Сестри-близнючки із Закарпаття народилися не в один день, місяць та рік

Але обидві святкують День народження у новорічну ніч

Анна та Марія – близнючки, сестри, які чудово розуміють одна одну, відчувають проблеми іншої на відстані. Народилися вони на Тячівщині, утім зараз доля розвела жінок. Одна з них мешкає на Закарпатті, інша – в Угорщині. Однак щороку на Новий рік вони збираються разом, аби відзначити аж два спільні родинні свята.

Найбільш дивним у цій історії є те, що у Анни День народження – 31 грудня 1968 року, а у Марії – 1 січня 1969 року, хоча обом жінкам фактично 54 роки. Одна з них розповіла «Карпатському об’єктиву» про те, як це бути старшою сестрою і чому коли вони повідомляли комусь про те, що є близнючками, але народилися в різні роки, їм ніхто не вірив.

Зовні схожі, але характером різні

Анна Прокоп нині живе у Тячеві. Вона – старша з сестер. Дуже не любить, коли її називають Ганною, каже, що краще вже хай кличуть Оннушкою.

«Коли ми були маленькими, тітка з Дніпра мене кликала Ганею, а сестру – Машею. Нам обом це не подобалося, ми усіляко пояснювали, що нас батьки назвали не так. Чомусь ці дитячі згадки закарбувалися в пам’яті на все життя. Із сестрою ми навчалися в одному класі, закінчили один факультет в університеті і нам подобалися завжди одні й ті ж самі хлопці. Однак сварок за них не влаштовували, бо вони й так обирали інших дівчат», – із посмішкою розповідає «Карпатському об’єктиву» пані Анна.

Старша сестра завжди почувалася відповідальною за молодшу, хоча різниця між їхнім народженням – всього 12 хвилин.

«У мами була друга вагітність. Ми маємо на 2 роки старшого брата Василя. Він зараз живе в Чехії. Маємо ще й молодшу сестру, яка нині мешкає у Мукачеві. Отже, 31 грудня, в саму новорічну ніч у мами почалися пологи. Вона мала нас народити на 3 тижні раніше строку, утім знала, що в неї двійня, тож передчасні пологи її не насторожили. У пологовий відвіз її сусід, бо в батька машини не було. Перейми тривали недовго і мама раділа, що хоча б встигла потрапити до лікарні. О 23.50 на світ з’явилася я, а о 00.02 – Марія. У мене була вага 1 кілограм 950 грамів, у сестри – 1 кілограм 800 грамів. Тобто я була старшою, більшою і сильнішою. Це, до речі, відчувається завжди… але не в фізичному плані, а у психологічному. Я весь час прагну домінувати, сестру захистити, втішити, коли їй погано, підтримати, обігріти… Та й характером я більш бойова, а вона – дуже спокійна, тиха, добра. Хоч ми близнючки, та насправді – різні. Зі мною у батьків завжди виникало чимало клопотів. Я і хлопців малою побити могла, і сусіда облаяти, і вікно на будинку розбити. Марічка ж завжди тихенько сиділа у куточку і бавилася з якимось іграшками, складала кубики, чи шила лялькам платтячка. Я ж тим часом ганяла м’яча з хлопчаками, стріляла з саморобного лука чи ходила на річку ловити рибу. Навіть батькам здавалося дивним, що ми настільки різні. Зростом я трохи вища за сестру, тож усі завжди думали, що ми просто схожі між собою, але я старша. Та й зачіски ми намагалися носити різні. Хоча у школі вчителі нас плутали і ми могли одна замість іншої відповідати. Я, наприклад, мала хорошу пам’ять і вчила вірші, а Марія любила математику і замість мене ходила до дошки», – наголошує Анна Прокоп.

Незважаючи на пристрасті до різних дисциплін, обидві закарпатки вивчились у Києві на інженерів.

«В університет ми вирішили вступати також разом. Я не дуже любила точні науки, але не могла уявити собі, як навчатимуся десь одна без Марічки. Вона, у свою чергу, також. Ми порадилися і прийняли рішення, що будемо допомагати одна одній, але вступати будемо на один і той же факультет. Навчання було цікавим, але за фахом жодна з нас не пропрацювала ні дня. Ми обидві почали їздити за кордон і зайнялися бізнесом», – зізнається закарпатка.

Разом одружилися, разом розлучилися

Обидві сестри у 26 років вийшли заміж за місцевих хлопців, але у 30 обидві розлучилися.

