Закарпатка Таміла Ромчак про скрапбукінг та трендові сумки з пряжі

Щоб відволіктися від буденності, учителька початкових класів Великолазівської школи Таміла Ромчак знаходить для себе цікаві хобі.

Дівчина освоїла скрапбукінг – вид рукодільного мистецтва, що полягає у виготовленні та оформленні сімейних фотоальбомів. Вони мають цікавий декор та різну тематику. У цих альбомах сім’я може зберігати пам’ятні речі дитини, фотографії, перший зуб, локон… Пізніше Таміла поринула у світ трендових сумочок, зв’язаних з якісної пряжі в актуальних кольорах.

У дівчини дві вищі освіти – вона вчитель словацької мови й літератури та початкових класів. На сьогодні Таміла – класний керівник 17 діток, 14 хлопчиків та 3 дівчаток.

– Розкажи, будь ласка, про своє захоплення скрапбукінгом. Чим він тебе зацікавив?

– Відколи себе пам’ятаю, я завжди робила щось руками. Спочатку займалася вишивкою, потім у мене народився племінник, і я виготовила для нього альбом у техніці скрапбукінг. Після цього отримала перше замовлення – це було для мене «Вау!»

Тоді я почала інтенсивно вчитися, адже мала робити прошиту основу для альбома, щоб сторінки міцно трималися й не випадали. Купувала спеціальні майстер-класи з оформлення, щоб поміщалось якнайбільше фото. Альбом скрапбукінгу не дешеве задоволення, і не кожен може дозволити собі його купити. Коштують такі вироби від 1200 грн і вище. Матеріали я замовляю тільки з-за кордону, там вони значно якісніші.

Можливо, хтось скаже: «За що давати такі гроші?» Але коли дитина виростає і в 16 років дивиться на свої дитячі фото, читає записи, які зробила мама на сторінках альбома, знаходить різні пам’ятні дрібнички, заховані в маленьких конвертиках, то однозначно відчуває радість і ще раз може пережити ті щасливі миті дитинства.

– Який альбом тобі запам’ятався найбільше?

– Часто батьки замовляли альбоми, які в перспективі можна було б подарувати дитині на весілля. Вони мали бути шикарним і містили чимало конвертиків: на перший локон, зубик, бирочку з пологового, лист у майбутнє. Я подеколи навіть дивувалася, як це все може вміститися.

Напевно, найбільше запам’ятався альбом, який мама замовила донечці на 16 років. Туди ми поклали фото, починаючи від народження, шкільних років і закінчуючи першим курсом університету. Був також альбом, куди мама попросила вмістити 200 фото. Мені здавалося це нереальним, адже виріб порівняно маленький, однак у кінцевому підсумку я це зробила.

Скрапбукінгом займалася близько двох років. За весь час зробила близько 50 альбомів, і переважна більшість з них для хлопчиків. Коли замовлень ставало дедалі менше, зрозуміла, що потрібно переходити до чогось нового. Так з’явилася моя пристрасть до сумок.

– Чому обрала саме в’язані сумки?

– Усе почалося з того, що я придбала омріяну чудову сукню кольору хакі, але ніяк не могла знайти до неї сумочку. І ось у мережі Інтернет натрапила саме на таку, як собі уявляла. Вона була в’язана й дуже цікава. Перейшовши за посиланням, я побачила ціну і зрозуміла, що придбати її не зможу, але зв’язати сама спробую.

Я так загорілася ідеєю, що виношувала її в голові десь місяць. Думала, як робити сумочку, де придбати фурнітуру, нитки. Активно шукала по YouTube-каналах майстер-класи, і вже дівчата, які займалися цією справою, підказали, де можна купити все необхідне.

Так була зв’язана моя перша сумка, і коли я вийшла з нею «у світ», учителі одразу почали питати: «Де купила?», «Хто зв’язав?». Ось так почалися мої перші замовлення.

