Через рідкісну недугу закарпатка виїхала жити до Канади: температура там взимку, як на Марсі

Хоч на Закарпатті і не тропіки, та для декого, виявляється, наш клімат занадто теплий. Тож Марії Айхерт із Хуста довелося змінити прописку аж на канадську. У жінки виявили неймовірно рідкісне захворювання – теплову алергію.

Що ж це за недуга? Чи стало нашій землячці краще за тисячі кілометрів від рідної домівки? Як їй живеться у Торонто і чим вона займається?

Про це закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Діагноз дізналася аж через два роки після того, як почалися проблеми зі здоров’ям

Після народження сина у Марії почало погіршуватися самопочуття. Що ж із нею насправді – ніхто не знав. Вдома поставити діагноз лікарі не змогли, хоч вона об’їздила не один медичний заклад області.

«У мене сестра живе в Угорщині і ми поїхали туди в сучасний діагностичний центр. Саме там мені повідомили, що я маю теплову алергію. Але шлях до цього був дуже довгий. Я обійшла багатьох місцевих спеціалістів і ніхто не знав, що зі мною. Спочатку все списували на післяпологові наслідки. Потім – що щось не те поїла. Припускали, що може бути алергія, але розглядали радше, що на якісь продукти або ліки. Усе почалося з того, що одного разу я гуляла із сином містом. То був липень. Спека. Аж раптом відчула запаморочення. У мене сильно набрякали ноги і я думала, що то ще наслідки після вагітності. Але невдовзі мене забрали в лікарню з анафілактичним шоком. Із критичного стану вивели швидко, та дивні симптоми час від часу повторювалися», – зізналася вона «Карпатському об’єктиву».

Раніше із жінкою такого не було ніколи. Тож вона вирішила обстежитися в угорських спеціалістів.

«Мені поставили діагноз холінергічна та сонячна уртикарія. Фактично це – алергія на тепло та сонце. Також по тілу у мене були сверблячі висипи, кропив’янка. Я почувалася спустошеною, адже обожнювала спеку і ми завжди їздили кудись до моря відпочивати. Алергічні реакції були сильними саме в теплу пору року. Тож на осінь-зиму я завжди заспокоювалась і навіть забувала про проблеми зі здоров’ям. На жаль, цілих два роки пройшло до того часу, поки я дізналася, що ж зі мною відбувається. Аби лікувати недугу, потрібно знати причину, а її встановити так і не змогли. Тобто, що саме викликало мої стани, що стало першим поштовхом – загадка. Навіть канадські фахівці кажуть, що механізм цієї хвороби ще недостатньо вивчений і викликати її можуть різні подразники, але запускає в дію сонячне тепло. Я в той час сильно схудла, хоча раніше худорлявою не була ніколи. Зараз уже мій стан стабілізувався, але тоді я була дуже слабкою, безпорадною та розбитою», – зізнається колишня хустянка.

За словами жінки, угорські лікарі порекомендували їй переїхати жити до більш холодної країни. Вона таку пораду спочатку сприйняла дуже настрижено і була категорично проти. Та згодом її чоловік і сам запропонував виїхати до Канади, де живуть його родичі і де клімат більш сприятливий для Марії.

«Станіслав, мій чоловік, родом зі Львівщини. У нього до Канади виїхала і сестра, і мати з батьком, і брат із дружиною. Мені, чесно кажучи, не хотілося змінювати прописку, бо в нас все подобалося, усе повністю влаштовувало… крім самопочуття. А холод я взагалі не люблю. Однак заради мого здоров’я ми прийняли рішення, що подаємо документи і готуємося до переїзду», – запевнила Марія.

Утім до моменту, коли сім’я Станіслава Колодницького та Марії Айхерт опинилася у Торонто минуло ще декілька років.

Півняче сяйво, гірськолижні курорти та казкові озера

Як же склалося життя родини у новому місці?

«Поки ми чекали на документи, обоє з чоловіком підучили англійську. Стас – юрист, але за фахом не працював навіть вдома. У Торонто він займається будівельним бізнесом і заробляє непогано. Я, поки син ще недостатньо дорослий, офіційно не працюю. Але оскільки маю музичну освіту, веду уроки співу у недільній школі при церкві, займаюся з дітками. Мені за це тут платять. Плюс проводжу ще вдома з малечею з української діаспори заняття із гри на фортепіано. Ми їздимо з концертами у різні міста, у нас тут дуже цікаво проходить дозвілля, є багато фестивалів, при чому високого рівня. Українців у Канаді насправді багато, але дружимо не тільки зі своїми. За більше ніж 7 років, що живемо тут, налагодили стосунки з багатьма місцевими. Нерухомість у Канаді дорога, тож спочатку житло ми винаймали, але кілька років тому купили. Автомобілі дешеві, дехто з українців вдома має цілий автопарк. У нас – тільки дві машини – чоловікова та моя», – наголошує жінка.

