40075
12:18 28.092022

На Тячівщині, йдучи на гриби, читають замовляння і приносять повні корзини дарів лісу

Цікаве 13437

Після дощів Закарпаття вкрилося грибами. Велика різноманітність дарів лісу нашим землякам приносить велике задоволення. На «тихе полювання» вирушають цілими родинами. У цьому році багато грибів рекордних розмірів саме на Тячівщині. Наприклад, Андріана Грицан із Лопухового нещодавно знайшла майже п’ятикілограмового білого. Фото з нею облетіло весь інтернет. І саме до тячівських грибників шукати інші лісові рекорди вирушив «Карпатський об’єктив».

Великий гриб – гарно для фото, але несмачно для їжі

Тячівщина – край багатий на унікальні краєвиди та працьовитих людей. Кожне село – ціла скарбниця як народної мудрості, так і природних цікавинок. Навіть молоді дівчата знаються на грибах, на місцях їхнього пошуку та на стравах, які з них можна приготувати.

17-річна Аліса Ковач розповідає, що на гриби ходить із трьох років (із дідусем), маринувати опеньки вміла вже у 10 років, а найбільшого біляка знайшла у селі Красна два роки тому. За словами дівчини, він важив 6 кілограмів 251 грам.

Аліса Ковач на гриби ходить із трьох років

«Не треба радіти таким гігантам, – каже вона «Карпатському об’єктиву». Великий гриб – це дуже гарно для фото, з ним можна селфитись, але він несмачний, часто червивий, і їстівного в ньому може 25, максимум – 50 відсотків. Набагато краще знаходити маленькі грибочки. Вони здорові і дуже смачні. З них виходять вишукані страви і їх не встигають пошкодити шкідники. У сезон можна набрати і 2-3 відра таких красенів за кілька годин, якщо знати місця».

Утім ділитися секретами, де саме краще шукати білі, молодиця не хоче. Більш охоче вона розповідає про опеньки.

«Опеньків може набрати за раз і 12 відер, – хвалиться Аліса. – Вони дуже люблять вологі місця, біля потічків. Їх переважно мариную. Роблю це так. Гриби чищу, промиваю і відварюю протягом 10-15 хвилин. Роблю маринад. На літр води беру: 2 ст.л. солі, 1 ст.л. цукру, 75 мл оцту, перець горошок, лавровий лист, гвоздику. Через друшляк зливаю воду з грибів, промиваю їх, розкладую у банки, заливаю водою за допомогою мірної кружки, щоб знати, скільки потрібно маринаду. Додаю всі компоненти крім оцту. Кип’ячу приблизно 120 хвилин. Вливаю консервант, варю ще 7 хвилин. Потім ставлю стерилізувати, доливаю розсіл. Відтак закатую, перевертаю банки шийкою вниз і закутую у простирадла. Так залишаю до повного охолодження».

У Карпатах білі можна знайти навіть у січні

Василь Сойма – грибник зі стажем. Хоч і живе в Тячеві, знає усі довколишні села і де які гриби ростуть.

«Найкраще збирати білі у смереково-букових, або у смерекових лісах. Знаходжу їх навіть тоді, коли сніг лежить. Бувало, приносив додому з лісу навіть у січні. Я багато блукаю горами, бо займаюся різьбою по дереву, шукаю серед дикої природи заготовки, старі пеньки, коряги. Гриби мені самі лізуть у кошик», – посміхається чоловік.

До розмови долучається його дружина Василина.

«Розкрию один великий секрет. У нас існує повір’я, що колись блукаючи лісами і проповідуючи, святий Петро ламав хліб і розкидав крихти. Там, де вони падали, виростали білі гриби. А ще, аби прийти з лісу точно із повним кошиком, моя бабуся навчила мене спеціальних замовлянь. Загалом їх є багато. Я знаю лише декілька. Наприклад, вирушаючи в дорогу, можна прочитати: «Усі біди уд ня ся най удвернут, а я ся з грибами думу верну» Або ще одна жінка з Франківщини у нас гостювала і таке казала: ««Господар лісовий, господарка лісова. Звідки взяли, туди й приведіть, грибів-ягід зібрати допоможіть». Це щоб задобрити лісового духа. Читати потрібно прямо у лісі. Але в дар неодмінно слід щось залишити – цукерку, печиво, солодощі. Ця жінка, Ганна, ще більше від нас, місцевих, у наших лісах грибів знаходила. Звичайно, чоловік у різні нашіптування не вірить, сміється з мене, але я ними завжди користуюся. І мені допомагає, бо я вірю» – наголошує вона.

А Василь, у свою чергу, переконує, що йому не треба жодних замовлянь, бо його гриби і без них слухають.

«Я жартую, що мене мама у лісі народила, – запевняє він. – Звісно, це неправда, Але набридло всім пояснювати, що з лісу без грибів повернутися – значить у лісі не бути. Я працював у Чехії на заробітках. І там грибарив, заходив білі, червоні. Там природа, майже як на Закарпатті, гриби такі ж. Жінка із них стільки смакоти готує, що й м’яса не потрібно. Зараз уже 30 кілограмів сушених маємо! А до кінця осені ще ого-го! Планую ще хоч тричі стільки ж насушити».

