Путівник пам’ятками Закарпаття, перекладений на чеську мову, вийшов у Празі

Цьогоріч у Празі у видавництві «Academia» Чеської АН побачив світ історико-краєзнавчий путівник Олени Крушинської, що містить інформацію про пам’ятки Закарпаття, – загалом із 85-ти міст і сіл краю.

Авторка – киянка, досліджує пам’ятки архітектури України. Раніше видала кількадесят присвячених їм статей та книжок, веде власний проект «Дерев’яні храми України» й однойменний сайт (http://derev.org.ua). Її нова публікація охоплює найважливіші архітектурні пам’ятки Закарпаття: замки, фортеці, муровані храми, синагоги та, перш за все, дерев’яні церкви і дзвіниці. Дерев’яних храмів у краї збереглося понад сто, причому на відносно невеликій території представлено аж п’ять стилів дерев’яної архітектури: бойківський, лемківський, гуцульський, так звані «мармароська готика» і «верховинське бароко». Найцікавіші церкви кожного стилю, зокрема й ті, де зберігся стінопис, детально описані у виданні.

Окрему увагу приділено пам’яткам інженерного мистецтва, музеям, оборонним спорудам «лінії Арпада». Згадано значний внесок чехів у розбудову краю в міжвоєнний період: і «чеські» Ужгород та Мукачево, що їх проектували кращі архітектори Чехословацької республіки, застосовуючи новаторський стиль – «чеський функціоналізм», і «чеський квартал» у Хусті, мости, гідроелектростанції тощо. Оскільки книжка видавалася для чеських читачів і має історичне спрямування, вона має підзаголовок «Путівник по колишній Підкарпатській Русі» – саме так колись називали Закарпаття. У передмові авторка наголошує на приналежності області до України та підкреслює, що закарпатські українці зберегли свою мову, незважаючи на кілька століть тотальної мадяризації, а в радянські часи – русифікації.

Путівник містить 120 статей про пам’ятки або їх групи – коли йдеться про міста або такі видатні села, як Колочава. Для кожної пам’ятки наведено дані про її вік, архітектурний стиль, хронологію розбудови, пов’язані з нею цікаві історичні факти. Текст супроводжує 620 ілюстрацій – здебільшого це якісні фото, зроблені авторкою під час мандрівок Закарпаттям у 2008 – 2016 роках, а також архівні світлини. Переклад книжки на чеську здійснила Ріта Кіндлерова.

У вступі до путівника авторка зазначає: «У віддалених гірських селах досі збереглася та патріархальність, якою захоплювався у свій час Іван Ольбрахт. Так, тут на хатах висять супутникові антени і хлопці-пастушки фотографують один одного на мобілки. Та водночас перуть тут у потоці, їздять на конях, а на полонинах і досі можна побачити справжні овечі кошари… Постійно мандруючи по різних куточках Закарпаття вже понад сім років, я знову і знову роблю для себе нові відкриття». Олена Крушинська сподівається й читача «підбити» до подорожей. У двох вступних розділах – «Коротко про історію» та «Чеські туристи на Закарпатті» – вона стисло розповіла про історію краю та зацікавлення ним чехів у міжвоєнний період.

А що радить українська авторка чеським туристам, які захочуть відвідати Закарпаття? Ось деякі з її порад: «Тут можна посмакувати страви закарпатської кухні. Місцеві люди є дуже доброзичливими, надто до чеських туристів. Стара бабуся пригадає, як у дитинстві вчила у школі пісню про «татінка Масарика», дід покаже, що в селі побудували «за чехів», а молодші розкажуть, де встигли попрацювати у Чехії. Зовсім не варто боятися за свою безпеку, майно, траспортний засіб – чеські туристи їздять переважно на більш скромних авто, ніж самі закарпатці».

В окремий розділ виділено дерев’яні церкви, у 1930-х перенесені з Закарпаття на територію нинішньої ЧР. Одним із ініціаторів цього виступав відомий шанувальник пам’яток Флоріан Заплетал. У деяких селах місцевий люд волів поставити муровані церкви, а старі дерев’яні мали розібрати, і їх врятували небайдужі чехи, викупивши у громад. Відтак у Празі біля етнографічного музею стоїть храм, перевезений із Медведівців; у Новій Паці – з Обави; в Кунчіцях-під-Ондрейніком – з Глинянця; у Бланску – з Нижнього Селища та Добржікові – з Холмовця. Майже всі вони в ідеальному стані й є діючими.

Чеськомовний путівник Закарпаттям Олени Крушинської за своїм обсягом, змістом, ілюструванням та художнім оформленням перевищує всі відомі досі аналоги, що вийшли в незалежній Україні. Тож варто би видати його й українською.

Микола МУШИНКА

Дзеркало Закарпаття