У селі легендарного листоноші Федора Фекети відзначили престольний празник

Село Тур’я-Ремета, що на Перечинщині, асоціюється з легендарним листоношею Федором Фекетою, який народився і жив тут. Уперше село згадується у латинському тексті 1451 року як «Ремете, поселення на Унгу». Отож цьогоріч столиці Турянщини – 570. Наразі мені невідомо, чи проводились у селі якісь заходи щодо відзначення цієї круглої дати.

За інформацією із доступних джерел, у Тур’ї-Реметі проживає 3340 чол., дворогосподарств – 911. Від Ужгорода – 30 км. Межує із такими населеними пунктами: Сімер, Раково, Туриця. Розкинулося на злитті рік Тур’я і Туричка, на роздоріжжі автодоріг Ужгород – Свалява, Перечин – Лумшори.

У селі три церкви: римо-католицький костел святого Георгія, православна та греко-католицька святого архангела Михаїла. Отож, 21 листопада у Тур’ї-Реметі – престольний празник. Із самого ранку над селом лунав святковий передзвін храмових дзвонів. На жаль, цього недільного дня погода видалася похмурою, околиці оповив густий туман, накрапав дощ, тому на вулицях небагатолюдно.

Розміщену на пагорбі в центрі села церкву видно здалеку. Ідучи до неї, наздоганяю подружжя пенсійного віку.

– Яка це церква? – запитую.

– Православна, – відповідає жінка. Її сива голова вкрита темно-синьою хусткою із дрібними листочками, одягнута у теплу куртку з капюшоном – надворі холодно.

– Православна? – перепитую, бо бачу базилику, невластиву православним святиням.

– Мені 67 років. Я знаю, що ця церква усе була православна. А греко-католицька туди далі, – показала у бік і порадила повернутися на центральну дорогу, а потім піднятися вверх вулицею Перемоги, бо навпростець людські городи і «каляно».

Під пагорбом продавали традиційні пацюрки, когутики, лизала, дитячі іграшки, ікони.

З мережі Інтернет та книги Михайла Сирохмана дізналася історію церкви на пагорбі. Її вимурували 1771 року. 1928-го поруч збудували цікаву дерев’яну каркасну дзвіницю на високому кам’яному цоколі, вкриту металевим шатром. Церква була підпорядкована Мукачівській греко-католицькій єпархії. 1949 року передали Московському патріархату. Відтоді вона православна.

Православні не погодилися на почергове богослужіння, тому греко-католицька релігійна громада села вирішила зводити нову церкву. 17 липня 1995р. розпочалися роботи. 21 листопада 1999р. освячення храму провів єпископ МГКЄ Іван Семедій.

Церква вразила мене масштабністю – як для села, в якому діють ще дві церкви з населенням 3340 чол., досить велика. По периметру ростуть смереки, проводяться роботи щодо встановлення огорожі церковної території.

Співаючи молитовні пісні, до церкви підходять паломники з Туриці. Біля входу процесію зустрічає хлопець із хрестом. Хухаючи на руки, вірники заходять до храму одягаючи захисні маски. На дверях пришпилений канцелярський файл з написом «Будь ласка, без маски не заходити, дотримуйтесь дистанції».

На фасаді праворуч встановлена пам’ятна дошка отцю Віктору Дулишковичу. Він був парохом церкви св.Архангела Михаїла с.Тур’я-Ремета в 1946-1949рр. Розстріляний 26 липня 1954 року в таборі ГУЛАГу в Кенгірі. Мав усього 37 літ.

Ліворуч встановлена пам’ятна дошка Молнару Михайлу Михайловичу (1926-2005) – будівничому цього храму та ще 11 церков на Закарпатті.

Всередині церкви просторо, вірників небагато. Перед парафіяльною іконою св.Михаїла люди хрестяться, роблять поклон, але не цілують – дотримуються рекомендації: «Не цілувати». Шістьом електрокамінам не під силу обігріти таке приміщення.

Жінка, яка записувала на молитву «За здоров’я» та «За упокій» розповіла, що їхня греко-католицька громада невелика, близько 60 сімей. Таку велику церкву будували з розрахунку, що прихожанами будуть не тільки реметяни, а і жителі довколишніх сіл, та парафії спромоглися звести невеликі церкви у своїх населених пунктах. Моя співрозмовниця зауважила, що останні два роки на богослужіння та на празник приходить мало вірників у зв’язку з пандемією: «Люди бояться заразитися коронавірусом. Воно і зрозуміло, бо тепер лікування дороге, та і кожен переносить по-різному: хтось легко перехворіє, а хтось дуже тяжко».

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора