Домашні пологи: чому на Закарпатті діти з’являються на світ не в капусті, а під яблунею

Деколи те, що дитину знайшли у капусті може бути не алегорією. На Закарпатті є жінки, які давно практикують домашні пологи. Звісно, більшість лікарів виступають проти цього, адже наслідки можуть бути непередбачуваними як для матері, так і для малюка. Утім є жінки, які вирішують діяти на свій страх та ризик… і таким чином вони приводять на світ навіть не одного наступника…

«Карпатський об’єктив» розповість про одну багатодітну матір, яка сама народила вдома 10 малюків і поцікавився думкою фахівців, у чому небезпека домашніх пологів.

Із 10 народжених вдома вижило 8

Тетяна Терпай із присілка Вертеп у Рокосові, що на Хустщині – багатодітна мати. Жінці 53. Її молодшому сину – 15. Крихітний будиночок, у якому вона народжувала, знаходиться майже в самій лісовій глибинці. Добратися до нього непросто, особливо взимку, коли дороги засипає снігом. Але довкола казкова природа і… дуже мало людей.

«Більшість дітей я народила на ліжку у своєму будинку, – каже «Карпатському об’єктиву» багатодітна мати. – Старшого сина Павла привела на світ у 18 років. Усе трапилося настільки швидко, що я навіть оговтатися не встигла. Пологи були інтенсивними і не можу сказати, що важкими. Через три роки у мене народився Іван, а ще через рік – донька Мирослава».

Хатинка закарпатки зовсім мініатюрна. На дверях немає замків, коридор дуже вузенький і без меблів. Маленька кімната одночасно служить і кухнею. Там можна побачити старенький телевізор, стіл, стільці, шафу та власне те знамените ліжко… Підлогу вистелено домотканими доріжками, на стіні висять ікони, причепурені штучними квітами та вишитими рушниками. Із Тетяною разом проживають далеко не всі діти. У більшості з них уже давно свої родини.

«У мене двоє дітей передчасно пішли з життя. Один із синів відійшов у вічність зразу після появи на світ, інший – у шестимісячному віці – заразився туберкульозом від попереднього чоловіка. Того, що помер вдома, хотіла народити у лікарні, бо в мене були проблеми під час вагітності. Несподівано почалася кровотеча і ніхто не знав, від чого саме. Лікарі відправили мене в Ужгород, але я не встигла поїхати. Почалися перейми і син лише встиг помахати ніжками… Інші вісім наступників – живі і здорові», – запевняє жінка.

Отже, крім трьох старших, у неї є ще сини Михайло, Сергій, Василь, доньки Лариса та Анна. Молодший син – від другого чоловіка Тетяни, двоюрідного брата першого.

«Вагітності в загальному я переносила легко, багато працювала фізично, тому народжувала сама і без труднощів. Жінкам у містах пологи даються важче, бо вони не мають достатньо активності, багато сидять, лежать, у них робота переважно розумова. А тут – довкола природа, чисте повітря і екологічно чиста їжа з городу, у лісі багато грибів, ягід, різної рослинності. Маємо свій сад… Хоча своє життя легким не вважаю, але й не бідкаюся», – переконує вона.

Але чому ж Тетяна Терпай жодного разу не пішла народжувати до пологового, адже у своєму населеному пункті такою відчайдушною виявилася вона одна?!

«Перед народженням старшого сина, лікарі мене оглядали. Я набрала досить сильно у вазі, на ногах були складки. Було дуже соромно роздягатися перед незнайомою людиною. Тоді сказала собі: впораюся і без медиків! Взагалі я дуже боюся гінекологів! Тим більше, що в основному це – чоловіки», – зізналася закарпатка.

Їжу для своїх дітлахів жінка завжди готувала на невеликій грубці у тій єдиній кімнатці. Каже, що наварить 40 літрів борщу і вже мають що їсти цілий тиждень. Родина вбога, тож делікатесів малюки, скоріш за все, ніколи й не куштували. Один із синів Тетяни німий, але цьому вона знаходить своє пояснення…

«Можливо, це через те, що я його народила під яблунею, – розмірковує вона. – Пологи ті були дуже інтенсивними. Я саме працювала у дворі. Там росте дерево. Тож під час переймів просто присіла під ним і дитя «вискочило», але при цьому вдарилося головою об землю. Гадаю, що проблеми у нього саме через це. Відтак я з сином пішла до хати, помила його, перев’язала пуповину, нагодувала і пішла далі працювати, займатися своїми справами, якби нічого й не відбулося»

Цікаво, що в той час, як багато закарпаток бояться навіть народжувати у межах області, їдуть пізнати щастя материнства за кордон – у сусідні Угорщину, Словаччину або Чехію, Тетяна Терпай взагалі не переймалася такими питаннями. Народження дітей для неї така ж звична річ, як прання білизни.

