Чим такі унікальні жуки-олені та жуки-носороги і чому їх не можна вбивати?

Напевно, багато хто пам’ятає, яке захоплення викликав у дитинстві випадково знайдений жук-олень або його родич жук-носоріг – великий, красивий і трошки незграбний. До того ж, їх вабить штучне світло, на яке вони летять, вдаряються і падають на землю. Проте, щільний панцир не дає їм розбитися, жуки швидко приходять до тями та продовжують політ. Але найбільш небезпечними для них є люди, які наступають на цих комах. Причому, одні це роблять випадково, інші – спеціально, побоюючись, що ці страхітливого вигляду жуки можуть їх укусити.

Насправді ж, як констатують учені, жуків-оленів, як і жуків-носорогів, боятися не варто. Навпаки, їх потрібно берегти, оскільки комахи занесені до Червоної книги багатьох країн Європи, включно з Україною. Тож, як бачимо, в Україні жуки-олені та жуки-носороги відносяться до тих живих істот, яким загрожує повне вимирання. Хоча ще не так давно їх можна було запросто зустріти де завгодно: вони гуляли в лісі, перебігали через дорогу або прилітали до нас у гості на вогник чи світло лампи.

І хоча жуки-олені та жуки-носороги належать до різних родин, їх об’єднує наявність унікальних рогоподібних наростів на голові. Причому, такі «роги» є тільки у самців. Мабуть, через ці роги неповороткі й беззахисні перед нами жуки здаються комусь небезпечними, хоча вони не кусаються і не переносять жодних паразитів, як це малює чиясь уява. І виживати їм у нашому урбанізованому суспільстві з кожним роком стає все складніше. Але давайте по порядку.

Як відомо, жук-олень – найбільший жук на території України, а можливо – і Європи. «Це рекордсмен серед жуків, які проживають у Центральній та Східній Європі, – він майже вісім сантиметрів завдовжки, – зазначає біолог Марія Савчук. – Живуть вони в основному в старих листяних лісах, але зустрітися з ними можна і в зовсім несподіваному місці, куди жук прилетів у своїх справах. Якщо жука-оленя налякати, він піднімається й грізно відкриває щелепи. Ці небезпечні на вигляд вирости управляються досить слабкими м’язами, тому жуки рідко використовують їх як зброю, хіба що під час турнірних боїв за самку. У поєдинку обидва супротивники прагнуть підняти конкурента «на роги» і закинути собі на спину. Щелепи ж самки, хоча і значно менші, можуть заподіяти ворогові більш серйозні пошкодження».

Дорослі жуки-олені все життя проводять переважно на листяних деревах, найулюбленіші з них – дуби. Харчуються вони деревиною та деревним соком. За допомогою нижньої губи, яка нагадує пінцет, жуки висмоктують із мертвого дерева сік та інші поживні речовини. Ротовий апарат самців, який перетворився в щелепи, що нагадують роги, непридатний до добування й подрібнення їжі.

Як зазначають фахівці, зокрема німецький дослідник лісів Петер Воллебен, найбільше до смаку жуку-оленю трухляві волокна дерев, підгнилі або вологі клітини. Жук-олень живе як доросла комаха всього кілька тижнів, під час яких відбувається спарювання. Більшість часу ця тварина проводить у вигляді личинки, яка повільно поїдає рихле коріння дерев. Щоб якось перетворитися в товсту і міцну лялечку, йому знадобиться до восьми років.

До речі, харчуючись мертвою деревиною або соком дерев, який виступає на корі, жук-олень не завдає шкоди чи інших збитків лісам і сільськогосподарським угіддям. Він не чіпає живі дерева, не псує технічну деревину. А користь від нього відчутна: переробляючи залишки деревини, яка перегниває, він тим самим покращує ґрунт.

Цікаво, що жуки-олені комунікують між собою за допомогою особливого стрекотіння, яке, на жаль, ще не зрозуміле для людини. Їх, до речі, особливо шанували стародавні греки й римляни. Вони навіть носили спеціальні амулети з їх засушеними рогатими головами.

