«Дім з химерами»: на Ужгородщині мешкає місцевий «Гауді»

Цей унікальний дачний будиночок, декорований фантастичними скульптурами (химерами), мешканцями невідомих (або відомих тільки автору) світів, ляльками та трофеями зі смітника, розташований у дачному масиві села Нижнє Солотвино, що на Ужгородщині. Знайти його може кожен бажаючий – загадкова будівля розташована на вершині пагорбу поруч з місцевим рибником.

«Ви прибули на місце», – повідомив GPS-навігатор. Двома хвилинами раніше голова кооперативу (принаймні так представився перехожий, в якого я запитав про цей будинок) також вказав шлях та коротенько розказав про місцеву дивину, при цьому попередив – власник вдома.

Перше, що кинулося в очі – годинник із зозулею та велика кількість реєстраційних автомобільних знаків на фасаді будинку. Поки роздивлявся будинок десь зсередини пролунало – «Заходь, чого встав!»

Обережно пройшовши у двір дачного будинку, перепитав у власника ще раз дозволу та запитав чи немає в нього пса. «Заходь, заходь» – вже більш гостинно покликав власник. Але його так ніде і не було видно.

«Або геній, або божевільний» — чомусь згадалася саме ця фраза, що пролунала у бік відомого каталонського архітектора Антоніо Гауді, яку сказали про нього викладачі на випускному екзамені Барселонського університету. Саме з творчістю цього іспанського митця цей будиночок викликає перші асоціації.

Кожен з елементів, а у переважній більшості це обличчя людей та якихось дивних створінь, неповторне та унікальне. І що цікаво, кожен фрагмент творчості, кожна деталь та дрібниця, будь то материнська плата з персонального комп’ютеру, вмурована у стіну лялька, старий годинник, вкриті давнішньою корозією грати на вікнах чи бетонні обличчя на фасаді – усе це об’єднує одна характерна риса – сум, скорбота, неусміхненність у соусі з таємничості. Проте увесь цей творчий хаос зважений та гармонійно поєднується.

«Ти присядь, давай поговоримо. Я тут живу абсолютно один. Яка красива дівчинка (на власноруч створену для себе екскурсію я прийшов з донькою). Шкода, що не маю чим її пригостити – не маю ані нечива, ані цукерок. Хоча цукерки десь є, але їм вже років з десять – їх навіть мурахи вже не їдять», – намагається бути гостинним власник незвичної оселі.

Під час спілкування з власником (чомусь він декілька разів уникав назватися, навіть коли просив передати привіт продавчині сільського магазину Олені, просив назвати себе просто «людина з гори») дізнався – він колишній військовий. Вийшов на пенсію у званні полковника та назавжди осів у Закарпатті. Будував гірську військову дорогу в напрямку Сваляви. На будівництві втратив здоров’я – тому сьогодні йому вже надзвичайно важко пересуватися самотужки. Проживає зовсім один.

«Люди недооцінюють сміття та можливості, що воно дає. Це вже зараз я старий – раніше робив щось чи не щодня. Майже усе це (вказує рукою на будинок) зроблено з того, що викинули люди», – доповнює свою розповідь власник.

Наприкінці нашого знайомства та влаштованої експромтом екскурсії власник будинку запросив до себе ще. Так, цей будиночок далеко не “Будинок з химерами”, побудований Городецьким на Банковій. Він ще більш загадковий і є відмінним місцем для тих, хто полюбляє знайти щось цікаве поруч.

Юрій ЛОМАКІН