Закарпатка розповіла, як у 26 років бути мамою семи дітей

Зараз далеко не кожна родина наважується на другу дитину. Часи не ті. І не тими були навіть до війни, бо життя в останні роки зовсім не є легким, заробіток у людей невеликий, роботи на Закарпатті катастрофічно бракує, а дітей треба ще й у люди виводити, забезпечувати, вчити. Утім є жінки, які своїм покликанням вважають саме бути матір’ю, не бояться народжувати, створюють великі родини. І тут мова не про таких представниць слабкої статі, які чекають від держави подачок, а про тих, хто дійсно прагне бути взірцем для малечі і піклується про неї, вболіває всім серцем. 27-річна Оксана Сойма виховує аж сімох малюків. Востаннє мамою вона стала торік. Рекордів встановлювати не прагне, але каже, що якщо Бог дає наступників – це благословення, тож діткам радітиме й надалі. Як живеться жінці з такою кількістю діточок? Чи допомагає їй чоловік та як вона почувається у такій великій родині? Про це Оксана розповіла «Карпатському об’єктиву».

У багатодітних родинах багато народжувати нормально

Старшу доньку закарпатка народила у 17 років. Зараз Христинка вже є школяркою. А тоді її мама сама щойно закінчила навчання…

«У нас на Тячівщині чимало родин є багатодітними. Я і сама з такої. Нас у мами було 9. Один брат малим, щоправда, помер. Я завжди мріяла про свою малечу, уявляла, що в мене буде багато діточок. Коли у хаті гамірно, весело, там кипить життя, вирує якась особлива енергетика. Коли старша сестра народила сина, мені було 10. Я з ним бавилася і уявляла, що то моя дитина, – каже «Карпатському об’єктиву» жінка. – Школу я закінчила у 16, бо пішла трохи раніше. Із Михайлом ми зустрічалися із сьомого класу. Він – перша і єдина в моєму житті любов, на п’ять років старший за мене. Завжди казав, що як тільки отримаю атестат, одразу підемо під вінець. Так і сталося. Ми не зразу розписувалися, спочатку був тільки церковний шлюб і весілля. Оформили стосунки вже після того, як народилася перша донька. Тоді чоловік записав її на себе і ми розписалися».

Михайло, поки кохана закінчувала школу, встиг вивчатись на столяра, кілька разів побував на заробітках у Чехії, привіз грошей і почав для молодої сім’ї будувати хату. Багато в чому допомагали рідні, бо чоловік і сам із багатодітної сім’ї.

«У Міші 5 сестер і 4 брати. Їх у мами 10. Коли він почав зводити хату, допомагати прийшли всі. Грошима підтримали також. Тож ми через рік після весілля вже жили у своєму будинку. Обставив усе чоловік сам. У нього золоті руки. Меблі змайстрував самотужки, побілив, його брат Степан провів опалення, інший брат Іван – електрику. Одним слово, із усім впоралися власними силами. Платили лише за матеріали».

Будинок у родини великий, просторий двоповерховий. Обставлений дійсно гарно. Поруч – величезний сад із фруктовими деревами, город – також чималий, акуратний.

«Із грядками мені допомагають сестри та племінниці, – посміхається Оксана. – Сама не встигаю, бо й випрати, і випрасувати одежу треба, і прибрати в хаті, і їсти приготувати. А ще й худобину доглянути…»

І справді, господарство у жінки серйозне – корова, коза, козенятко, 30 курей, 27 качок, 12 гусей, 18 індичок, 3 коти та 2 собаки.

«Тварин тримаємо не лише для того, щоб їсти було що, – наголошує закарпатка. – Дуже добре, коли діти ростуть поруч із якоюсь живністю. Тоді вони стають добрішими, звикають із юних років піклуватися про когось, знають, що в людини мусить бути відповідальність перед тваринами, яких слід нагодувати, за якими потрібно прибрати, здоїти, зібрати яйця. Я також так росла і мої батьки завжди були для мене прикладом. Саме так виховую і своїх малят».

Вдячна Богу за чоловіка

У шлюбі Оксана уже 10 років. Каже, що жодного разу не пошкодувала про свій вибір і про те, що так рано стала матір’ю.

«Я розумію, що в інших дівчат була молодість, можливість здобути вищу освіту, розважатися. Але я собі такої мети ніколи не ставила. Вчилася у школі погано, до університету б і так не вступила. Та й не знаю, ким би взагалі могла стати. Мені подобається бути жінкою, дружиною, мамою. Я не вмію розважатися. Жодного разу не була на дискотеці. Не ходила у кіно, не знаю, що таке алкоголь. Я з віруючої родини і мене виховали так, що місія жінки передусім – давати життя. Мені хотілося реалізувати себе як мама, а не як, скажімо, вчителька, лікарка, модель, акторка чи співачка. У селі й так роботи немає. Чимало моїх однокласниць вивчились і тепер за кордоном офіціантками працюють. Нікого не засуджую, це – їх вибір. Так, у них були бурхливі студентські роки, розваги, веселощі. Я ж цього всього не мала. Зате у них досі немає чоловіка та діточок, а в мене вже давно велика та щаслива родина», – запевняє жінка.

