Їй – 27, йому – 64. Закарпатка вийшла заміж за чоловіка, старшого за себе на 37 років

Коли вони одружилися, Ірині було 22, Івану – 59. Ці стосунки засуджували всі. Вона була простою дівчиною з гірського села на Рахівщині, він – підприємцем у Тячеві. Іван мав трьох дорослих синів, а Ірина працювала у нього в кафе. Кохання між ними зародилося у найбільш несподіваний момент, коли в обох була життєва трагедія.

Вони разом уже 5 років. Що змінилося з цього часу і як живеться подружжю зараз?

Про це Ірина Сойма розповіла «Карпатському об’єктиву».

Батьки відправили вчитися, а змусили заробляти

Ірина росла у багатодітній родині. Дитинство було важким. Каже, що не раз навіть лягала спати голодною, бо батько полюбляв заглянути у чарчину і забував, що в нього є родина.

«Нас у мами було восьмеро. Вона завжди дуже боялася батька, бо він випивав, після чого ставав агресивним і злим. Бив усіх – і нас, і її. Я в 15 років поїхала вчитися до Хуста у ліцей, аби тільки не знаходитися більше вдома. Вчилась посередньо, бо професію обирала не за покликом серця. Мріяла бути лікаркою, та вдома сказали, що й мови не може бути про медицину, мовляв, це – для багатих і вчитись довго, і дорого, а мені треба на хліб заробляти якомога скоріше, адже родина кінці з кінцями не зводить, діти конають у злиднях. Старші брати на той час уже їздили на заробітки, усі гроші надсилали додому, а батько їх пропивав. Я не хотіла фінансувати йому застілля, але допомогти молодшим брату й сестрі хотілося. Влітку на канікулах після першого курсу мати сказала, аби не сиділа їй на шиї, а йшла десь підробляти. На той час я вже працювала в Хусті, прибирала у одного чоловіка офіс вечорами, бо батьки грошей не давали мені зовсім. Хіба що один раз, коли ще тільки їхала вчитись мати дала 300 гривень. Жила я у тітки, тож за житло не платила. А коли мене з дому відправили шукати роботу, пішла до того підприємця й спитала, чи може мені щось порадити. Він зателефонував знайомому, що мав кафе у Тячеві… і попросив, аби той взяв мене до себе офіціанткою. На мій подив, відповідь була схвальною. Моїм рятівником виявився Іван», – розповідає Ірина «Карпатському об’єктиву».

Так вони познайомилися. Тоді Ірі було всього 16 років. Іван був одруженим і щасливим у шлюбі. Вона й близько подумати не могла, що колись вони житимуть разом.

«Іван виявився немолодим, але дуже добрим. Він уважно вислухав усю мою історію і порадив не давати батькові грошей, а купити краще молодшим дітям те, у чому вони мають потребу… і собі, звісно. Я пропрацювала у нього два місяці. За роботу він заплатив дуже щедро, бо шкодував мене. Відтак я усе ж трохи грошей матері віддала, бо знала, що якщо цього не зроблю, вдома буде скандал і від батька найперше дістанеться їй. Після цього поїхала на навчання і додому приїжджала дуже рідко. Після другого курсу знову на літо пішла підробляти до Івана. Так тривало ще кілька років поспіль, поки я не закінчила ліцей. Весь цей час у Тячеві жила в однієї старенької жінки, родички Івана і вона з мене взагалі не брала грошей. За знак вдячності я доглядала за нею, купувала продукти, готувала їсти і прибирала у будинку. Працювати за фахом навіть не думала, тому коли довчилася, переїхала до Тячева і Іван взяв мене на роботу на постійній основі. У кожного з нас було своє життя і ніяких романтичних почуттів між нами тоді не спалахувало. Я зустрічалася з місцевим хлопцем, а він був вірним сім’янином. Утім завжди ставився до мене по-батьківськи, підтримував, розпитував, хоча про себе майже нічого не говорив. Так проминуло ще декілька років. Одного разу я дізналася, що його дружина хвора і що в неї рак. Вони їздили в Київ, але лікування ефекту не давало. Невдовзі вона померла. Після цього Іван став дуже замкнутим у собі, рідко з’являвся на людях. Ми всі йому дуже співчували. А мене тим часом кинув хлопець, знайшов іншу, більш перспективну для себе наречену, кандидатуру якої схвалили батьки, бо мене через бідність завжди недолюблювали. Про все це я дізналася на роботі. Він сам прийшов і про все розповів, додавши, що між нами все закінчено, мовляв, йому дуже шкода, але так буде краще для нас обох… І наговорив ще багато чого, аби трохи втішити мене… Коли залишилася наодинці, не витримала, залетіла в підсобне приміщення й почала плакати. Там мене і «застукав» Іван. Він взявся мене втішати, хоч у самого було горе, від смерті його жінки минуло лише трохи більше року. Увечері Іван запропонував кудись піти, трохи розвіятись і я, звісно ж, погодилась. Ми поїхали в інший район і в одному з кафе проговорили до ранку. Виявилося, що між нами дуже багато спільного, ми маємо однакові погляди на життя, у нас схожі смаки. Після того ми ще кілька разів їздили відпочивати і одного разу зрозуміли, що нам разом добре. Ми почали зустрічатися цілком таємно від усіх, як діти», – зізналася закарпатка.

