У закарпатському Малому Раківці панує культ груші

У селі Малий Раковець, що на Іршавщині (після адмінреформи входить до складу Хустського району) близько 700 дворогосподарств. У кожному саду ростуть груші різних видів та сортів. Перші плоди достигають на початку липня, називаються «івАнянки». Згодом можна смакувати «петрівкАми», «житнянками», шиминьками, круглицями. У серпні стигнуть гнилиці, м’якуші, розпадянки, бера, чісарькы. Восени – маслянки, ріноватиці, зимні.

У селі панує культ цього фруктового дерева з сивої давнини. Засноване 1325 року. Є дерева, яким понад 300 років. Зауважу, що груша росте дуже повільно, боїться вітрів, якщо сприятливі погодні умови, то за рік у діаметрі збільшиться на один міліметр. У саду Івана Фанти плодоносить груша-старожилка, якій понад 600 років. Про це «Карпатський об’єктив» писав.

– Садити дичку (так місцеві називають грушу) – традиція з діда-прадіда: аби було що з’їсти, продати, зварити палинку. Плід містить багато соку, багатий на прості цукри, особливо фруктозу. Стиглі плоди селяни сушили, з них готували узвар, компоти, варили леквар. На дичках можна було заробити копійку. Носили на базар до Хуста, Білок. Так заведене, що дичківка має бути на столі у кожного ґазди. Нею пригощають, самі споживають, натирають болючі місця на тілі, вживають при простудних захворюваннях та шлунково-кишкових розладах. Така добра палинка і пахлива (пахуча, ароматна) ниє ни з чого, як з дичок. Та і голова від неї не болить, – зі знанням справи розповів 72-річний Петро Васильович кореспонденту «КО».

Раніше люди жили бідно, не було за що купити цукор, а сушениці багаті на фруктозу, тож виручали.

– У Плитянках (присілок у кінці села) росла така велика дичка, як бук. Родила рясно, стиглі плоди вкривали землю. Аби не збирати ту дріблю, то ми лопатою насипали у відра, несли додому і сушили у печі чи на сонці. Із сушениць варили узвар, не треба було го цукрити, як настоїться, то такий був солодкий, як мед, пили його та поливали токан. Дуже смакував із тинґиричаним (кукурудзяним) хлібом. Досі пам’ятаю той смак дитинства, – поділилася приємними спогадами 67-річна Ганна Василівна.

У саду Ганни Попович росте 7 дерев груш різних сортів. Гнилиці рясно родять, плоди соковиті, їх насипають до бочки, як брага вибродить, женуть самогонку. Ганна Юріївна пригадує, що раніше у них росло 14 груш, сім сортів. Односельчани приходили і збирали для своїх потреб. З часом декілька дерев висохло, буря вивернула, отож порізали на дрова.

У декількох садах росте груша, яка названа на честь австро-угорського правителя – цісаря. Плоди ч (ц) ісарьки дуже смачні, ароматні, їх люблять оси та джмелі. Як тільки-но починають достигати, комахи тут як тут. «Чісарьки не тільки смачні, а і ситні: з’їш три дички – і ситий», – зауважив дід Семен.

Довідково

Груша містить велику кількість вітамінів: А, В1, В2, Е, Р, С, а також каротин, залізо, марганець, йод, кальцій. Смачні та соковиті плоди показані людям, які страждають від захворювань нирок і запалень сечових шляхів і порушень травлення. Вони сприяють виведенню зайвої рідини з організму. Свіжовичавлений сік з груш, відвари або плоди в запеченому вигляді виводять з організму токсини, сприяють кровотворенню і зміцнюють імунітет.

Тетяна Грицищук, фото автора