Історія закарпатки: мрії та любов – вибір не завжди легкий

Доля частенько закидає українців у різні куточки світу: далеко від рідних, звичного середовища та домашнього вогнища люди намагаються будувати власне життя. З мріями та ілюзіями вирушає за кордон і чимало закарпатських дівчат та хлопців. Вони багато працюють, аби стати на ноги та змінити свій статус заробітчан.

Валентина, котра зростала в одному із сіл Тячівщини, вважала, що справжнє життя має бути не таким, як у неї: постійно п’яний батько і мати, яка світу білого не бачить від роботи. Дівчина вже з ранніх років допомагала їй по господарству. Батька майже ніколи не було вдома, а коли й був, то нічого не робив, тільки сварився та підіймав руку. Свою маму Валентина завжди дуже жаліла, адже бідна жінка не мала й хвилини перепочинку – самостійно заробляла кошти для всієї родини, а в селі це дуже складно.

В останніх класах дівчина дедалі частіше пропускала заняття. Вона працювала разом з мамою – вирощували овочі, фрукти, збирали різні трави та продавали їх недалечко від села, біля центральної дороги. Звісно, заробляли небагато, але якось вдавалося зводити кінці з кінцями.

Нечасті дні свободи, коли мама дозволяла не вставати о 5-й ранку і трохи приділити час навчанню, Валентина використовувала по-своєму: ішла далеко в ліс на свою улюблену галявину, збирала польові квіти та співала. У такі рідкісні моменти дівчина почувалася дійсно щасливою, вона могла абстрагуватися від суворих буднів та поринути у світ фантазій. Валентина мріяла про велику сцену, натовп фанатів та величезні букети троянд – бачила себе справжньою артисткою, адже дуже любила співати. Голос у дівчини був гарний, але батьки не надто займалися її освітою, що вже й казати про музичний напрям.

Після закінчення школи Валентина дуже хотіла вступити до одного зі столичних вузів. Звісно, коштів для цього в її родини і близько не було. Сусідка порадила молодій дівчині поїхати кудись за кордон, заробити грошей. Трохи порозпитувавши в селі, Валентина вирішила податися з двома односільчанками до Італії, які збиралися туди вже не вперше й знали що і як. Дівчині обіцяли досить хороші умови праці в ресторані, та ще й житло. За її підрахунками, уже через рік зароблених грошей мало вистачити для оплати навчання.

Валентина ніколи не покидала рідного села і, приїхавши до чудового Мілана, була вражена його величчю та стилем. «Це місто мрій», – одразу вирішила дівчина. Подумки вона вже почала уявляти своє прекрасне життя тут. Та її мрії перервала реальність – ні обіцяних грошей, ні хороших умов вона не мала, жила з кількома українками в тісній кімнатці без вікон. Робота по 16 годин на добу страшенно виснажувала молоду дівчину. Замість того щоб гуляти містом та насолоджуватися краєвидами, вона знесилена падала на ліжко.

Через декілька місяців такого ритму Валентину виставили за поріг і навіть не розрахували. Без грошей та даху над головою закарпатка пішла шукати собі житло та нову роботу. Кілька ночей спала на залізничному вокзалі, але й звідти її попросили піти – поліцейські. Валентина ходила з одного закладу в інший, пропонуючи свої послуги прибиральниці чи посудомийки й була готова погодитися на будь-яку роботу.

Нарешті бідній дівчині пощастило: її найняв власник одного кафе. Як виявилося, герой Валентини, Джіанні, колись був одружений на українці, котра померла кілька років тому. Він знав, який це працьовитий народ, та й дівчини йому стало шкода. Джіанні дозволив Валентині ночувати в кафе, поки та не знайде житла. Вдячна за таку доброту, працювала дівчина вкрай старанно, не лише прибирала, мила посуд, а й допомагала обслуговувати відвідувачів.

Заробивши на дорогу додому, Валентина передумала повертатися, адже її ціль ще не була досягнута, та й Джіанні з його маленьким кафе стали її італійським домом. Протягом трьох років дівчина вдень працювала в кафе, а вечорами ходила до вчительки вокалу та у вечірню школу. Валентина ставала справжньою італійкою. Джіанні навіть дозволив їй давати невеличкі концерти для відвідувачів. Кожної суботи вона почувалася зіркою, стоячи перед вдячною публікою. Власник кафе платив їй невеличкі гонорари за виступ. Валентина була впевнена у власних силах і вірила, що в Україні в неї все вийде – вона вступить до вишу, познайомиться з потрібними людьми та стане відомою співачкою.

Утім, як часто буває, доля внесла свої корективи в ці плани: Валентина закохалася в Антоніо, сина Джіанні. Хлопець працював у Римі й нечасто відвідував батька, після смерті матері їхні стосунки були напруженими. Антоніо відразу вразив дівчину своєю вродою та харизмою, хоч і не звертав на неї практично жодної уваги. «Хто він, а хто я», – думала Валентина.

І ось одного суботнього вечора хлопець разом із друзями навідався до кафе. Стоячи на сцені, Валентина навіть не побачила його, а от Антоніо був зачарований її голосом та красою. Після виступу він намагався проштовхнутися до дівчини, але вона швидко зникла. Хлопець одразу почав розпитувати про неї в батька, а коли зрозумів, що це Валентина, його подиву не було меж. Як він міг не звернути увагу на таку гарну дівчину?!

Наступного дня Антоніо запросив Валентину на побачення. Вони провели чудовий вечір разом – гуляли нічним містом і багато розмовляли. Через п’ять місяців зустрічей Валентина завагітніла. Дівчина дуже засмутилася, вона вважала це кінцем своїх мрій, свого сценічного життя… На щастя, Антоніо дуже зрадів такій новині, адже кілька тижнів уже планував зробити Валентині пропозицію. Він запевнив, що в усьому допомагатиме й кохана зможе приділяти час улюбленому заняттю.

У пари народилася донечка Домініка. Антоніо покинув Рим і знайшов хорошу роботу в Мілані. Коли дитині був рік, Валентина нарешті владнала всі справи з документами й забрала до себе маму. Дівчина ще марила сценою, але тепер для неї всім світом стали Антоніо та Домініка – це її безкінечна любов на все життя.

Вікторія КОПИНЕЦЬ