Втекли від усього світу, аби бути разом

Ірині дуже подобався Іван, утім вона знала, що якщо хтось дізнається про їхні стосунки, буде скандал. Так і сталося…

«Іван старший за обох моїх батьків. Крім того, у нього дорослі діти, які не хотіли бачити поряд із ним іншу жінку. Ми обоє розуміли, що рано чи пізно, коли про нас комусь стане відомо, це викличе в рідні із обох боків дуже негативну реакцію. І хто знає, скільки б ми приховували своє кохання, якби я не завагітніла. Іван сам запідозрив, що зі мною щось не так, бо мене постійно зранку нудило і я була блідою, паморочилося в голові. Зробила тест, показав дві рисочки. Іван сказав, що якщо так, ми маємо побратися, бо малюк повинен народитися у шлюбі… зібрав дітей і оголосив їм новину. Це було щось страшне, коли вони почули, що він зібрався зі мною під вінець. Але ще страшніше чекало на нас у мене вдома. Батько мало не побив Івана, мати кричала не своїм голосом. Вони називали мене різними образливими словами. Я сказала, що якщо так, моєї ноги більше у них не буде. Із того часу ми не спілкувалися 4 роки. Лише коли батько помер і ми поїхали на похорон, помирилася з матір’ю. Іван продав усе, що мав. Частину розділив між синами, а частину залишив нам для нового життя і ми переїхали до Хуста», – зізналася вона.

Відтак Іра з Іваном почали облаштовувати нове родинне гніздо далеко від усіх родичів.

«Я любила Хуст, бо там навчалася і коли Іван запитав, куди ми переїдемо, одразу запропонувала це місто. Він також мав у Хусті друзів і з радістю прийняв мою пропозицію. Ми купили будинок, побралися, почали жити разом. Сина я народжувала у Чехії. Артема чоловік дуже любить і він неймовірно схожий на нього не тільки зовнішністю, але й характером. Нам добре разом і ми вже відкрили свою невеличку справу. Живемо душа в душу і щасливі, що життя нас звело докупи. Звісно, коли ми познайомилися, жоден із нас навіть уявити б собі не міг, що колись ми станемо родиною і виховуватимемо спільну дитину. У мене було дуже нелегке життя до знайомства з Іваном, але він змінив усе, перевернув прямо із ніг на голову! Я щаслива з ним і дуже радію, що ми знайшли одне одного», – запевняє Ірина Сойма.

Також вона додає, що з таким чоловіком їй не потрібні ніякі подруги, бо він замінив усіх на світі.

«У нас є друзі родини, але це люди переважно не мого віку. Утім мені цікаво спілкуватися з ними. Подруг не маю і не хочу мати, бо чоловік замінив абсолютно всіх. Знайомі є, часом ми разом гуляємо з дітьми, утім я не проводжу з ними багато часу, волію більше бути з тими, кого нестямно кохаю – із Іваном та Артемом», – переконує закарпатка.

Протягом певного часу вона з чоловіком ще допомагала молодшим за себе сестрі та брату. Утім зараз вони вже дорослі і самі заробляють на життя.

«Наразі вже всі виросли і моя допомога нікому не потрібна, усі працюють, більшість братів та сестер також мають власні родини. Іноді їздимо до матері, привозимо їй деякі продукти. Вона мешкає з середнім братом Максимом та його дружиною. Зараз у нас нарешті запанував мир і з синами Івана. Минув час і вони заспокоїлись, усвідомили, що їхній батько також має право на особисте щастя, а я – не якась там гультяйка чи утриманка, а по-справжньому кохаю свого чоловіка, що в нас спільна дитина і йому зі мною добре!», – переконує жінка.

Сини Івана зараз навіть час від часу приїжджають до батька з молодою дружиною і вже два роки поспіль вітають із Днем народження маленького Артема, який поки що не може зрозуміти, чому в нього такі дорослі братики…

Марина АЛДОН