Білий дім у Перечині зведений завдяки Марії Вакулі

Марія Вакула очолювала Перечин протягом 1978–1982 рр. Наступні п’ять років (1982–1987) працювала секретарем райвиконкому.

На той час це була впливова посада – секретар, як і голова райвиконкому, мав право підпису. За 9 років на керівних посадах М.Вакула зробила чимало доброго й корисного для райцентру Турянщини. Мало хто знає, що Білий дім, в якому знаходиться міськрада, райрада та РДА, зведений завдяки її ініціативі й безпосередній участі.

Спілкуємося в її оселі. Як не дивно, колишня головиха Перечина проживає в однокімнатній квартирі п’ятиповерхового будинку. Побутові меблі скромні, є тільки необхідне. У вітрині різна художня література, книги на релігійну тематику. Донедавна її власна бібліотека була чималою – багато книг подарувала друзям та в Ужгородську духовну семінарію ім. Ромжі. Любить розгадувати кросворди, судоку, читати періодичні видання, улюбленим є «Карпатський об’єктив». По ТБ дивиться новини, спортивні змагання, національні музичні токшоу.

Народилася 24 січня 1939 року в селі Зарічево Перечинського району. Закінчила середню школу, фізичний факультет УжНУ (1963 р.). Диплом відпрацювала вчителем фізики Свобідської середньої школи на Берегівщині. 1969-го була запрошена на роботу нового заводу «Стеатит» у Перечині, рік працювала інженером, потім начальником лабораторії. Стаціонарно закінчила Ленінградський інженерно-економічний інститут ім. Пальміро Тольяті, де здобула спеціальність «організатор промислового виробництва». На той час була єдиним таким фахівцем у районі. Це тепер кожен другий менеджер.

1978 року стала депутатом Перечинської селищної ради. На першому засіданні депутати обрали її головою виконкому, де пропрацювала чотири роки. Потім секретарем райвиконкому. Повернулася на «Стеатит», звідки пішла на пенсію. За самовіддану працю нагороджена різними грамотами, заохоченнями, ювілейною медаллю.

– На посаді голови селищної ради розпочала з асфальтування вулиці Франка, яка пролягала від центру до церкви, кладовища, потім ішла вниз до військкомату та райвідділу міліції. У моїх добрих діях хтось побачив антирадянське і доклав «куди треба». Секретар райкому викликав на килим мене та начальника «Міжколгоспшляхбуду» Михайла Головея. У кабінеті став кричати: «Дорогу до церкви ремонтуєте?» На що я сказала, що ця дорога веде до цвинтаря і ремонтували її, бо вона була в настільки поганому стані, що одного разу мало не перекинулася машина з труною. Такий аргумент не був переконливим для партійного діяча. Я не стрималася: «Треба було почекати, аби померла дружина секретаря райкому». Так сказала, бо в той час померла дружина Ільницького, секретаря обкому партії. За ніч заасфальтували дорогу на Кальварію, – розповідає Марія Михайлівна.

Аби заасфальтувати дороги в Перечині, почала залучати кошти підприємств. Найперше пішла на «Стеатит», де раніше працювала і мала підтримку. Кажу Щербі: «Омеляне Станіславовичу, виручайте, будемо асфальтувати дорогу до заводу». Потім пішла на хімзавод, лісокомбінат, соковинний, де керівникам казала: «Ваш друг Щерба дав, дайте і ви». Таким чином виготовили документацію та відремонтували й заасфальтували вулиці на Посьолку (Посьолок – так називається гуштак), Шевченка, Толстого. Одним словом, таку важливу справу вдалося зробити завдяки співпраці та порозумінню з керівниками підприємств, адже благоустрій доріг населеного пункту завжди мав велике значення для його розвитку. До речі, ніхто, крім мене, з очільників Перечина не акумулював такі великі кошти на дороги.

Для того, аби щось робити, треба мати план. На той час Перечин мав застарілий генеральний план забудови. Я зробила все, аби був виготовлений новий.

Пригадує, що одного разу на річці Тур’ї піднялася вода, та так високо, що знесла міст у Сімері, через який є дорога на Сімерки. Мало того, в ту хвилину через міст їхала військова машина, забрала вода і її, офіцера знайшли аж у Кам’яниці. Поїхала в Київ, перед першим заступником міністра з будівництва шляхів та мостів клопотала, аби зведення мосту ввели у план забудови на наступний рік. Усе було зроблено вчасно.

Селищна рада не мала власного приміщення, свою діяльність проводила у тимчасових будівлях. Марія Вакула ініціювала зведення адмінбудівлі, їздила до столиці, де дали добро. Згодом була виготовлена документація, побудовано Білий дім у центрі Перечина.

– У ті часи презенти, хабарі мали місце?

– Коли прийшла в селищну раду, то дехто хотів щось давати, я була принциповою. Секретарка так їм і казала: «Марія Михайлівна допоможе й так, якщо це від неї залежить і якщо це законно». Так, я жила і працювала чесно, службовим становищем не зловживала, тепер бачу, що всім треба платити, ніхто тебе не пошкодує, не допоможе, звертайся хоч десять разів, а вирішити питання не хочуть. Деякі голови побудували шикарні будинки. І це не є секретом. Я працювала на державній роботі, робила благо для громади, суспільства, але пенсію маю 1600 гривень. За неї треба купити продукти, заплатити за газ, електрику, воду. Економлю на всьому, хоча і маю субсидію. Он за січень за газ заплатила 530 гривень. Казали, що комуналка не може перевищувати 15% доходів. Я дитина війни, але пільги зняли. Я інвалід І групи, але ліки купую сама.

– Які методи застосовували у своїй роботі?

– До кожної справи підходила дипломатично. Минуло багато років, та одну ситуацію досі пам’ятаю. Сусіди з вулиці Гагаріна судилися декілька років через дорогу спільного користування, дійшли аж до Києва. А я помирила людей. Спочатку переговорила з одними, потім з іншими, далі зібрала їх разом, і ми спокійно вирішили те спірне питання.

– Які спогади найприємніші для вас?

– Дуже любила подорожувати, на подорожі не шкодувала грошей. Під час місячного круїзу на кораблі побувала у 6 країнах світу. Враження незабутні. Відвідала також всі країни соцтабору. Багато разів була в Москві, Ленінграді, їздила туди у відрядження, коли працювала на «Стеатиті». Ми ділилися і переймали досвід. Відрядження були на днів десять. Час даремно не витрачали, увечері відвідували театри, концерти світових зірок. 1980 року їздила в Москву на Олімпіаду власним коштом.

Тетяна ГРИЦИЩУК