Закарпатка у Японії: люди сплять на роботі, миють і пилососять вулиці, для тварин відкривають ресторани

Жити в Ужгороді і не зацікавитися Японією нереально! І не сакурами єдиними наш край пов’язаний із країною Висхідного сонця. Усе більше молоді захоплюється мангами (японськими коміксами), аніме (унікальним жанром кіномистецтва) та хокку (найкоротшою у світі японською поезією). Саме з любові до аніме почалося захоплення цією дивовижною східною країною в ужгородки Анастасії Вайдич. Вона вирішила не лише вивчити культуру, але й мову та традиції Японії. А два роки тому дівчина поїхала підкорювати країну самураїв.

Чим цікаве життя в Японії? Чому там стільки довгожителів? Чи справді жінки одягають кімоно? Як ставляться до тварин та що їдять? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Гості йдуть із весілля з подарунками

Настя в Києві вивчала східнознавство. В університеті опанувала найважчу у світі японську мову. Утім дівчина вчила її з захопленням і впевнена, що їй було не надто складно.

«Я з 9 років шукала будь-яку інформацію, пов’язану із Японією. Мову почала вчити на онлайн-курсах ще в школі. Мене страшенно цікавило все, що має стосунок до цієї країни. Тож мій життєвий вибір був логічним. Потрапити до Японії було непросто. Не буду розповідати про всі труднощі, пов’язані з переїздом, краще більш детально зупинюся на традиціях людей», – зізнається вона.

У Токіо Анастасія працює у туристичній сфері, але каже, що жінкам знайти роботу важче, ніж чоловікам.

«Чоловіків більш охоче працевлаштовують. Велика частка жінок воліє займатися родиною і вихованням дітей. Утім це не означає, що вони неосвічені. У Японії неосвічених немає взагалі! 100% населення є грамотними. Англійська – єдина іноземна мова, яку вивчають у школах. Володіють нею досить добре. Школа там 6 років початкова і по три – серденя та старша. Дітей вчать не лише науці, але й контролювати себе, поважати інших, дбайливо ставитись до природи та до довкілля. Японія складається переважно з островів. Там постійно стаються землетруси. Є і слабкі, та є й сильні. І дати також до цього повинні бути готовими. Цікаво, що навчання в університеті там займає всього 4 роки. Але це добре. У нас дають багато зайвої і непотрібної інформації, а там готують спеціалістів і вчать їх те, що реально потрібно. Навчання у старшій школі та університетах палатне. Загалом у Японії майже все є платним і приватним. Бізнес там процвітає. Утім ціни дуже високі, порівняно з Європою, та зарплати також великі», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» закарпатка.

А ще Насті поталанило побувати на японському весіллі.

«Одружувався мій колега і нас запросили на свято. Весілля там проходить досить незвично для нас. Загалом японці дуже великі модники, у них вишукані наряди, але на весілля дівчина обов’язково одягає не білу сукню, як у нас, а біле кімоно з білою вишивкою. Зазвичай його орендують у салонах. Також потрібно подбати про одяг для родичів. Мама нареченої має бути одягнена в чорне кімоно з золотим орнаментом, брати повинні бути у чоловічому кімоно, наречений та батько нареченої – у фраку. Фати, як у нас, немає. На голові нареченої має бути «ватабосі» – традиційний головний убір. Звісно, цього дотримуються не всі, утім більшість японців шанують традиції. Також, що мене вразило, усі гості покидають весілля з подарунками від молодих. Це може бути якийсь сувенір на пам’ять, але з порожніми руками зі свята не йде ніхто. Обручки дівчина купує хлопцеві, а він – їй. Усе чесно і порівну!», – переконує ужгородка.

Їжа переважно рослинного походження

Токіо Анастасія Вайдич називає справжнім мурашником.

«Такого людного міста я в житті ніколи раніше не бачила. Метро – просто шикарне. Усі стоять спокійно у чергах, ніхто нікого не випереджає, не преться перед кимось. Японці дуже законослухняні і злочинність тут є чи не найнижчою у світі. Можна будь-що залишити на вулиці і ніхто нічого не вкраде. Велосипедів тисячі, але їх ніхто не прив’язує і ніхто не поїде не на своєму. На вулицях загалом черг багато – до кафе, ресторанів. Їсти японці люблять, але їжа в них суттєво відрізняється від нашої. У цьому і секрет їхнього довголіття. Не дарма Японію називають країною пенсіонерів. Там висока тривалість життя і жінки на вигляд зовсім як дівчата! Здається, роки їм непідвладні. Таких гарних жінок, як у Японії, я взагалі ніде не бачила. Вони доглянуті, модні, із зачісками та охайні, а ще – дуже ввічливі та культурні. Навіть якщо іноземець щось не розуміє, але запитає, вони будуть йому пояснювати і руками, і ногами до тих пір, поки він не зрозуміє», – наголошує наша землячка.

Також вона охоче ділиться секретами східної їжі.