Василина одразу ж ділиться секретом грибного паштету:

«Знаю з грибів багато всього, але в нас вдома найбільше люблять паштет. Готується він дуже просто! Рекомендую! Головне, добре мішати, коли вариться. Має бути консистенція густіша, ніж у аджики. Отже, беру: 3 кілограмами варених грибів, кілограм цибулі, 2 кілограми болгарського перцю, 250 гр томатної пасти, 400 гр олії, 100 гр солі і 150 гр цукру. Перець і цибулю перемелюю. У каструлю наливаю олію, підсмажую цибулю до золотистого кольору. Додаю перець. Смажу далі, помішуючи (приблизлено 2-2,5 год). Тим часом перемелюю варені гриби. Можна взяти будь-які, які є вдома. Додаю до перцю з цибулею, постійно помішую, солю. Смажу трохи більше години. Під кінець варіння додаю томатну пасту і цукор. Можна розкладувати у стерильні банки. Трохи довго, але дуже смачно! Додатково стерилізувати не потрібно. У мене з порції виходить 5 літрів паштету. Можна і в голубці додавати, і до картоплі, і їсти з хлібом». Із одного гриба наїлася ціла родина!

Петро Ковач також має свої грибні рекорди і з гордістю про них розповідає.

«Дуже люблю збирати гриби і сам їх готую! Жінці не довіряю. Гриби знаходжу всюди. Навіть при дорозі. Інші можуть спіткнутися і не побачать, – зізнається він. – Найбільший гриб знайшов у Кобилецькій Поляні на Рахівщині. Діаметр капелюха становив 47 сантиметрів, а висота – близько 40 сантиметрів. Важив – 5 кілограмів 102 грами. Це було 4 роки тому. Білий ріс просто посеред галявини. Діти біля нього бігали, не бачили, дружина мало не впала поруч і також не звернула уваги! На мене ж він здалеку «посміхався»! Приготував його для всієї родини з кмином. Зробив таку мачанку, що пальчики оближеш! Ми всі наїлися і були ситими!

Як переконує Петро, інші гриби він навіть грибами не називає.

Петро Ковач має свої грибні рекорди

«Беру тільки білі, інше – для мене не гриби. Деколи ще червоні знаходжу. Але сильно ними не захоплююсь. Тетяна любить опеньки. Сама їх і готує. Я ж її не допускаю до «біляків». Моя фірмова страва – мачанка! Для приготування беру 500 гр грибів, 1/3 пачки масла, 1 цибулю, пів літра сметани, кріп, сіль, перець (за смаком) і рослинну олію. Гриби чищу, промиваю, проварюю трохи і підсмажую на сковорідці (на сухій, зовсім трішечки). На іншій сковорідці на рослинній олії смажу цибулю. Далі додаю до неї гриби, вершкове масло, солю і перчу, весь час помішуючи. Вливаю сметану і даю їй закипіти. Перемішую і смажу ще приблизно хвилину. Усе готово. Зверху притрушую дрібно порізаним кропом і виходить смакота смакотюща!», – стверджує чоловік.

Також Петро Ковач наголошує, що в цьому році назбирав уже більше 40 кілограмів білих.

«Рік хоч і був посушливим, але на гриби багатий, – каже він. – У ліс їду на машині зранку о 4-5 годині, коли ще темно. Як лише починає розвиднюватися, починається справжнє «полювання», тоді вже пішки йду у глиб «хащі», на свої знайомі перевірені місця. Вже на обід у мене майже повний багажник дарів лісу. Якби мав більше часу, грибів збирав би ще більше, але цілий день на роботі, поїздки на природу можу собі дозволити лише у вихідні».

Одного разу тячівцю поталанило навіть знайти трюфель.

«Трапилось це зовсім випадково – у сосновому лісі. Ці рідкісні гриби справді ростуть під землею. Я загубив телефон і шукав його, розгрібаючи листя. Раптом побачив голівку. Почав копати і викопав. Думаю, переді мною там хазяйнували дикі кабани. Місце називати не буду не тому, що не хочу, щоб інші трюфелі знаходили, а з метою безпеки тварин. У нас люди такі, що за один раз усіх перебити можуть. На жаль, телефон так і не знайшов, бо в лісі був один. Гриб продавати не хотів, бо він такий хвалений, що сам захотів покуштувати. Кажуть, що кілограм коштує 3500-4000 євро. Трюфель був невеликий, тож я для всіх приготував із нього омлет, попередньо відваривши гриб. Не знаю, може не так чаклував над ним, але якого вишуканого особливого самку так і не відчув», – заявляє він.

Звісно, не кожному таланить на такі «грибні улови», але більшість закарпатців усе ж уміють знаходити різні гриби. Та й застосування їм наші господині також уміють знаходити, бо наша місцева кухня дуже багата на усілякі грибні страви.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах