«Золотий фонд» Срібної Землі – художник Міхай Мункачі

Наш край з давніх-давен відомий унікальними природними об’єктами, але найбільшим скарбом Срібної Землі завжди були його люди. Багато уродженців Закарпаття прославили його на весь світ своїми талантами в мистецтві, науці, спорті, бізнесі тощо. І, безперечно, одним із найвідоміших наших земляків був художник Міхай Мункачі (1844–1900) – основоположник і творець угорського реалістичного живопису.

Його творчість займає унікальне місце в історії світового мистецтва. У ній гармонійно поєднуються різні напрями та жанри. Реалістичні портрети автора становлять художню цінність, яку можна порівняти з творами найвідоміших світових художників того часу. Персонажі Міхая Мункачі дуже реалістично передають життя та його страждання. Реалістичні жанрові картини майстра складають мозаїку сцен із важких буднів селян, у той час як салонний живопис, навпаки, ілюструє ідилію безтурботного міського життя.

Народився майбутній художник у сім’ї чиновника німецького походження на прізвище Ліб у містечку Мункачі Австро-Угорщини (сучасне Мукачево). Але з дозволу громади рідного міста він узяв собі псевдонім – Мункачі. І саме з ним став відомим на весь світ. До речі, за симпатії до Угорської революції його батько навіть потрапив до в’язниці. Рано осиротівши, маленький Міхай виховувався в родині дядька. Спочатку він навчався столярного ремесла, але через важку роботу часто хворів і тому покинув це заняття. Невдовзі Мункачі почав брати уроки майстерності в місцевого художника Елека Самоші. За його ж рекомендацією з часом поїхав до Будапешта, де продовжив навчання.

Там молодий Мігай заручається підтримкою знаного угорського художника Антала Лігеті й вирушає на навчання у Віденську академію мистецтв (1865), а потім у Мюнхенську мистецьку академію (1866–1868). У 1868–1869 роках навчається в Дюссельдорфі в Людвіга Кнауса. У цей час митець створює такі відомі полотна, як «Бій під Ішагесом» (1867) та «Жінки скубуть корпію» (1871), присвячені революційним подіям в Угорщині 1848–1849 років.

Перші спроби на шляху до нового стилю – реалістичного побутового жанру – припали на кінець 60-х років ХІХ століття. Своєрідним підсумком цього часу стало створення картини «Камера смертника або останній день засудженого» (1870), яка отримала золоту медаль виставки в Паризькому салоні в 1870 році. Переломним моментом у долі Міхая Мункачі було знайомство з бароном Анрі-Едуардом де Маршем і його дружиною Сесіль Пап’є. Вони стали справжньою опорою для художника, який постійно сумнівався у своєму таланті. Саме за їхнього сприяння Мункачі в 1871 році переїжджає до Парижа. Під тутешнім впливом були написані реалістичні сцени та пейзажі: «Куточок лісу з двома фігурами» (1873), «Цигани на узліссі» (1873), «Жінка, що несе хмиз» (1873).

Далі в житті художника знову відбулися зміни: вмирає його покровитель барон де Марш, після закінчення трауру Міхай Мункачі одружується на його вдові. У другій половині 1870-х років змінюється характер робіт майстра. Він починає писати композиції, на яких у світлих, затишних інтер’єрах зображені елегантно одягнені молоді жінки, маленькі діти та милі домашні вихованці. Першою з жанрових картин, що зображують життя салонів, є «Паризький інтер’єр. Та, що читає» (1877), потім були написані «За фортепіано» (1878), «Дві сім’ї в салоні» (1882) та інші. До кожної з них виконано безліч ескізів і мальовничих етюдів.

Водночас художник перебував у постійному пошуку нових тем. І тут знову успіх – картина «Мільтон, який диктує дочкам поему «Втрачений рай» (1878). За цю роботу Мункачі був нагороджений орденом Залізної корони й отримав від імператора Австро-Угорської монархії Франца Йосифа I дворянську грамоту. На Всесвітній виставці в Парижі в 1878 році журі присудило картині золоту медаль.

Дуже відомими є також роботи, присвячені стражданням і смерті Ісуса Христа. Це фігурні композиції «Христос перед Пілатом» (1881) та «Голгофа» (1884). Для першого полотна художник написав аж 35 ескізів, друге супроводжувалося появою 15 етюдів, серед яких «Кат зі сходами» (1882) і «Фігура чоловіка, що піднімається вгору» (1882).

Один із найулюбленіших жанрів Міхая Мункачі – портрет. Художник був схильний тонко відчувати настрій своїх моделей, що дозволяло йому створювати чудові образи. Серед кращих робіт майстра пензля «Портрет дівчинки» (1874), «Портрет мадам Мункачі» (1875), а також «Портрет Ференца Ліста» (1886), видатного угорського композитора й піаніста.

З-поміж великих проектів останніх десяти років творчості художника було замовлення на розпис плафона парадних сходів у Художньо-історичному музеї у Відні. На величезному панно Мункачі створив велику кількість етюдів, у тому числі відомий ескіз у кольорі «Апофеоз Ренесансу» (1882–1886).

Помирає митець 1 травня 1900 року в німецькому містечку Енденліх. За порівняно коротке життя Міхай Мункачі встиг зробити дуже багато. Безмежна відданість справі постійно вимагала надзвичайної сили та відваги, проте сумніви у власному таланті змушували художника постійно доводити його присутність і часом робили життя нестерпно важким. Ці почуття яскраво виявляються в емоційності й реалізмі робіт майстра, що було так незвичайно для живопису того часу.

Картини Міхая Мункачі, зокрема, зберігаються в Угорській національній галереї, Закарпатському художньому музеї в Ужгороді, Старій національній галереї в Берліні тощо. Творчість митця мала значний вплив на розвиток реалістичного живопису в Угорщині.

Юрій КОПИНЕЦЬ