На Тячівщині до Великодня господині печуть аж 12 пасок

Закарпаття – край дуже багатий на різні традиції. І, що цікаво, часом у кожному селі вони є власними та унікальними. Найчастіше це пов’язано з релігійними святами – Різдвом та Великоднем.

Пасхальні коржі ґаздині всюди випікають за власними рецептами, однак десь при цьому для того, аби замісити тісто, використовують дерев’яний посуд, десь – металевий, десь читають молитви, десь – взагалі просто хрестять пальцями борошняні вироби перед тим, як підправляти у піч, хтось пече паски вдосвіта, хтось же – удень або навіть уночі.

Особливо багата на звичаї Тячівщина. Тамтешніх майстринь та господинь можна слухати годинами і щоразу почути від них щось нове! Тож «Карпатський об’єктив» дізнавався тонкощі передвиликодніх приготувань до однієї з ґаздинь із села Вонігово.

Двох однакових пасок не повинно бути

Даніела Рак – молода господинька, яка з нетерпінням чекає Великдень. Зізнається, що це свято – її улюблене. Паски у селі багато хто пече у спеціальних печах на дровах. Вони, як правило, розташовані не в хатах, а на подвір’ї. Усюди ставляться до як приготування тіста, так і до його випікання дуже відповідально.

«Є родини, які, звісно, купують символ Великодня, але більшість жінок усе ж випікають паски власними руками. У цей день не можна на когось тримати образу, перебувати у поганому настрої. Бажано зранку помолитися, помитися і бути чистим як фізично, так і духовно», – каже дівчина «Карпатському об’єктиву».

Господині в селі, як правило, для роботи з тістом використовують унікальні старовинні рецепти, які передаються з покоління до покоління протягом багатьох років.

«Кожна родина випікає 12 пасок – за кількістю апостолів, учнів Ісуса Христа. Так у нас у селі роблять усі. Усе це, як правило, з’їдається, бо гостей на свята у кожного багато. Приходять без запрошення, головне – аби господарі були на той час вдома. Крім того, обов’язково слід провідати хрещеників, віднести їм подарунки та писанки. Паски печуться увечері в четвер, деколи процес триває до пізньої ночі. До формування віночків, пташок, хрестиків нерідко жінки залучають дітей, малечі дуже подобається бути причетним до процесу створення великоднього дива. Кожна паска прикрашена оригінально, двох однакових ні у кого точно немає та й не повинно бути. Виріб має вийти пухким, м’яким, повітряним, ароматним», – запевняє вона.

За пасочками треба стежити, щоб добре пропеклися

Закарпатка охоче поділилася і одним із рецептів паски, при цьому наголошуючи, що кожна ґаздиня знає їх декілька, але завжди має свій улюблений.

«Дехто пече для діточок солодкі паски, але в нас зазвичай вони солоні. Не треба скупитися на продукти, усі вони мають бути якісними і натуральними, аби паска вийшла смачною і довго не черствіла. Отже, беремо 700 г борошна, 30 г дріжджів, 250 г молока, 100 г цукру, 100 г масла, сіль та 3-4 домашні яйця. Робимо закваску… при цьому розчиняючи дріжджі у молоці, додаючи борошно і перемішуючи всю масу. Опару ставимо у тепле місце, прикриваючи серветкою або рушником. Тканина повинна бути білою, чистою, гарною. Якщо є можливість, бажано використовувати щось нове, скажімо, скатертину, яка ще не була на столі… Коли закваска готова, беремо дерев’яне корито. У кого його немає, можна використовувати будь-яку іншу велику посудину. Туди вливаємо опару, насипаємо борошно, додаємо молоко, масло, яйця, сіль та цукор і вимішуємо до тих пір, поки тісто перестане прилипати до рук. Відтак все це залишаємо підходити ще 2-3 години. Так слід проробити рівно три рази. Після цього готуємо форми для випікання, змастивши їх попередньо олією. Формуємо пасочки, поміщаємо у посудини і прикрашаємо оздобою. Важлива деталь: форми тістом не треба заповнювати до самого верху, а лише на третину висоти, бо паски в них ще мають «рости», тобто підніматися! Пасочки зверху хтось змащує збитим яйцем, а хтось – водою з цукром. І ще… Якщо хочеться прикрасити пасочку якимось дрібними деталями, наприклад, колосочками, тендітними квіточками, то краще використовувати для цього саме прісне тісто (із води та борошна), бо дріжджове «набухне» і втратить ту форму, яку вам хотілося йому надати на початку. Тільки після цього можна відправляти паски у піч або духовку. При цьому за пасочками треба стежити, аби вони допеклися, не «згоріли», але при цьому й не були напівсирими», – поділилася думками господиня.

Пекти паски треба після сповіді

Даніела також розповіла кілька цікавих передвеликодніх традицій, які їй відомі.

«Існує такий звичай, що пекти паски потрібно лише після сповіді. Також поганою прикметою є, якщо паска тріснула. Це означає, що в родині можуть бути або хвороби, або матеріальні проблеми. Дехто навіть перед випіканням задумує, котра паска кому з сім’ї належить і таким чином визначає, що чекає на близьку людину у найближчий час. Бажано, щоб паска вийшла рівенькою, гарненькою і блискучою», – зізналася вона.

Якщо в когось немає вдома печі, то на Тячівщині господині можуть спекти паски і в сусідки, відмовити в такому ніколи ніхто не сміє, бо то – великий гріх. Більшість жінок, аби паски вийшли гарними перед тим, як приступати до роботи, моляться.

«У той день, коли печуться паски, у хаті не має бути сварок, якихось непорозумінь. Свої негативні емоції виказувати не можна, підвищувати на інших голос – також. У Страсну п’ятницю, вважається, що пекти паски гріх, але якщо вже так сталося, що жінка не встигла впоратися з випіканням, бо була заклопотана іншими справами, чи її не було вдома, то займатися випіканням можна лише після того, як винесуть плащаницю. Коли паска вже у формі і готова до випікання, її бажано перехрестити. Дехто з ґаздинь, коли займається пасками, навіть виганяє всіх інших із хати, аби не відволікали, не заважали, не «випромінювали» якісь нехороші емоції. У піч поміщається приблизно 20 пасок. Фактично для однієї сім’ї це достатньо. Проте якщо випікати просяться сусіди, вогонь потрібно підтримувати довше і за ним треба стежити. Утім відкривати дверцята не можна, бо паска «впаде». Великодні коржі кожна господиня робить різної величини. Приблизно вони важать 2-4 кілограми. У церкву несуться середні. Для гостей залишають найбільші, а дітям на освячення у маленькі кошики кладуть найменші», – запевнила вона.

Цікаво, що якщо приготуванням тіста для пасок на Закарпатті заведено тільки жінкам, то топити піч повинні власне чоловіки.

«Як правило, це робить найстаріший представник сильної статі у родині. У багатьох сім’ях – це вже сивочолі дідусі. Вони також моляться, розводячи вогонь. І не дарма… бо пасхальний корж – це не просто хліб, який повинен наситити людину, це образ, це символ тіла Христа. Тому навіть якщо після Великоднього богослужіння, коли всі скуштували пасхальні страви, залишилися якісь крихітки, чи щось недоїдене, це викидати не можна, тільки закопувати у землю. Так само роблять і з лушпинням від яєць, які носили освячувати», – наголосила дівчина.

Звісно, жодна магазинна паска не є такою смачною, як домашня, тому секрети закарпатських майстринь є безцінними порадами особливо для молодих господинь.

Марина АЛДОН