Один із найбільш відомих художників світу – німець Альбрехт Дюрер прославив цього жука ще більше, зобразивши його на картині в натуральну величину. А потім цю картину нащадки художника продали на аукціоні в сімдесятих роках минулого століття за сто сімдесят п’ять тисяч німецьких марок. Цікавий жук залишається одним із лідерів зображень на марках багатьох країн світу і не тільки. Так, дерев’яну скульптуру жука-оленя можна побачити в Лондонському ботанічному саду, а металеву – на вході в одну з найвищих будівель японської Йокогами. Крім цього, жук-олень неодноразово ставав героєм анімаційних фільмів. Тож, цей жук є одним із найвпізнаваніших комах на світі.

Щодо жука-носорога, то розпочнемо з того, що він здатен літати всупереч усім законам аеродинаміки. І вчені до сьогодні не можуть точно пояснити, як саме це йому вдається. У дикій природі цих жуків можна зустріти в широколистяних лісах степових і лісостепових зон Європи, в Північній Африці та на Близькому Сході. Вони не живуть тільки там, де дуже холодно: в тундрі та в тайзі. Популяція жука зустрічається, зокрема, і в штучних лісопосадках у степу. Однак побачити їх непросто, адже завдяки своєму камуфляжному забарвленню вони легко маскуються серед гілок і листя, пересуваються зазвичай уночі, а вдень зариваються під шар деревини.

Жук-носоріг відкладає яйця в дуплах дерев, у гної, в гнилих пнях, а також у купах тирси. Щоб із яйця вийшов дорослий жук, комаха проходить кілька етапів розвитку, кожен з яких відрізняється особливостями фізіологічного і морфологічного перетворень.

До слова, науковців цей жук особливо цікавить, адже він малодосліджений. Точно не відомо, за якою схемою харчується жук і що саме входить у його раціон. Припускають навіть, що він узагалі не їсть, а користується речовинами, накопиченими на стадії личинки. Адже жук-носоріг не має добре розвиненого ротового апарату, а його жувальні м’язи теж слабо розвинені.

З іншого боку, за законами аеродинаміки, літати він теж не може, але прекрасно літає, долаючи за один політ до п’ятдесяти кілометрів (учені проводили дослідження, в якому жуки перелітали через протоку Ла-Манш). До того ж, цей жук здатен підняти вагу, яка у 850 разів більша за свою власну. В Японії та Китаї з цього приводу навіть публікували результати дистанційного фотографування, яке проводили за допомогою надмініатюрних фото- і відеокамер, закріплених під черевцем цих жуків.

Через його унікальну здатність літати зустрічаються навіть посилання на слова директора Інституту Макса Планка Карла Фрідріха фон Вайцзеккера, який нібито говорив, що той, хто пізнає принцип польоту жука-носорога, зрозуміє й принцип руху літаючої тарілки, а німецький біохімік Ріхард Кун назвав жуків-носорогів моделлю антигравітатора.

Личинка цього жука здатна прогризти довгі ходи в ґрунті, добираючись до коренів плодових дерев, що інколи приносить певні неприємності садівникам. Але цю шкоду не можна навіть порівняти зі шкодою, наприклад, від личинок хрущів. Тому не варто без особливої ​​необхідності застосовувати жорстокі хімічні засоби. Це вам не принесе якоїсь вигоди, а природі завдасть шкоди. Гуманніше просто відловлювати жуків, щоб вони не могли відкласти яйце.

Як найпростіший екологічний спосіб боротьби з цими жуками, фахівці радять засівання ґрунту конюшиною або будь-якою бобовою культурою. Личинки більшості жуків не переносять надлишку азоту, який накопичується в бобах цих рослин і добровільно змінюють місце проживання.

Тож, як бачимо, і жуки-олені, й жуки-носороги абсолютно безпечні для людини і більше того – вони корисні, адже є своєрідними санітарами лісу. І навіть скажемо так – це їм потрібно боятися людей, які знищують не тільки їх самих, але й їхню домівку.

Юрій КОПИНЕЦЬ