Закарпатець у Франції: люди дуже балакучі, безпритульних тварин немає, незнання англійської шокує

Мрія багатьох людей: побувати у Парижі. Але далеко не всі готові залишитися там жити.

А от закарпатець Володимир Гойда мешкає там уже 7 років. 10 років тому відправився у Францію як турист, але швидко знайшов друзів, які згодом і допомогли переїхати. Зараз наш земляк уже обжився й готовий поділитися з читачами «Карпатського об’єктива» цікавими нюансами свого нового життя.

Ейфелева вежа розчарувала, а Лувр закохав

Володимир родом із Хуста. У школі вчив французьку, потім вдосконалював її в університеті. Побувати в Парижі мріяв з маленького, але довго не вдавалося.

«Родина у мене небагата і за кордон відпочивати батьки не їздили. На морі ми бували, але в Україні. Мама з татом цілими днями працювали, аби забезпечити нас із сестрою, тож про мандрівки навіть не думали, – розповідає хлопець «Карпатському об’єктиву». – У Францію я закохався ще малим. Навчався у одній з небагатьох шкіл, де досі вивчають французьку мову. Дістав дуже добрий фундамент. А, крім того, нам розповідали багато про культурні цінності, літературу, архітектурні надбання цієї дивовижної країни, наприклад, про замки, яких там майже 5 тисяч. Дуже хотілося побачити Ейфелову вежу, бо читав про неї багато цікавого. Тож у Києві вступив на факультет французької філології, аби поглиблювати знання, вдосконалювати мовний рівень».

На 5 курсі закарпатець вперше побував у Парижі.

«Я підробляв перекладачем, назбирав трохи грошей і ми з однокурсником на літніх канікулах «махнули» до «міста світла», як його часто називають самі французи. Там у нас уже були знайомі, з якими ми познайомилися в Інтернеті. Жили у них, бо готелі дуже дорогі. Загалом нерухомість у Парижі справді шокує цінами. На мою думку, Париж можна назвати найдорожчим містом у Європі. Ейфелеву вежу уявляв гарнішою. Насправді вона гарна, але це – залізна конструкція, просто гарно підсвічена. Біля неї торгують сувенірами, морозивом, солодкою ватою, хот-догами та іншими смаколиками. Сувеніри дорогі. Скажімо, міні-копія Ейфелевої вежі – 50 євро. У крамниці таку ж можна придбати за чверть вартості. Загалом із вежею сувенірів дуже багато: на всякий смак! Вона ж є гордістю французів. Є навіть парфуми у вигляді Ейфелевої вежі. Якщо добре поторгуватися з продавцями, ціну можна сильно збити. Але для цього потрібно знати мову. Загалом французів дуже дивує, як хтось може не знати англійської. Якщо людина щось від них питає і при цьому вони чують явно не французький акцент, одразу переходять на англійську. Володіють нею дуже добре. Я вчив англійську в університеті, але мій рівень на той час був слабким. Французькою говорив чисто, але акцент трохи був. Зараз ніхто не скаже, що я не француз. Дуже приємно вразив мене Лувр. Він – просто фантастика! Я б його назвав найкращим у світі музеєм. Принаймні, нічого кращого у своєму житті я точно не бачив!» – наголошує Володимир.

Після оглядин Парижу хлопцеві поталанило завести там і корисні знайомства, і навіть знайти роботу.

«Мене навіть готові були почекати, поки я закінчу університет. Робота хороша – у туристичній компанії. Я мав обслуговувати лінії з Україною, Росією, Польщею, Чехією і Словаччиною. Компанія приватна, тому моє знання мов там було дуже потрібним, адже замість кількох спеціалістів можна було взяти одного. Коли нарешті я переїхав… а це зайняло більше року… мав пройти ще стажування. Та не можу сказати, що було важко. Мені все подобалося і я хотів працювати. Тим більше, що вдома за такі гроші я б собі роботу не знайшов ніколи, а на власний бізнес коштів у мене не було», – зізнається Володимир Гойда.

За склянку-дві вина навіть не штрафують

Що ж найбільше вразило закарпатця після переїду?

«У Парижі досить багато українців і я з ними спілкуюся. Дівчата розповідали, що одразу після того, як оселилися у Парижі, почали сильно фарбуватися, бо думали, що в місті – столиці моди так заведено і це тут гідно оцінять. Та, на їхній подив, «штукатурку» не оцінили… навпаки… їх, таких розмальованих, вважали за повій. Взагалі француженки фарбуються не сильно, дуже зі смаком. Одягаються стильно, але одяг скромний, немає дуже коротких спідниць. Багато є дівчат-мусульманок. Вони можуть ходити із завитими у хустки головами, але у джинсах. Літні жінки дуже доглянуті і стильні. Тут жінка за 50 – ще квітка, а не як у нас – змучена і занедбана», – каже він.

Володимира сильно шокувала французька їжа, але наразі він має навіть улюблені страви.