Та сумка є в мене й дотепер. Вона має шкіряний клапан і виконана вона звичайною в’язкою – галочкою. Таким чином можна плести корзинки, килимки, іграшки, вони добре триматимуть форму. Плету також технікою поворотних рядів, це найбільш актуально для сумок крос-боді (через плече, – авт.). Виготовляю й сумки-зефірки з пишними стовпчиками. Такі замовляють, напевно, найчастіше, бо вони дуже пухкенькі. Варто додати, що «зефірки» набагато важчі за звичайні сумки крос-боді.

Більшість дівчат обирають холодні кольори: чорні, коричневі, сірі. Особисто в мене вдома сумок небагато, бо як тільки я зв’яжу собі новий аксесуар, виставлю в мережу, його одразу купують.

– Де замовляєш потрібні матеріали, фурнітуру?

– Одного разу я мала гіркий досвід замовлення з китайського сайту, однак мені пощастило, через місяць продавець усе-таки повернув кошти. Потім знайшла перевіреного продавця в Інтернеті й практично все замовляю звідти. Пряжа приходить з-за кордону, вона якісна, м’якенька, гіпоалергенна, не тягнеться та не втрачає кольору під час прання чи прасування. Порівняно з українськими аналогами ця пряжа досить дорога, але набагато якісніша. Вітчизняна або недобре нарізана, або скручується. Я не можу в’язати з такої пряжі, бо знаю, що через місяць, коли жінка захоче випрати сумку, та або розлізеться, або втратить колір.

Хоча є одна українська фірма, яка виробляє хорошу пряжу. Проте в Ужгороді є лише два магазини, де її можна купити, і то вони мають тільки по одному мотку, а мені для сумочки потрібно значно більше.

– Яким є процес роботи, вибору клієнткою тієї чи іншої моделі? Ти даєш власні рекомендації?

– Замовниця завжди сама обирає колір і фасон сумки. Вона може знайти щось цікаве в Інтернеті чи обрати з моїх робіт. Окремо обговорюємо фурнітуру. Вона може бути різних кольорів: золота, срібна, чорного нікелю. Придумуємо також, якої довжини робити китичку, якого кольору має бути підкладка всередині. Усе вирішує клієнт, я можу тільки підказати, який вигляд це матиме в кінцевому підсумку.

Нещодавно в мене було досить масштабне замовлення. Жінка захотіла п’ять сумок під різний стиль одягу й дала мені свободу вибору фасонів. Я зробила зовсім різні аксесуари, такими, як бачила їх. Замовниця була в захваті, сказала, що сама б до такого ніколи не додумалася.

– Скільки часу займає робота над одним виробом?

– Сумку крос-боді зі звичайним узором можу зв’язати за чотири години. Для цього мені потрібен улюблений серіал, чай і шоколад, щоб чоловік був поруч і син десь поблизу бігав – це мій ідеальний вечір. Щодо таких популярних сумок-зефірок, то з ними вже трохи складніше, вони в’яжуться важче. Зазвичай витрачаю більше двох днів, пряжу потрібно сильніше затягувати, і мене починають боліти кисті. Ще один мінус – я постійно псую манікюр.

– Чи бували в тебе невдачі, коли замовлення не виходило?

– Так, були. Дівчина показала мені фото відомої сумки-зефірки з пишними стовпчиками. Купила я пряжу, подивилася відео з мережі, почала в’язати, але нічого не виходило, довелося розпускати. Тоді я зрозуміла: якщо пряжу розпустити, сплести з неї сумку неможливо, хіба що килимок під ноги чи корзину.

Я вже взяла замовлення, тому вирішила йти до кінця. Почала шукати майстер-класи, де були б показані всі тонкощі в’язання цих пишних стовпчиків. Такі майстер-класи, звичайно, платні. Знайшла майстриню, яка погодилася все мені пояснити, навіть поділилася маленькими секретами. Так я і зв’язала цю першу сумку-зефірку. Її я залишила собі, а вже потім зробила клієнтці. Їй так сподобалася моя робота, що через день я отримала ще одне замовлення, але вже від колеги тієї дівчини.

У планах Таміли проведення майстер-класів для тих, хто мріє навчитися в’язати сумочки сам, адже душа вчителя завжди прагне поділитися набутим досвідом. Тому бажаємо їй успіху в усіх починаннях!

Розмовляла Вікторія КОПИНЕЦЬ