Анекдоти (Сторінка 17)

Стрічавуться два кума. Єден весь у гіпсови й подряпаний: – Куме, ба што ся з вами стало?! – Прийшовим п’яний домів, а жона ми: «Ниє з ким жити! Іду од тя гет!» – А ви што на вто? – А я заспівав: «Невелика серцю туга, не будеш ти, буде друга…»

Кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через жолудок. Я вже ся приближаву… Я в печінках сиджу.

Посеред ночі отиць будить сина: – Мішику, уставай, ідім на сотини крумплі брати! – Няньку, у нас нигда не боло нияких сотин! – Пак, айбо ото не значить, ош нам крумплі не требало.

– Вітко, ти ким робиш? – Я – стилістом! – Майже дись в модному салоні? – Нєт, в готелі, постилі стилю.

– Любимий, я вже готова до дітей! – А я ще нєт! – Нно, шо поробиш, літо ся кончає, мусай забирати їх уд бабки із села.

– Анцьо, вкажи ми, ба ци мож довірити єдну тайну нашуй кумі Ержії? – Мож, Марько, спокуйно! Она три роки назад уйграла мілійон у лотарею, а ґазда юй і донині про ото не знає!

Позералам новості, а там: – У Празі імили таксиста Йовжку із Закарпаття, з українськими правами, на машині з польськими номерами, із румунським паспортом…

Лежить дідо з бабов у постили, дідо вже нич не валовшен. Баба му каже: – Нно, видиш, Мішо, ото всьо Зилинський винен, бо при Сталіні такого нигда не боло!

– Мамко, я ся жиню! – Іди, Юрику, женися… лем недалеко, оби тя мамка віділа!

На таможні: – Так, чулувічку, ви маєте проблеми з фотографійов у паспорті! – Нно! Ви шо такоє говорите?! Побзирайте, йсе справа Вася – син тютки Марі, зліва Юрко – зять уйка Штефана, а всередині йсе – я!