Закарпатка розповіла про життя у Іспанії: починала покоївкою – зараз працює лікаркою

Батьківщина Сальвадора Далі для закарпатців є невідомою далекою країною. Утім чимало закарпатців там живуть і працюють уже і 10, і більше 20 років. Дехто виїхав із початком війни, а хтось уже встиг давно обжитися, навіть працює за освітою, здобутою в Україні. Сільвія Рущак із Хуста у Мадриді мешкає вже майже 20 років. Нотрифікувала диплом УжНУ, здобула додаткову кваліфікацію і нараз реалізовує себе у медичній сфері.

Як живеться в Іспанії нашій землячці? Чим вона займається і що їй подобається у Європі. Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Іспанську почала вчити вдома

Як і багато українських заробітчан, Сільвія поїхала в Іспанію на заробітки. То були важкі часи, коли лікарі заробляли мало, а їй потрібно було ставити на ноги сина.

«Я розлучилася з чоловіком, дитина підростала, зарплата була невисокою, коштів критично не вистачало. Не знала, що робити, як підробляти. Час від часу мені телефонувала університетська подруга, з якою ми жили в одній кімнаті в гуртожитку. Вона навчалася на фізичному, а я – на медичному. Іра виїхала до Іспанії, бо через низьку зарплатню звільнилася з роботи. У неї на утриманні було 2 дітей, чоловік у інвалідному візку та батьки-пенсіонери. Вижити вдома не могла. Виїхала за кордон на заробітки. Там доглядала за старенькими і непогано заробляла, гроші відправляла сім’ї, сама ж відмовляла собі навіть у найбільш необхідному. Утім її розповідь про сонячну країну була дуже заманливою і я вирішила, що треба їхати і мені!», – зізналася «Карпатському об’єктиву» закарпатка.

Отже, Сільвія почала готуватися до переїзду. Робила документи, трохи вчила іспанську.

«Весь процес не був швидким. Більше року я не могла поїхати. Але тут були і свої «плюси», бо за цей час я хоч трохи вивчила слова, навчилася складати їх у речення. Звісно, рівень був низьким, але бодай щось могла зрозуміти і попросити. Загалом іспанська для українця не є дуже складною. Мені було непросто, скажімо, впоратися з відмінюванням дієслів. Та найпростіше вчити при живому спілкуванні. Англійська мені далася важче. Її я вчила вже у Іспанії, бо потрібно було для роботи», – каже жінка.

На місці на закарпатку чекало багато несподіванок, не дуже приємних моментів, але вона запевняє, що із усім врешті-решт впоралась.

«Поїхала доглядати за літньою жінкою. Характер у неї був – не подарунок. Я всіляко намагалася догодити, а їй усе не подобалося. Те, що готувала, вона їсти не хотіла, обзивала всіляко, ображала. Іспанці – емоційний і запальний народ, нам, більш спокійним за темпераментом людям, потрібен деякий час, аби підлаштуватися, адаптуватися, їхні крики сприймати без образ. Насправді вони кричать, махають руками, але вже за мить їх «відпускає» і розмовляють з тобою, ніби нічого й не трапилося. За два роки я до всього нарешті звикла.

В Іспанії вирішила працювати за своєю професією

Кілька років Сільвія доглядала за літніми людьми, аж поки не доля не подарувала їй зустріч із чарівною жінкою – Люцією.

«Я переживала непрості часи, померла моя сеньйора. Люція була нашою сусідкою. Раніше ми завжди віталися, але говорили рідко, фактично перекидалися для чемності кількома словами. Але тоді вона знала, що мені потрібна робота. Запросила до себе… Спитала мене, чим займалася в Україні. Я розповіла про своє непросте життя. Тоді Люція мене протестувала. Їй сподобалося, що я вмію і вона попросила приглянути за її батьком. Цей чоловік мав цілий букет хвороб. Йому потрібно було і уколи робити, і крапельці ставити. У принципі, це – справа рук медсестри. Та я уміла. Навіть масажі йому робила. І поступово дідусеві ставало все краще і краще. Люція дивувалася, адже з ним займалися реабілітологи і дону Хуану все одно ставало все гріше. Вона не жила з батьком, але його будинок знаходився на сусідній вулиці, тож жінка часто навідувалася в гості. Ми поступово подружилися і вона запропонувала мені нотрифікувати свій український диплом, пройти додаткове навчання в Іспанії, отримати сертифікат і працювати за фахом, а не гаяти життя на те, що приносить невеликі прибутки. Її батько прожив ще два роки. Люція підказала все, що потрібно робити, аби працювати за спеціальністю. Я загорілася, бо зарплата лікарів у Іспанії є однією з найвищих у Європі», – запевнила закарпатка.