«Зі своїми першими чоловіками ми познайомилися у клубі на дискотеці. Вони були друзями і почали до нас «набивати клинці» зустрічалися недовго, весілля відгуляли у один день. У нас обох народилося по синові. Однак життя не склалося і ми розірвали стосунки у один і той же рік. Потім деякий час залишалися самотніми, відкрили спільну справу і на протилежну стать навіть уваги не звертали», – наголошує жінка.

Коли діти трохи підросли, молодша Марія поїхала на кілька тижнів погостювати до спільної подруги в Угорщину.

«На цьому наші з сестрою шляхи, на жаль, розійшлися. Я мала їхати з нею, але поламала ногу, тож залишилася вдома. Видно, так було дано згори! У той же час я познайомилася зі своїм другим чоловіком Олександром, із яким живу і зараз у щасливому шлюбі. Ми з сестрою тоді вже перебралися до Тячева. Я перебинтована така… сиділа собі на стільчику на подвір’ї… а поруч вулицею пробігав красень-спортсмен із собакою. Незнайомець-атлет так мені сподобався! Я очей із нього не зводила і він це відчув! Глянув у мій бік і покликав приєднатися до пробіжки. Але я показала загіпсовану ногу і він підійшов поговорити. Спільні посиденьки виявилися дуже приємними і наступного дня він уже сам завітав до мене в гості з цукерками, квітами та шампанським. Відтак ми почали зустрічатися. Синові Сашко дуже сподобався, він і нині ставиться до нього краще, ніж до рідного батька, та й чоловік просто обожнює сина. Через кілька місяців ми побралися. Зараз виховуємо спільну дочку. А от Марія саме в той час також знайшла своє щастя, але далеко від мене. Із Іштваном вони познайомилися на відпочинку на Балатоні. Він – угорець, за фахом – кухар. Сестрі припав до душі одразу. Кілька разів приїжджав і до неї, а згодом вони вирішили побратися і Марія перебралася до нього. У неї у другому шлюбі також народилася донька. Але вона на рік молодша за мою. Зараз наші дівчатка вже дорослі і постійно спілкуються між собою у Інтернеті. Сини ж не дуже підтримують тісні стосунки», – розповідає пані Анна.

Тим не менше, хоча б раз на рік родини, незважаючи на те, що мешкають у різних державах, зустрічаються.

«Як правило, сестра з родиною приїжджає до мене на зимові свята. Іноді ми їздили до них. День народження щороку святкуємо разом. У ті миті почуваємося знову дітьми і пригадуємо найкращі часи нашої безтурботної юності, різні кумедні випадки, які трапилися з нами, розповідаємо одна одній про життя, про нових знайомих, про все на світі», – зізнається закарпатка.

Сімейні свята дуже об’єднують родину і обидві жінки щасливі, коли в них є можливість побути разом.

«Між нами з сестрою дуже тісний духовний зв’язок. Де б вона не була, коли їй погано, я відчуваю і одразу телефоную. Під час розмови пересвідчуюся, що шосте відчуття мене не підводить ніколи. Вона ж справді потребує моєї підтримки у складні миті. Пригадую, якось вона захворіла і в ту ніч я навіть спати не могла. Ледве дочекалася ранку, аби зателефонувати їй. З’ясувалося, що вона потрапила до лікарні і їй потрібно було робити операцію. Одразу ж помчала до неї, хоч дорога і далека. Іншим разом вони з чоловіком потрапили у аварію. Я це теж відчула і місця собі не знаходила. Ще був випадок, коли вона обпекла руку, виливши на себе узвар. Я теж цілу ніч очей не могла зімкнути. Таке враження, що ми в якійсь спільній енергетичній кулі перебуваємо. Але це добре, бо вона – найближча людина для мене у світі!», – переконує жінка.

З братом та молодшою сестрою близнючки близькі не настільки, як між собою, утім все одно їх люблять.

«Наталка також має свою родину, заклопотана своїми справами. Я час від часу їжджу до неї в Мукачево. Із братом не бачилися вже більше 5 років. Періодично телефоную йому. У Марії він теж давно не був – років 4 точно. На Закарпаття Василь приїжджає дуже рідко. У нього там своє життя, своя сім’я. А от для нас із Марійкою, аби побачитись, перепон просто не існує. Ми не можемо одна без одної », – запевняє пані Анна.

У цьому році сестри також Новий рік планують святкувати разом. Але де саме – поки не вирішили.

Марина АЛДОН