«Переважно японці буддисти. М’ясо або не їдять зовсім, або споживають його дуже мало. Ми думаємо, що там день-ніч ласують рибою! Але це не так. Риби їдять теж небагато. Вважаєте, що Японія – це суші? І так, і ні. Суші, здається, в Ужгороді є більш модними, ніж у Токіо. Тут багато страв із овочів, із рису. Корінне населення ніколи не об’їдається, всі їдять малими порціями, не кваплячись. Ніхто ніколи не кладе у тарілку більше ніж, ніж здатен з’їсти. Їжу люблять приправляти соєвим соусом і пити соєве молоко. Традиційні страви тут рослинного походження. Вони дійсно місять велику кількість корисних компонентів. Через харчування японці не лише живучі, але й здорові. Більшість – стрункі і невисокі. Є, звісно, у країні і фастфуд. Утім про його шкідливий влив знають усі і не зловживають їжею швидкого приготування. Локшина, наприклад, тут переважно рисова. Каву та чай люблять, їх можна купити навіть у вуличних автоматах. Також у тренді саке. А ще тут споживають неймовірно багато фруктів. Розмаїття таке, що очі розходяться! Також люди активні, багато працюють. Але на роботі можна й подрімати. Гадаю, саме в цих чинниках і є секрет японського довголіття. Додам, що правильно харчуватися учать дітей із маленьких. У школі є спеціальні заняття, на яких малечі розповідають не тільки що їсти, а від чого краще відмовитись, але й те, як їжа впливає на думки та самопочуття», – наголошує Настя.

Ставлення до тварин, як до рівних

У Японії дуже люблять тварин. Там навіть не їдять тих, кого вирощують.

«Якщо у нас свиню годують, а потім ріжуть, то в Японії це вважається гріхом. Якщо у вас є курка, то ви повинні доглядати за нею до тих пір, поки вона не помре від старості. Ніхто б собі не дозволив зварити з неї суп. Собак та котів багато, безпритульних немає зовсім. Цікаво, що домашніх тварин у японців навіть більше, ніж дітей у віці до 15 років. Кажуть, що чотирилапих – 22 мільйони, а дітей – всього 16,6. До речі, тривалість життя домашніх улюбленців у Японії також найвища у світі! До собак тут особливе ставлення. Вони – на рівних із людьми. Для них є багато всяких сервісів, є навіть кафе, де для тварин створюють спеціальне меню і вони там – найбажаніші відвідувачі. Є готелі для собак, басейни… Майданчики для вигулу просто неймовірні! Для кішок теж є багато спеціальних закладів. Є котокафе, куди приходять щось випити чи поїсти і заодно погладити кішок, насолодитися спілкуванням із ними. Є такі ж самі з песиками. Через густозаселеність люди зазвичай обирають невеликих домашніх улюбленців, аби не обмежувати їх у площі, якої нерідко бракує самим господарям. Загалом навіть світові бренди продають у Японії одяг для домашніх улюбленців, іграшки для них… і люди не шкодують на пухнастиків ніяких грошей», – каже Настя.

Молоді пари, як переконує вона, більш охоче заводять песика, ніж дитину, але не просто так.

«Японки дуже бояться втратити роботу. Життя тут дороге. А ще й люди – великі трудоголіки, які понаднормово готові працювати навіть по 100 годин на місяць. Тому й не дивно, що зупинити вибір на тваринці легше, ніж на дитині, адже під час декретної відпустки посаду може зайняти інший спеціаліст. Крім того, аби населення не перевтомлювалося, уряд придумав одну новацію. Щоп’ятниці можна піти з роботи о 15 годині. Утім скористалося цією послугою всього 2% працівників усіх сфер. Роботодавці ж, аби відправити співробітників нарешті з роботи додому о 10 вечора вимикають у офісах світло. В іншому разі, дехто можливо б навіть ночувати додому не йшов. Тому тут не є дивиною, якщо хтось спить у метро чи в кафе. Зважаючи на те, з якою інтенсивністю японці працюють, не дивує, що економіка країни так стрімко розвивається! От у нас би таке відповідальне ставлення до своїх професійних обов’язків! Ми б випередили весь світ!», – наголошує ужгородка.

Сакури оберігають і люблять

Не могла не поділитися думками наша землячка і про сакури.

«Тут є свято ханамі, коли милуються цвітінням вишень. Триває воно днів 10. Люди дуже дбайливо ставляться до сакур. Ніхто не ламає гілки, аби сфотографуватися. На жаль, в Ужгороді… найчастіше туристи… не думають про те, що своїми варварськими діями деревам завдають шкоди. Враховуючи той факт, що Японія знаходиться на різних островах, сезон цвітіння розтягується на всю весну. Утім у одному регіоні займає 5-10 днів. Уже з початку березня всі телеканали сповіщають коли і де саме цвістиме японська вишня. Коли цвіте сакура, робота не зупиняється, але в цей період люди мають можливість трохи психологічно розслабитися, помилуватися набережними, парками, садами. Японці під деревами стелять килимки і сидять там, їдять, розмовляють. Але не смітять і за собою завжди прибирають. Взагалі у Японії дуже чисто, вулиці миють, навіть пилососять», – запевняє Настя.

За її словами, у вихідні під сакурами яблуку ніде впасти, там маса поціновувачів прекрасного.

«Люди веселяться! Це дійсно гарно. Радість відчувається навіть у повітрі! Цікаво, що заходячи до приміщення, тут прийнято знімати взуття. Тож навіть розташовуючись на звичному брезенті під сакурами, всі роззуваються. Це дерево японці вважають символом країни, квітка має навіть статус неофіційного герба. У деякі парки до сакур вишиковуються цілі черги. У Токіо японські вишні цвітуть приблизно тоді ж, коли і в Ужгороді, деколи лише трохи раніше. Утім тут це бренд. Так варто зробити і на Закарпатті!», – каже Анастасія Вайдич.

Загалом про Японію можна розповідати дуже багато і в коротку розповідь втиснути все про цю східну країну просто нереально. Тож Настя обіцяє невдовзі поділитися з «Карпатським об’єктивом» ще деякими цікавими спостереженнями та враженнями.

Марина АЛДОН