Природа Канади дещо нагадує закарпатську, але там набагато холодніше.

«Тут є все – потічки, водоспади, струмки, гори… але зима, здається, безкінечна. Кажуть, що якось у одному селі зафіксували у січні температуру -63 градуси морозу! Це – точнісінько, як на Марсі! А загалом у середньому морози до 20 градусів. Снігу буває багато. Нанесе такі кучугури, що вікна не видно. Але люди дуже дружні і не чекають, коли приїдуть спеціальні служби, самі навіть посеред ночі можуть почати розгрібати намети. Чистять не лише собі, але й сусідам. Утім є й відносно теплі райони. Скажімо, у Ванкувері в січні може бути навіть плюсова температура. Влітку великої спеки тут немає, але все одно у деяких районах доволі тепло. У Торонто, для прикладу, у липні може бути максимум 26. Завдяки особливому клімату, у Канаді є багато місць, де можна помилуватися північним сяйвом. Наприклад, у Йеллоунайфе сяйво можна бачити до 240 днів у році. Також неймовірної краси сяйво можна спостерігати у Юконі. «Сезон» на небесну красу – із жовтня по березень. Тут дуже розвинений туризм, охочих із усього світу помилуватися північним сяйвом страшенно багато. Також є чудові гірськолижні курорти, усілякі тури до озер, які просто зачаровують», – запевняє закарпатка.

За словами жінки, Канада – дуже велика (друга після росії за площею) і неймовірно цікава країна.

«Простягається держава на цілих 10 мільйонів кілометрів квадратних. Тим не менше, назва Канади походить від слова «село». Здавалося б, країна мала б бути за логікою маленькою… Але тут вийшла кумедна історія, – зізнається хустянка. – Коли дослідник із Франції Жак Картьє приїхав на ці землі, місцеві запросили його до себе в «Kanata», тобто в село. Тому він вирішив, що так називається вся ця країна. Утім згодом назва трансформувалася у слово «Канада». І залишилося назвою держави. Офіційні мови тут – англійська та французька. У Канаді проживає більше 1,3 мільйонів українців. Тож можна сказати, що тут – друга Україна. А ще… тут найбільше у всьому світі озер і прісної води!»

Також наша землячка переповідає, що канадці люблять домашній затишок і воліють вечори проводити не десь у кафе, а разом з родиною за комп’ютером чи перед телевізором.

«У декого телевізори є навіть у ванних кімнатах, – запевняє Марія. – Для мене це спочатку було дивним, адже ми стільки часу перед «ящиком» ніколи не проводили і не проводимо й тут. Тим не менше, люди активні і спортом займається більшість населення. Особливо популярними є усілякі зимові розваги, хокей, лижі. Катання на снігоходах тут є справжнім народним трендом»

А що ж люблять їсти канадці?

«Кухня тут також істотно відрізняється від нашої. Часто люди замовляють вечері з ресторанів додому, готує мало господинь. Бекон, для прикладу, у Канаді не такий, як на Закарпатті. Його беруть і обвалюють у кукурудзяному борошні, він пісний на смак і засолений. Популярною стравою є туртьєр. Його готують із м’яса (різного), трав і спецій. Дехто в начинку додає рибу. Й ще одну страву ну… не можу просто не назвати! Це – путин! Із наголосом на другому складі. Фактично національна їжа… Картопля фрі із сиром та гострю підливою із м’яса. За цю страву навіть точаться дискусії! Декілька міст Канади не можуть визначитись, кому ж належить першість. Якщо ж говорити про десерти, то дуже полюбляють місцеві «бівер тейлс» – пиріжки із листкового тіста з солодкою начинкою: варенням, арахісовим маслом або шоколадом. Ну і… гордістю канадської кухні, без сумніву, є відомий на весь світ кленовий сироп. Я ж годую родину, як і вдома, голубцями, гомбовцями, лангошами, картоплею пюре, котлетами, салатами та привчила всіх знайомих до бограча», – розповідає Марія.

Загалом до життя на чужині закарпатка вже звикла, хоча дуже сумує за рідною домівкою. На Закарпаття приїжджає, але не щороку і тільки зимою, бо й далі змушена ховатися від спекотного сонця.

Марина АЛДОН