляк вважає, що краще мати одну кофтину, ніж десять, але нову.

«Я не хочу ні за ким ніщо доношувати, – каже вона. – А може та річ була на покійнику і я вберу в себе якусь негативну енергетику? Звісно, це забобони. Але… у всьому світі у секондах одягаються тільки найбідніші категорії населення. У мене немає багато одягу, але речі я собі купую виключно у магазинах. Нехай навіть наряди середньої якості, не брендові. Та ті ж, скажімо, джинси не мають специфічного запаху, мені не соромно в них піти ні на роботу, ні у кафе з друзями. Знаю, що до мене їх ніхто не одягав, а тому вони точно тільки мої. Коли набриднуть – спалю, порву на ганчірки, але так само нікому не віддам!».

Підтримує жінку і Олексій Томишин, пенсіонер.

«У мене алегорія на хімію. Колись жінка купувала якісь вживані речі, але я їх ніколи не одягав. Навіть пере мені дружина виключно господарським милом, бо ті всі дорогі порошки у мене викликають задишку. Ми не купуємо дорогих нарядів, одяг взагалі мені потрібен тоді, коли старий зношується. Тому не можу сказати, що весь статок іде на гардероб. Отоварюємося на ринку. Там вибір широкий, вартість товарів помірна», – запевняє він.

Інна Король теж не є прихильницею секондів. Вона надає перевагу Інтернет-магазинам.

«Більшість із того, що маю, купила на спеціальних сайтах. Зараз купувати через Інтернет дуже вигідно. Вибір – просто шалений. Якщо товар не підійшов за розміром, чи просто не сподобався, його можна повернути, гроші продавець або знову перекаже на картку або замінить виріб на інший. На мою думку, зараз покупки в мережі зараз найбільш вигідні. Найкраще із одного сайту замовляти декілька речей, або підключати друзів, аби дешевше обійшлася пересилка. Я «підсадила» усіх подруг і жодна з них ніколи не пошкоджувала. На спеціальних сайтах купую все – починаючи від білизни – закінчуючи теплим верхнім одягом та взуттям. Усе модне, нове, сучасне і ексклюзивне», – стверджує дівчина.

Як бачимо, закарпатці вдаються до покупок усіма можливими шляхами і роблять вони це у різних місцях. Хоч за статистикою, обсяг продажу одягу і зменшився протягом останнього року, та все ж людям потрібно у щось одягатися, тож і купувати вони змушені. І що цікаво, головне, що об’єднує більшість наших краян – це бажання не переплатити і при цьому придбати гарну річ.

Марина АЛДОН