«Наші пращури всі народжували так, пологові будинки ж були не завжди, – зізнається вона. – Для чого собі ускладнювати життя, коли не обов’язково. До того ж… ніколи не мала з чого платити за надання мені медичної допомоги. Я здорова, тому завжди могла впоратися з пологами одна. Хіба що деколи допомагав чоловік – нагрівав воду, подавав мені простирадла, утішав, заспокоював. Як на мене, пологи, це – звичайний природний процес, який жінка мусить пройти».

Із усіх 10 дітей лише найменшого закарпатка приводила на світ доволі важко.

«То була зима. Січень видався дуже холодним і в хаті було прохолодно. Тому мене уже з малим на руках відвезли до лікарні, просто аби він перебував у теплі, не застудився. А одного з малюків я народжувала взагалі під час катастрофічного паводку у 1998 році. Тоді всі дороги були залиті водою, а міст через ріку Ріка, що веде до Хуста, впав, бо паводок підмив опору. Тож маля тоді хоча й народила вдома, але мене везли до лікарні, аби медики його оглянули. І ці згадки дуже яскраво закарбувалися у моїй пам’яті назавжди. Доправили мене до медичного закладу аж через добу», – пригадує вона.

Жінка додає, що не шкодує про жодні домашні пологи, адже могла обійтися і без медиків, і без повитух.

Що думають фахівці?

Слід зазначити, що в Україні домашні пологи не є легалізованими, але й не є забороненими. Але чи виправдовує себе ризик народжувати вдома?

«Жінки мають цілком законне право приймати рішення про те, де саме їм приводити на світ наступників, – каже «Карпатському об’єктиву» закарпатська лікарка-гінекологиня Ірина Ковач. – Але для того, аби народжувати вдома, вагітність має протікати гладко, без ускладнень, жінка має знати, що їй не потрібно робити кесарів розтин. Тим не менше, проблеми можуть виникнути уже під час самих переймів, тому є випадки, коли породіллю доводиться кесарити безпосередньо під час пологів. Я б не радила так ризикувати як своїм життям, так і життям власної рідної кровинки, адже може трапитися всяке».

Лікарка додає, що в нашій державі було чимало випадків, коли жінки народжували вдома навіть під наглядом спеціалістів і все одно помирали… або ішли з життя їхні новонароджені малюки.

«Ми живемо у ХХІ сторіччі. Зараз рідко, яка молода жінка має стовідсоткове здоров’я. Так, колись молодиці приводили у світ наступників прямо у полі. Та зараз не ті часи і не ті жінки! Не заперечую, що зараз є попит на різних повитух, але скажу, що на Закарпатті такі випадки якщо десь і є, то вони одиничні. Більшість жінок усе ж ідуть до пологових будинків і користуються допомогою акушерів», – запевняє пані Ірина.

Варто додати, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щороку у світі близько 800 жінок помирають від ускладнень під час вагітності та під час пологів.

Тому говорити, що домашні пологи є безпечними, на жаль, важко. Хоча в деяких країнах народження дітей вдома є цілковито нормальним явищем. Проте там дуже чітко відпрацьовано логістичний ланцюжок у випадку виникнення непередбачуваних ситуацій і жінку оперативно доправляють до медичного центру, якщо щось раптово іде не так… У випадку ж із нашою землячкою, будинок якої знаходиться у важкодоступному місці, говорити про те, що якби виникли ускладнення, її б одразу транспортували до пологового будинку, не можна. Тим не менше, усі її пологи пройшли, на подив і на щастя, добре.

Але більшості жінок так ризикувати так, як Тетяна Терпай усе ж не варто, бо народження малюка – це неймовірно відповідальний та непередбачуваний процес, коли ніхто не знає, що може статися через хвилину. І пологи можуть пройти зовсім не так, як уявляла собі породілля.

Марина АЛДОН