Наразі Сільвія є реабілітологом у одній із лікарень Мадриду.

«Лікар у середньому тут отримує 50 тисяч євро на рік. Покоївка ж може заробити 700-1100 євро на місяць. Різниця велика, тож, переконана, що мої старання не були марними. Загалом українців тут зараз досить багато. Із деким контактую, підтримую, допомагаю. Є такі, що виїхали у попередні роки, є й такі, що втікали від війни. Наші земляки у Іспанії працюють в основному або доглядальницями, або у аграрній сфері, де можна заробити 1200-2000 євро на місяць, або будівельниками, за що мають 8-10 тисяч євро на місяць. Адміністратори отримують 700-1000 євро, програміст може заробити від 3000 євро на місяць, охоронець до 2 тисяч євро. Утім знайти роботу деколи буває справді непросто. Непрацюючі іспанці мають виплати з безробіття і вони часом можуть бути вищими за заробітні плати. Загалом середній оклад у Іспанії – 1800 євро. Порівняно з Україною це багато. Утім треба врахувати, що й ціни тут не українські!», – наголошує жінка.

Утім, за словами Сільвії Рущак, у загальному знайти у Мадриді роботу людині із вищою освітою набагато легше, ніж у нас вдома.

«Для цього тут є не лише служба зайнятості, але й спеціальні сайти, газети, групи у соціальних мережах. Можуть взяти і за рекомендацією когось зі знайомих. Мені весь час допомагала Люція. Вона – моя найближча подруга і вже – сваха», – посміхається вона.

Після закінчення школи син Сільвії виїхав до неї у Мадрид, бо батьки на Закарпатті померли. Тут він вивчився на програміста і одружився з Бланкою, донькою Люції.

«Максим тут живе вже 10 років. Я й онучку вже маю, – радіє жінка. – Марібель 1 рік. Розмовляємо з нею і іспанською, і українською, аби пам’ятала про свої корені!»

Які ціни у Мадриді

Вартість життя у Іспанії досить висока. Оренда однокімнатної квартири може коштувати більше більше 30 тисяч гривень на місяць.

«Житло у Європі дороге всюди. Я квартиру купила, проживаючи у Мадриді вже 12 років. Раніше дозволити собі не могла. Утім оренда може «поглинати» більшу частину зарплати. Тому українці винаймають в основному у найдешевших районах. Однокімнатну квартиру можна зняти за 22 тисячі гривень на наші гроші. Якщо скинутися кільком людям одночасно, сума вийде прийнятною для кожного. Інтернет тут дуже дорогий. За місяць потрібно викласти більше 1300 гривень. Комунальні послуги обходяться дешевше, ніж у нас – близько 4 тисяч гривень на місяць. Але потрібно врахувати і клімат. Тут спекотно, таких суворих зим, як у нас, немає. Громадським транспортом у Мадриді користується небагато людей. Він дорогий. Більшість їздять на власному автомобілі. Літр бензину коштує 42 гривні. Автомобілі досить дешеві, але ціни залежать від класу», – ділиться думками жінка.

Як розповідає Сільвія, ціни на одяг у Мадриді невисокі, але й іспанці не шаленіють від брендів.

«Люди тут практичні і купують не таке вбрання, щоб іншим подобалося, а таке, щоб самому в ньому почуватися комфортно. Одягаються дуже просто. Багато уваги приділяють спорту, заняттю у фітнес-центрах, постійно подорожують. Іспанці люблять відпочивати. Та й у них така запальна натура, що їм справді часом треба «охолонути». Харчуються люди переважно у кафе та ресторанах, вдома практично ніхто нічого не готує, багато вживають фасфуду», – запевняє вона.

За словами закарпатки, продукти у Мадриді за вартістю середні. Наприклад, кілограм помідорів на наші гроші коштує 60 гривень, бананів – також 60, яблук – 65, картоплі – 40, цибулі – 42, сиру – 350, курячого філе – 200, яловичини – 370, рису – 35, буханець хліба (500 г) – 30 гривень.

«У ресторані можна поїсти за 200-400 гривень. Хто б готував, коли практичніше кудись піти. Я можу собі дозволити. Їжу можна замовити і додому. Пляшка вина коштує до 100 гривень. А от цигарки дуже дорогі – більше 160 гривень за пачку. Палити тут зовсім не вигідно. Та і не треба, бо шкодить здоров’ю», – наголошує жінка.

Сільвія Рущак загалом життям у Іспанії вдоволена. Переконує, що реалізувати себе можна будь-де, головне – вірити в це і ніколи не складати рук, іти до мети та прагнути позитивних змін.

Марина АЛДОН