«Французи їдять багато равликів, жаб’ячих лапок. До цього я був готовий, але вони мені зовсім не подобаються. Зате в них є дуже багато видів картоплі і вони її готують дуже смачно. Тут чоловіки взагалі неймовірно смачно готують. І в цьому немає нічого дивного. Мої друзі навчили мене багато корисного, утім найчастіше я харчуюся у кафе. Ще у Франції росте багато трюфелів. Це – дуже дорогі гриби. Та я не їв їх ніколи, надто витратно. Випити вина рекомендують навіть лікарі і за склянку-дві тут навіть не штрафують. Мої друзі дуже люблять цибуляний суп і рататуй. Мені ці страви не до смаку. Загалом цибулі тут вживають дуже багато, є велике розмаїття супів-пюре. Шпинатний, наприклад, мені до вподоби найбільше. Франція має багато власних видів сирів. Із прованськими травами – дуже смачні. Цікаво, що саме молоко та крупи французи майже не вживають взагалі. Свинина тут не в тренді. Із м’яса більше їдять курятину, баранину та телятину. А ще тутешні кухарі готують шикарні соуси. Із ними будь-яка страва стає делікатесом. Найчастіше на сніданок у Франції прийнято їсти омлет. Випивають крім кави вранці свіжо вичавлений фруктовий сік, можуть з’їсти щось на десерт – тістечко, круасан або шоколад. Загалом кави п’ють багато. Але вона не така сильна, як закарпатська. Обідає більшість людей у кафе або в ресторані, діти – у садках, школах. Замовляють першу, другу страви, сир, фрукти. Вечеря переважно вдома, за родинним столом. Тут уже готують те, що подобається найбільше. Як правило, подається салат, якась м’ясна страва з картоплею та фрукти. Поїсти французи полюбляють, вони – справжні гурмани, але ніколи не об’їдаються і людей із зайвою вагою там дуже мало. До фастфуду ставляться старші вкрай негативно, але молодь – «підсаджена» на нього», – зізнається хустянин.

Безпритульних тварин немає взагалі

Також Володимира вразило ставлення у Парижі до тварин.

«Тут немає бродячих собак та котів. Щоранку та щовечора багато хто гуляє зі своїми улюбленцями. Тварини на повідках. Вони неодмінно мають мати чип і за них сплачують податки. Якщо хвостатий загубився – господаря знаходять швидко. Якщо хазяї померли, собаку чи кота забирають у муніципальний притулок і там йому знаходять нову родину. Та взяти звідти кудлатого друга непросто. Процедура називається усиновленням і бажаючий повинен довести, що може гідно утримувати улюбленця – має потрібну житлову площу, дохід, аби гідно годувати песика чи кицю, здати купу документів. Взяти з притулку тварину важче, ніж дитину. Продавати, як у нас на ринку, домашніх улюбленців не можна. Це карається. Придбати тваринку можна лише у спеціальному розпліднику або зоомагазині. За неналежний догляд – штраф – до 30 тисяч євро. Усе тут контролюється державою і це, як на мене, добре!» – запевняє наш земляк.

Що стосується цін, то для українців, за словами Володимира, вони здаються дуже високими.

«За Інтернет потрібно викласти на наші гроші до 600 гривень за місяць, – наголошує він. – І це при тому, що середня зарплата складає 1600 євро. Але продукти часто можна купити акційні і добре заощадити на них. Для прикладу, 8 круасанів – за 1 євро, або 4 булочки за 1,25 євро. Хліб – приблизно 2 євро. Літр молока – 0,8 євро, нарізка з бекону – 2-3 євро, кілограм бананів – 1 євро, яблук – 2-3 євро, винограду – так само. У кафе грецький салат коштує 5 євро, страва з качки – 19 євро, тарілка морепродуктів – 24 євро, суп – від 9 євро, десерт – від 5 євро. Пляшка вина – 10-16 євро», – наголошує він.

За словами хустянина, французи дуже балакучі і до українців ставляться тепло, подружитися з ними нескладно.

«За короткий проміжок часу я знайшов дуже багато друзів. Їм дуже подобається, коли їх розпитують про історію країни. Вони дуже пишаються своєю батьківщиною. Це і мене мотивує ще більше любити Україну. Також із особливою гордістю французи говорять про те, що це саме вони подарували США знамениту Статую Свободи. І це – правда. Серед дивностей, то тут придумали гільйотину і навіть після її заборони у 1981 році, досі святкують день скорботи за нею. У Парижі дуже багато автомобілів, але люди охоче їздять і на велосипедах. Хоча столиця – дуже туристична, та на подив, найбільше гостей відвідують не Лувр і навіть не Ейфелеву вежу, а Діснейленд. І в ньому дійсно є на що подивитися! Звідти можна тижнями не виходити! Загалом французи люблять усе своє і завжди підтримують вітчизняного виробника. На місцевих моделях автомобілів їздить приблизно 90% населення. Також вони обожнюють рідну мову. Там є закони, які захищають навіть теле та радіоетери. При цьому на приватних радіостанціях більшість музики повинна звучати не англійською, а саме французькою мовою. Цей народ є неймовірно патріотичним, добре знається на політиці і багато розмов на вулицях саме на політичні теми. Навіть молодь любить поговорити про державних діячів, покритикувати їх, або позахоплюватися певними їхніми діями!» – каже він.

Загалом Володимир життям у Парижі дуже задоволений, але страшенно мріє повернутися додому.

«Якби на щось скаржився, відчувався б грішним… Та мені часто сняться Карпати, батьківська хата… Ще декілька років точно проживу у Франції, бо мені потрібні гроші, аби відкрити вдома свою справу. Адже як кажуть, всюди добре, а вдома найкраще. Щодня сумую за домівкою! Хочу на рідне Закарпаття! Але розумію, що потрібно трохи зачекати і багато працювати, щоб здійснити все те, що давно задумав», – зізнається наш земляк.

Марина АЛДОН