Сирота з Маріуполя зцілює закарпатців за допомогою трав’яних настоянок

Ірині Задорожній 19. Її батько загинув під колесами автомобіля, коли дівчині було всього 2 роки. Чотири роки тому не стало й матері – померла від раку. Жила з бабусею у Маріуполі. Там ходила до школи, вступила до ліцею, вчилася на перукарку. У березні її бабусю вбили росіяни під час ракетного обстрілу. Дівчина залишилась одна, як стеблинка в полі. Вирішила втікати. Як їй це вдалося і чим вона займається на Закарпатті? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Змусили зняти абсолютно весь одяг, перевіряли татуювання

Незважаючи на те, що у всьому світі Ірина не має жодної рідної людини, вона оптимістка. Про пережиті жахіття говорить спокійно.

«У місті я залишалася до 23 березня. 12-го мою бабусю вбили. У будинок був приліт і не вижив ніхто. Загинуло 34 людей. Я в той момент пішла за продуктами, бо ми в підвалі сиділи майже тиждень голодні. Це мене врятувало. Із-під завалів її витягли 15-го. У дворі поховали. Я спала у подруги на сусідній вулиці. Її будинок уцілів. Якщо пекло існує, то не десь під землею чи в іншій галактиці… Воно було в Маріуполі… і є дотепер. Я не можу підібрати слів, аби передати, що тоді відчувала. Хотілося лягти в могилу поруч із бабусею. Коли трохи відійшла, зрозуміла, що потрібно втікати. Через територію України зробити це було неможливо. Ми контактували з волонтерами, вони порадили їхати в окупований Донецьк і вже звідти добиратися в якісь українські міста. Як там перевіряють, особливо молодь – то просто страхіття. Мене роздягнули догола, дивилися, чи не маю татуювань, перевіряли, чи не контактую з військовими, особливо з «Азовсталі», насміхалися, принижували, добре, що хоч не ґвалтували. Телефон забрали, їх дуже цікавило, з ким спілкувалася, які в мене дописи у соцмережах. Хоч нічого не знайшли, та в фільтраційний табір відправили. Там на голій підлозі я спала три доби. Їсти давали шматок хліба, кілька ложок сухої каші, за консистенцією схожої на пластилін і склянку води. Потім викликали на допит, ще раз усе оглянули і відпустили. Вдруге я контактувала вже з іншими людьми. Відтак мені вдалося виїхати до Бердянська, а звідти до Запоріжжя. У Запоріжжі прожила 3 доби. Там за весь час, відколи почалася війна вдихнула повітря на повні груди. Нас оточували дуже доброзичливі люди, годували, дали нічліг, я поспілкувалася з психологом… одним словом, стало легше», – розповіла «Карпатському об’єктиву» дівчина.

У Запоріжжі переселенцям пропонували їхати або у Львів, або на Закарпаття. Іра вибрала другий варіант.

«Я хотіла поїхати якомога далі від росії, аби вони з танками точно не могли доїхати, аби не дістали ракети і щоб почуватися у відносній хоча б безпеці. Закарпаття – найбільш віддалений куточок України, тому я обрала цей прекрасний край, – наголошує Ірина Задорожна. – Якщо з Маріуполя до Запоріжжя моя подорож зайняла 10 днів і я за цей час мало не посивіла, то з Запоріжжя до Хуста добралася за дві доби. Я їхала не поїздом, а з волонтерами, саме закарпатськими, які доправляли у інші регіони продукти та різні гуманітарні вантажі. Ми робили багато зупинок, ночували у Львові, зустрівалися з іншими волонтерами. Загалом було дуже цікаво, але головне – спокійно. З нами була одна жінка з Хуста. Вона стала мені другою мамою. Зараз мешкаю в неї. Ріднішої людини в мене немає. Вона поставилася до моїх проблем із таким порозумінням, оточила мене такою турботою, що мені аж ніяково було. Я називаю її мама Оля. У неї теж донька, Каті 20 років, ми майже ровесниці. Вона стала мені сестрою».

Вилікувала опік яйцями

Знайомство дівчини зі своєю новою родиною відбулося за досить дивних обставин. Пані Ольга у волонтерському штабі сильно обпекла руку, а Іра її вилікувала.