Оксана переконує, що Михайло – найкращий у світі чоловік і дуже радіє, що Бог подарував їй саме його.

«Міша – прекрасний сім’янин, турботливий, люблячий. Цілими днями працює, заробляє гроші, аби дітки не мали ні в чому потребу. Неймовірно щедрий, купує їм усе, що вони лише забажають, ні у чому не обмежує. Діти мають багато іграшок, розвиваючі ігри, два ноутбуки, чотири планшети, у двох старших уже й сучасні смартфони. Їм треба, бо вони – школярі. Продукти – тільки за ним. Маю на увазі такі, які потрібно купувати – крупи, каші, макарони, якісь солодощі, а також засоби для гігієни, пральні порошки, шампуні, мило, памперси… Хліб печу сама, картоплю, огірки, помідори, капусту, буряк, моркву, цибулю, часник маємо з городу. Також чоловік висадив фруктовий час, закупив якісні саджанці. Деякі придбав через інтернет, деякі – на ринку у Хусті або в Тересві. У нас два виноградники. Маємо все, що потрібно. Ніхто не голодний, ще й сусідських діточок годуємо», – радісно щебече жінка.

Якщо Оксана ще завагітніє, з радістю готова народжувати

Оксана ніколи не виставляє світлини дітей у соцмережах, бо переконана, що цього робити не варто.

«Коли підростуть, хай самі вирішують показувати дитячі знімки комусь чи ні. Якщо і фотографуємося, то тільки для сімейного архіву. У мене, на жаль, був дуже прикрий випадок у школі, коли однокласники побачили моє невдале фото і потім довго з мене глузували. Я не хочу повторити цю помилку», – наголошує вона.

Іншим фотографувати синів та доньок вона також не дозволяє. Однак про дітей готова говорити годинами.

«У свої 17 я була повністю готовою до материнства, – заявляє закарпатка. – У нас у родині завжди були діти – то у мами, то у сестер, то у невісток. Я завжди дбала про менших і коли народилася Христинка, я сама поралася з нею без сторонньої допомоги. На той час ми саме перебралися у нову хату. Через рік на світ з’явився Максим. Тобто у 18 я вже мала двох діток. Знаю, що у такий вік більшість дівчат навіть не думають про наступників і живуть у власне задоволення. Але кожному своє. Я почувалася найщасливішою людиною на світі. У 20 у мене вже було 4 дітей – народилася двійня – Іринка та Марічка. Вони – не близнючки, але характером схожі. Коли мені було 22 на світ з’явилася Рената, у 23 – Марк, а у 26 – Данило. Зараз я маю 27. Далеко не всім зрозуміла моя позиція, та якщо Бог дасть ще можливість завагітніти, із великою радістю народжуватиму й далі».

Те, що обоє з подружжя є з багатодітних сімей, можливо, також вплинуло на те, що молода родина так рано вирішила обзавестися стількома дітками. Бо ж проти того, аби ще раз або навіть декілька разів стати батьком не заперечує і Михайло. Він має позицію: «Скільки Бог дає – стількох треба приймати і годувати». Утім такі погляди на життя подружжя поділяють не всі навіть у межах родини.

«Дехто називає мене божевільною. І це – ще одна з причин, щоб не показувати фото дітей. У соцмережах таких «добродіїв» багато, – каже жінка. – Навіть одна з моїх сестер каже, що я ненормальна, нехай перев’яжу собі труби і «закриваю завод», мовляв «скільки можна плодитися». У неї лише один син. Вона не любить гамір, не хоче більше народжувати. Її чоловік випиває і, можливо, причина у цьому. Але й у дитинстві сестра завжди намагалася усамітнитись, тож, скоріш за все, у неї просто такий характер. Бог суддя кожному. Мене мій стан цілковито влаштовує», – переконує Оксана Сойма.

На запитання, що буде жінка робити, коли діти виростуть, вона лише посміхається:

«Онуків бавитиму! Уявляю, скільки у мене їх буде, коли у діточок з’являться свої сім’ї! Я ніколи не залишуся одна! Це – головне! Усе інше в житті – тимчасове і скороминуче. Краса та молодість – у першу чергу. Через це мені зовсім не шкода, що не «дівувала», що молодою стала мамою. Мої діточки – моя найбільша радість!» – заявляє вона.

Марина АЛДОН