«У неї був великий опік. Там щось розвантажували і мама Оля зачепила каструлю з супом, вона перекинулась на неї, на тілі з’явилися великі міхурі. Я знала, що робити. У мене бабуся захоплювалася народною медициною і всього навчила мене. Отже, якщо сильний опік, потрібно зварити 4 яйця. Вибрати жовтки. Смажити їх на розігрітій сковорідці, розминаючи і помішуючи виделкою. Через хвилин 15-20 почне виділятися рідина. Збираємо її у чистий посуд і змащуємо нею вражені місця. Це – безцінні ліки і допомагають завжди. Процедуру потрібно кілька разів повторити, але полегшення наступає вже після першої. Від опіку не залишається ні шрамів, ні рубців. Якщо обпечена велика ділянка, яєць можна взяти 10-12-20. Засіб дешевий, набагато дешевший, ніж магазинні аерозолі, а допомагає набагато ефективніше. Якщо опік незначний, можна зрізати листок алое, розрізати його і нанести на вражену ділянку сік чи кашку. На ніч можна поставити компрес із цієї рослини. Можна зробити мазь із рівних порцій ялинової живиці, бджолиного воску та свинячого жиру. Компоненти змішати і довести до кипіння. Коли остигне, змащувати опік. Взагалі варіантів багато, дивлячись, що є під руками. Якщо опік у роті від їжі, варто просто набрати в рот холодної заварки чаю і потримати декілька хвилин».

Ірина дійсно із захопленням ділиться знаннями, щедро роздає поради і вболіває, аби людям довкола було добре.

«Усі ми чекаємо нашої перемоги і до цього дня хочемо випити шампанського, а дехто й чогось міцнішого… Аби не було похмілля, перед вживанням спиртного потрібно змішати чайну ложку вершкового масла з яйцем і випити. А якщо вже усе ж похмелитися треба, також не проблема. До бабусі часто зверталися знайомі після перепою. Через це мені відомі тонкощі, – посміхається вона. – Передусім, якщо після застілля погане самопочуття, допомагає холодний душ і багато води. Крім того, варто їсти цитрусові, прийняти щось сечогінне. А ще – випити склянку кефіру, змішаного навпіл із мінеральною водою. Також можна приготувати напій – склянка мінералки, 2 чайні ложки лимонного соку і 1 ложка цукру. Цей засіб також допомагає стабілізувати рівень цукру в крові. Але діабетикам його вживати не можна.

За словами дівчини, вона давно мріяла побувати на Закарпатті, адже тут росте чудодійний засіб для підвищення чоловічої потенції.

«До бабусі зверталися з різними проблемами, але часто – саме чоловіки і просили вони щось для своєї сили у ліжку. Вона готувала для них спеціальну настоянку з кореню калгану. У нас він росте тільки у Карпатах. Його вона замовляла в одного чоловіка з Рахівщини. Я завжди ходила забирати з пошти. За допомогою цього кореня ще лікують серце, легені, нирки, чистять печінку. Рецептів чимало і для кожної недуги калган потрібно поєднувати з іншими компонентами. Настоювати слід на коньяку. Я тепер це буду робити на закарпатському. Кажуть, він найкращий. Вживати настоянку слід протягом місяця тричі на день по чайній ложці. Якщо не допоможе, зробити десятиденну перерву і повторити курс. Однак я не знаю жодного випадку, щоб не було ефекту після кількох перших тижнів».

Протягом цілого літа дівчина заготовляла у лісах цілющі трави. Каже, потрібно не лише їх зрізати де і коли заманеться, а знати день, фазу місяця і час доби, коли вирушати за рослинами.

«Це – ціла наука. Кожне зілля заговляється у різні періоди. Це ж стосується і висушування трав, і власне прийому ліків. Є такі, що слід приймати при спадаючому місяці, а є такі, що при ростучому. Переконана, що саме сюди я потрапила не даремно, адже карпатська рослинність буйна, екологічно чиста та унікальна. Тут багато таких трав, яких немає більше ніде в Україні. Я вчуся працювати з новими рослинами і хочу допомагати людям. У мене це виходить! Уже в Хусті зцілила декількох. Одному чоловікові допомогла з хворим шлунком, бабуся-сусідка після моїх «сердечних» відварів каже, що ніби помолоділа на 20 років, її дідусеві вилікувала поперек, сестричці Каті ідеально очистила шкіру, бо вона завжди страждала через прищі, фурункули та різні висипи, зараз нашому татові, дяді Колі, лікую суглоби. Звісно, зцілювати рак я не беруся, у мене недостатньо ні знань, ні досвіду, але з багатьма недугами можу запросто впоратись, – переконує Ірина.

За лікування вона грошей ні в кого не бере. Радить понести якусь суму до церкви і поставити свічку за здоров’я.

Загалом дівчина має багато планів на майбутнє. Мріє про свою перукарню, про будиночок на Закарпатті, про пухнастого котика та велику дружню родину. У Маріуполь повертатись не хоче, бо каже, що там залишились її найбільш болісні у житті спогади. Іра ж почала життя спочатку, практично з чистого аркуша… і прагне крокувати лише вперед, не озираючись назад.

Марина АЛДОН